Довжина цієї міської артерії складає лише 250 метрів, проте в її забудові представлені найкращі зразки різних архітектурних стилів кінця ХІХ — XX століть, зокрема класицизму, історизму, модерну та конструктивізму.
Вулиця Костельна знаходиться у самісінькому серці столиці, з’єднуючи Майдан Незалежності з вулицею Трьохсвятительською.
На думку києвознавців, вона з’явилася ще у 1830-1840-х роках, відповідно до генерального плану забудови Києва, розробленого видатним архітектором Вінченцо (Вікентієм) Беретті. Вулицю проклали на трасі земляних укріплень Старого міста для з’єднання Хрещатицької площі з костелом, будівництво якого на той час ще тривало.
Олександрівський костел на листівці кінця ХІХ століття. Фото з відкритих джерел
Цікаво, що спочатку вона не призначалася для будівництва житла, і лише за деякий час отримала статус вулиці, призначеної під забудову. Оскільки ділянка була досить складною: з пологим схилом у верхній частині, що прилягає до костелу, де проходить невеликий бульвар, і з крутим узвозом, що спускається до Майдану Незалежності.
У 1844 році за ініціативою ксьондза костелу Святого Олександра, вулиця була вимощена каменем.
Забудова вулиці здійснювалася на почтаку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
Під час першої хвилі будівельної лихоманки, що охопила наше місто наприкінці ХІХ століття, Костельна не потрапила в поле уваги міських забудовників, оскільки рельєф ділянки був надто крутий. Забудова вулиці стала можливою лише у 1910-х, коли мостова комісія склала проєкт зі зменшення ухилу цієї ділянки. Витрати на це покрили домовласники та парафіяни костелу Святого Олександра.
Ще одним знаковим фактом з історії вулиці є те, що вона лише змінювала свою назву лише один раз: у радянський час вона мала назву Челюскінців, одна вже з відновленням української Незалежності у 1991 році вулиця відновила історичну свою назву — Костельна.
Щодо назви вулиці Костельна тривалий час ведуться дискусії. Фото ілюстративне: старовинна листівка з відкритих джерел
Цікаво, що на сьогодні серед краєзнавців та киян ведуться дискусії щодо правильної назви цієї вулиці, оскільки поруч з назвою Костельна ще досить часто вживається варіант — Костьольна. Яка ж з них є правильною?
У 2017 році кияни звернулися до експертів Інституту Української мови з проханням роз’яснити, яку з двох назв коректніше вживати. Лінгвісти відповіли, що обидві наведені форми є лінгвістично ідентичними, оскільки утворені від іменників костел і костьол, які функціонують, як паралельні в українській мові. Однак, на думку фахівців, перевагу варто надавати формі Костельна, з огляду на її відповідність сучасним фонетичним нормам української мови.
Нещодавно «Вечірній Київ» прогулявся старовинною вуличкою міста, щоб помилуватися старовинною архітектурою минулих епох та дізнатися більш про відомих мешканців будинків на Костельній.
Вважається, що перші будівлі на цій вулиці з’явилися неподалік Хрещатицької площі ще у середині ХІХ століття, одна до нашого часу вони не збереглися.
Одними із найстарших будинків Костельної є прибуткові будинки №3 та №5, збудовані ще у 1871 році. До 1913 року вони належали різним власникам, поки їх не викупив відомий київський домовласник та підприємець Яків Каплер.
Він розбудовує обидві кам’яниці відповідно до новітніх економічних та будівельних вимог, надбудувавши споруди до п’яти поверхів.
Будинки №3 та №5. Фото: Борис Корпусенко
Фасади обох будівель однаково оздобили у стилі модерну, доповнивши їх композиціями з пальмет та завитків аканта, античними вазами, гірляндами, квітковими букетами та мушлями.
Внаслідок цього, обидві споруди складають єдиний архітектурний ансамбль. На жаль, автор проєкту цього майстерного перетворення залишається невідомим.
На думку дослідників, обидві пам’ятки є цікавим прикладом зведення великих прибуткових будинків у два етапи, з повною зміною архітектурного образу споруди, враховуючи стилістичні особливості новітнього часу.
На жаль, у 1975 році у будинках був проведений капітальний ремонт, внаслідок якого була змінена планувальна структура. Також були втрачені автентичні балконні огорожі. Проте в інтер’єрі зберігся ліпний декор дрібного рельєфу.
Будинок №4. Фото: Олексій Самсонов
Перлиною неоренесансу вважається будинок № 4, зведений у 1888 році за проєктом Олександра-Петра-Адріана Шілє. До початку XX століття ця кам’яниця вважалася однією з найвищих у районі Хрещатицької площі.
У кам’яниці збереглися різьблені дерев’яні двері парадного входу.
Цікавою пам’яткою епохи конструктивізму є житловий будинок кооперативу «Сяйво», збудований у 1927 році. Він є яскравим зразком ранніх житлових кооперативів радянського часу.
Будинок «Сяйво (ліворуч) та будинки №7, №9. Фото: Борис Корпусенко
Проєкт у конструктивістському стилі розробила проєктно-будівельна організація «Житлокоопбуд», ймовірно за участі відомого архітектора Миколи Холостенка.
Це чотириповерхова будівля з напівпідвалом, що складається з п’яти секцій. У будинку «Сяйво» знаходиться 55 квартир, переважно трикімнатних, а також одно-, дво- та чотирикімнатних квартир.
На думку дослідників київської архітектури, ця споруда є однією з найбільш знакових у забудові 1920-х та є прекрасним зразком вирішення багатоквартирного житлового будинку на складному рельєфі.
Справжньою перлиною не лише забудови Костельної, але й київської сецесії (модерну) є будинок №7. Він був зведений у 1910 -1913 роках на замовлення підполковника інженерних військ Олександра Козеровського, що придбав цю садибу.
Автором цієї оригінальної будівлі вважається Ігнатій Лєдоховський.
На думку дослідників архітектури, композиція фасаду витримана у кращих традиціях віденського модерну, вона щедро декорована великими та виразними пластичними формами.
Автором скульптурних робіт є відомий тогочасний скульптор Федір Соколов, який співпрацював з архітектором Лєдоховським в інших його відомих проєктах. Автограф скульптора можна побачити над брамою.
Будівля є однією з найкращих зразків сецесії (модерну) в Києві. Фото: Борис Корпусенко
Арку на другому поверсі обрамляють горельєфні фігури трьох атлантів, на яких тримається куб із велетенською вазою і датою спорудження будинку.
Ця незвична скульптурна композиція з чоловічими фігурами дала привід для появи відомої міської легенди, що власник будинку або його син були нетрадиційної сексуальної орієнтації, або ж у середині розміщувався «блакитний бордель».
Однак, це не більше ніж вигадки, оскільки на початку XX століття гомосексуалізм кримінально переслідувався, тож навряд чи домовласники прагнули відкрито хизуватися своїми «уподобаннями».
Атланти на фасаді будинку №7. Фото: Борис Корпусенко
Також існують і альтернативні версії трактування цієї незвичної композиції. Наприклад, що чоловічі постаті є своєрідним іронічним трактуванням сюжету «Три грації» Рафаеля або ж в ній зашифрований сюжет «три віки чоловіка», що символізує ідею швидкоплинності часу.
Друга версія є більш ймовірною, оскільки двоє атлантів здаються молодшими, а третій з вусами виглядає старшим за віком.
Медуза горгона на фасаді будинку. Фото: Борис Корпусенко
Ще однією цікавою деталлю на фасаді є маскарон із суворим виразом обличчя — голова Медузи-Горгони зі зміями замість волосся.
На жаль, у радянський час значна частина оздоблення інтер’єрів була втрачена.
Будинки № 7 та 9 на Костельній. Фото: Борис Корпусенко
Ще однією архітектурною перлиною вулиці є будинок №9, збудований у 1912-1913 роках техніком Абрамом Трахтенбергом. Замовником проєкту виступило Четверте товариство квартировласників, серед яких можна знайти імена відомих тогочасних юристів та адвокатів.
Будівля є надзвичайно цікавий своєю архітектурою: збудована у стилі модерн з елементами готики.
Райські птахи прикрашають фасад будинку №9. Фото: Борис Корпусенко
На фасаді можна знайти зображення райських птахів з головою діви (сирен у слов’янській міфології). Вважається, що ці птахи, за легендою прилітають на землю, співаючи пісні про прийдешні зміни, але почути їх може не кожен — тільки творчі люди, яких ці пташки надихають на подвиги.
Будинок №8 на вулиці Костельній є набагато менш відомим своїми архітектурними формами. Його аскетичні форми раціонального модерну є дещо стриманими та скромними. Проте ця будівля відома своїми знаменитими мешканцями, серед яких і видатний український композитор Ігор Шамо, автор пісні «Києве, мій».
На фасаді пам’ятки можна побачити меморіальну табличку, встановлену на його честь.
Будинок №10 є одним з найбільш оригінальних зразків радянського зодчества 1930-х. Це житловий будинок робітників «Укрм’ясотресту», збудований у 1936 році за проєктом архітектора Михайла Гречини у стилі постконструктивізму.
На світлинах 1930-х можна побачити, що фасад будівлі прикрашали чотири масивні скульптури, які були втрачені вже у 1990-х.
Будинок «Укрм’ястресту». Фото: Борис Корпусенко.
Завершується вулиця знаменитим костелом Святого Олександра — найстаршим зі збережених до нашого часу костелів Києва, один з двох вцілілих у радянський час католицьких святинь.
Будівництво головного та найстаршого римо-католицького храму тривало 25 років, постійно перериваючись польськими повстаннями.
Цікаво, що ім’я архітектора костелу тривалий час викликає дискусії серед дослідників. Більшість краєзнавців схиляються, що над проєктом працювали архітектори Людвіг Піллер та Франц Мехович.
Костел Святого Олександра. Фото: Борис Корпусенко
У деяких джерелах, як автора вказують київського міського архітектора Лудовіко Стандзані, чий підпис є на проєктних кресленнях споруди. Але, він лише завізував будівництво відповідно до своєї посади київського міського архітектора.
Влітку 1846 року храм зобразив в акварелі Тарас Шевченко, що мешкав неподалік у маєтку Івана Житінського.
На кінець ХІХ століття парафія Олександрівського костьолу складала понад 33 тисячі осіб (загальна кількість мешканців міста на той час становила 188488 осіб).
У радянській час в костелі діяв Планетарій. Фото: Борис Корпусенко
До спорудження костелу Святого Миколая (1909 рік) собор Святого Олександра залишався фактично єдиним великим католицьким храмом Києва, приймаючи фактично всіх римо-католиків міста.
Після встановлення радянської влади святиня переживає важкі часи: священники парафії зазнавали постійних гонінь та репресій.
3 серпня 1937 року останнього настоятеля собору — отця Сигізмунда Кваснєвського та поодиноких прочан заарештували, а за місяць розстріляли.
Тривалий час будівлю колишнього костелу використовували як Планетарій 1952-1982).
У 1990-ті роки костел передали католицькій громаді Києва. Фото: Борис Корпусенко
Перше богослужіння на сходах костелу відбулося 5 вересня 1990 року, а за рік споруду у вкрай занедбаному стані повернули вірянам.
5 червня 2001 року, у межах пастирського візиту в Україну, храм відвідав Святий Папа Іван Павло II. Зайшовши до храму, Святіший Отець попрямував до Пресвятих Дарів, перед якими довго молився, стоячи навколішках. Потім, сівши у крісло, святий отець розмовляв із духовенством, а на завершення подарував київському храму золоті чашу і дискос…
Папа Іван— Павло ІІ під час відвідування костелу. Фото зі сторінки парафії Святого Олександра.
Зараз костел Святого Олександра є кафедральним собором римо-католицької громади нашого міста, важливим просвітницьким та духовним центром.
