Видатний політик та військовий діяч, що активно відстоював ідею української державності, відомий також своєю щедрою меценатською діяльністю у відбудові та реконструкції духовних святинь України та Києва.
20 березня 1639 року у селі Мазепинці народився Іван Мазепа (1639-1709) у родині шляхетського походження. Здобув блискучу освіту у Києво-Могилянській колегії, а згодом у Варшавському єзуїтському колегіумі та Краківській академії.
Він був високо освіченою людиною для свого часу. Спілкувався і писав дванадцятьма мовами. Писав вірші, грав на багатьох інструментах, їздив верхи, фехтував. Гетьман написав думу «Всі покою щире прагнуть». У ній він закликав українців об’єднатися проти спільних ворогів.
Молоді роки провів на службі при дворі короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира.
У 1669 році на службі у правобережного гетьмана Петра Дорошенка, виконував обов’язки дипломата. Пізніше став військовим осавулом лівобережного гетьмана Івана Самойловича. На цій посаді налагодив зв’язки із московським царським двором, під зверхністю якого перебувало Лівобережжя і, зрештою у 1687 році унаслідок перевороту отримав гетьманську булаву (1687-1709).
Перебуваючи на вищій посаді, Іван Мазепа прагнув посилити економічний та культурний розвиток Гетьманської України, а також об’єднати українські землі по обидва боки Дніпра і приєднати колонізований українцями південь, Запоріжжя і Слобожанщину. При ньому стабілізувалося соціально-економічне становище у державі, було побудовано ряд храмів, які вважаються перлинами українського «козацького бароко».
Іван Мазепа пожертував кошти на відбудову у барокових шатах Успенського собору. Фото: Борис Корпусенко
Історики встановили, що за життя видатний гетьман збудував за власний кошт близько 50 споруд, серед яких не лише сакральні пам’ятки, але і навчальні заклади та фортифікаційні споруди.
З нагоди 384-ї річниці від дня народження легендарного гетьмана, «Вечірній Київ» згадує найбільш знакові святині та інші об’єкти Києво-Печерської Лаври, збудовані або відновлені за ініціативи Івана Мазепи. На думку істориків, саме він вважається одним з найшанованіших ктиторів Печерського монастиря.
Мазепинські оборонні мури навколо Верхньої лаври (близько 1693-1701)
Фото: Національний Печерський заповідник
До 1695 року Верхню Лавру захищали дерев`яні та дерев`яно-земляні стіни з «вилазними хвіртками», що були зведені за гетьмана Івана Самойловича. З часом ці оборонні укріплення стали ненадійними, тож для захисту монастирського подвір’я Іван Мазепа ініціював зведення цегляних оборонних стін.
Вважається, до такого рішення гетьмана спонукала активізація набігів татар на Правобережжя та розорення Фастова.
Фортечний мур та Годинникова вежа у 1984 рік. Фото з альбому «Мистецтво»
Для захисту монастирського подвір’я були зведені кам’яні оборонні мури з чотирма сторожовими вежами. Відступивши від старої стіни, спочатку заклали вежі: Економічну, Онуфріївську та Івана Кущника. Вже потім по обидва боки до них прибудували нові муровані стіни. Після закінчення будівельних робіт старі стіни демонтували.
Це збільшило площу внутрішнього периметра Верхньої території лаври до 10 га. Довжина мурованої стіни — 1190 м. Згідно з реєстром, складеним козацькою старшиною після смерті Мазепи, витрати на будівництво склали 1 млн. золотих.
Впродовж декількох століть мури не лише виконували оборонну функцію, але символічною межею церковного та світського життя.
Троїцька Надбрамна церква (1106—1108, відновлена коштом Мазепи)
Троїцька надбрамна церква. Фото: Lavra.ua
Святиня є унікальною пам’яткою давньоруської доби, проте, як і більшість київських церков, своїми бароковими шатами вона завдячує Іванові Мазепі.
На думку істориків Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра», побудова муру навколо Верхньої лаври ймовірно розпочалося з Троїцької надбрамної церкви, супроводжуючись її реконструкцією, оздобленням фасадів та інтер’єру.
«Кожен, хто заходить до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» з боку вулиці Лаврська, спочатку опиняється в затишному дворику у вигляді трапеції, де однією з основ є фасад церкви Святої Трійці, а бічними сторонами — високі мазепинські мури.
Більшість відвідувачів навіть не підозрюють, що ця ділянка перед фасадом Троїцької церкви повторює європейські зразки курдонеру епохи бароко. (Курдонер — передня ділянка двору перед фасадом історичної, суспільно значущої будівлі)», — розповідають у заповіднику.
Експерти розповідають, що під час будівництва захисної цегляної стіни навколо Верхньої лаври Іван Мазепа спільно з інженерною командою та печерським духовенством іноді приймали нестандартні рішення. Це стосувалось, наприклад, побудови нової стіни біля церкви Святої Трійці.
Розписи та іконостас Троїцької надбрамної церкви. Фото: Ольга Вольська
В цьому випадку змурувати стіни, не демонтувавши одночасно дерево-земляні укріплення, побудовані попередником гетьмана Мазепи Іваном Самойловичем, було неможливо. Тому єдиний вихід — приєднати нові стіни до головного фасаду церкви, утворивши курдонер. І тому він існує лише біля Троїцького храму.
Троїцька надбрамна церква є унікальною сакральною пам’яткою, де зберігся монументальний живопис XVIII сторіччя та різьблений багатоярусний іконостас. Це один з небагатьох храмів з розписами у стилі українського бароко, що дійшли до наших часів.
Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698)
Церква Всіх Святих. Фото: Борис Корпусенко
У глибині Економічної вулиці видно стрімкий силует п’ятибанної церкви Всіх Святих над Економічною брамою. Церква Всіх Святих присвячена святу, яке відзначається у першу неділю після Трійці.
Церква Всіх Святих поєднала в собі чудову архітектуру українського бароко на межі XVII-XVIII століть. Побудована за типом хрестово-купольної п’ятиглавої української дерев’яної церкви. На північному фасаді храму можна побачити родовий герб Гетьмана Івана Мазепи, відновлений у 1996 році.
Вважається, що Церква Всіх Святих зводилась одночасно з Економічною брамою, тож її автором міг бути архітектор Дмитро Аксамитов, що проєктував саму Економічну браму та фортечний мур, що примикає до храму.
У 1846 році унікальну сакральну пам’ятку змалював Тарас Шевченко.
Церква Всіх Святих вражає своєю вишуканістю й багатством оздобленням, стрункістю й чіткістю об’ємів, спрямуванням у нескінченний простір.
Церква всіх Святих на малюнку Тараса Шевченка. Фото з відкритих джерел
На жаль, відомостей про первісний живопис не зберіглося, а свій нинішній інтер’єр церква здобула на початку ХХ століття, коли храмові розписи у стилі українського модерну здійснили Іван Їжакевич та група молодих митців Лаврської іконописної майстерні.
Інтер’єр церкви доповнюють два мармурові мозаїчні кіоти, які знаходяться на південній та північній стінах.
Унікальна пам’ятка вже понад 300 років зачаровує киян своєю надзвичайною красою.
Онуфріївська вежа (1698—1701)
Онуфріївська вежа. Фото: Києво — Печерський заповідник
Пам’ятка знаходиться в південно-східній частині фортечних мурів. З неї вартували підступи ворогів до східної частини фортечних мурів. У випадку облоги з вежі можна було вести фланкуючий вогонь.
Архітектура споруди має подібність з церквою Всіх Святих — в плані вона безстовпна, п’ятикамерна, має форму рівноконечного хреста, чим нагадує українські дерев’яні церкви. Її стіни утворюють чотири п’ятигранні виступи, які підтримуються контрфорсами. Триповерхова споруда займає площу 220,5 м², обсяг — 3010 м³.
Малярна або Північна вежа на старовинній листівці. Фото з відкритих джерел
Вежа декорована пілястрами і лопатками, вікна оформлені сандриками. Покрівля оздоблена чотирмабарочними фронтонами, увінчана граціозним мініатюрним двох’ярусним куполом із флюгером у вигляді прапора. На другий ярус можна було потрапити з фортечних мурів, а після перебудови вхід було влаштовано з першого ярусу.
Незабаром після побудови, Онуфріївську вежу-церкву було перетворено на палату, а у 1839 році з неї зняли барабан з банею
Онуфріївська вежа зберегла свої основні архітектурні риси до нашого часу, однак первісні інтер’єри не збереглися.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці на Дальніх печерах (1696 рік)
Церква Різдва Богородиці та дзвіниця на Дальніх Печерах. Фото: Борис Корпусенко
Над ансамблем Дальніх печер, на узвишші пагорбу височить багатобанна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Побудована вона була у 1696 році на місці дерев’яної, на кошти білоцерківського полковника Костянтина Мокієвського. Саме тут, колись, ще за часів першого ігумена Печерської лаври Варлаама, були зведені перші дерев’яні наземні споруди монастиря — церкви та келії.
Мурована церква на Дальніх печерах спочатку була трикупольною, трикамерною, що характерно для церковної дерев’яної архітектури України того часу. У 1767 році до всіх чотирьох кутів храму були зроблені прибудови, над якими додатково встановлено чотири декоративні бані, які значно збагатили силует церкви. Стіни храму на кутах і вівтарній апсиді оздоблено пілястрами, які вгорі переходять у складний профільований карниз.
Церква Різдва Богородиці. Фото: Ukraina Incognita
Дерев’яний іконостас виконано 1784 року в стилі рококо. Він мав срібні карбовані царські врата вагою більше двох пудів. На їх позолоту пішло 66 червінців. Зараз ці царські врата знаходяться в «Колекції Гілбертів» лондонського музею «Сомерсет хаус».
Живопис церкви змінювався декілька разів. Перші розписи храму не збереглися. У 1817 році київський художник Іван Квятковський заново розписав храм, але під час Другої світової війни ці розписи були значно пошкоджені.
Зараз церква Різдва Пресвятої Богородиці є храмом духовної академії і семінарії. Живопис повністю створений сучасними майстрами.
Церква Святого Миколи або Микільська шпитальна церква (1700 рік)
Микільська лікарняна церква. Фото з відкритих джерел
Невелика трапезна церква на території Києво-Печерської лаври, була центральною спорудою комплексу Микільського лікарняного монастиря в складі Лаври.
Названа на честь святого покровителя її засновника, Миколи Святоші, — Миколая Мірлікійського. Будівля церкви є характерним зразком архітектури українського бароко.
Історики припускають, що вона теж пов’язана з Гетьманом Мазепою, хоча документальних підтверджень цьому немає.
В наш час використовується як лекторій Національного Києво-Печерського заповідника.
Коштовні дарунки і пожертви
Дзвін Мазепи експонували минулого року у Києво-Печесрькій Лаврі. Колаж: Наталія Слінкіна
Іван Мазепа відіграв значну роль не лише у розбудові монастиря, але й в оздобленні. За свідченнями істориків, свого часу на «позолочення бані Печерської церкви Мазепа відділив 20500 дукатів (дукат велика золота монета за один дукат в ті часи давали близько 250 грошей).
Також Гетьман пожертвував на великий дзвін для дзвіниці Печерського монастиря 73000 золотих, а також значні суми на великий срібний підсвічник, коштовні оправи для Євангеліє та інших богослужбових праць, хрести та інше церковне начиння.
На жаль, більшість коштовних дарів храмам не збереглися та були знищені чи розграбовані у радянський час. Серед унікальних артефактів, що вдалося зберегти є 340 річний «Дзвін Мазепи», що експонувався у Лаврському заповіднику у травні минулого року.
На думку експертів заповідника, практично вся барокова архітектура заповідника тісно пов’язана з іменем видатного українського Гетьмана. Невідомий печерський монах та Сучасник Івана Мазепи зазначив:
«Не було і не буде подібного до нього…»
