"Людина захищає свободу країни — це найпрестижніше". Історія Арлінгтонського військового цвинтаря

Національне меморіальне кладовище мають почати будувати в Києві навесні 2023 року. За зразок візьмуть Арлінгтонський національний військовий цвинтар — один із найбільших та найвідоміших у США. На 300 гектарах там розташовані понад 400 тисяч могил. Вони рівними білими лініями тягнуться зеленими вірджинськими пагорбами. Немов солдати, які навіки застигли в строю за командою «Струнко!».

На цвинтарі були поховані непримиренні вороги

Історія Арлінгтонського військового кладовища бере свій початок у другій половині ХІХ століття — коли у США тривала Громадянська війна. У травні 1864 року в окрузі Спотсільвейні, що у штаті Вірджинія, відбулася кровопролитна битва між військами Півночі та Півдня. Втрати сил Федеративних штатів становили понад три тисячі людей. Постала нагальна проблема — де поховати таку велику кількість людей. Наявні військові цвинтарі у Вашингтоні та Александрії були переповнені. І влада вирішила використати для створення нового цвинтаря землі в Арлінгтоні. За іронією ця земельна ділянка належала генералу Роберту Лі — очільнику армії ворожої Конфедерації, пише Громадське, інформує UAINFO.org.

Генерал Роберт Лі. wikimedia.org

Після завершення громадянської війни генерал Лі через Верховний суд США зміг повернути свої землі, але розпоряджатися ними, як раніше, вже не міг — там, де колись був парк його маєтку, тепер розташовувалися могили загиблих у Громадянській війні. Там були поховані непримиренні вороги: військовослужбовці обох сторін — Федеративних та Конфедеративних штатів. Першим солдатом, похованим на зелених вірджинських пагорбах, став Вільям Генрі Крістмен. Після закінчення Громадянської війни Арлінгтонський цвинтар налічував понад 16 тисяч поховань. Парадоксально, але в той час поховання на національному цвинтарі в Арлінгтоні не вважалося чимось почесним. Оскільки там ховали лише тих військовослужбовців, родини яких через фінансові питання не могли самі організувати похорон.

Пам’ятник полеглим воїнам Конфедеративних штатів Америки. arlingtoncemetery.mil

Генерал Лі вирішив продати свій маєток федеральній владі за 150 тисяч доларів. Так американці отримали один зі своїх сучасних національних символів — Арлінгтонське національне військове кладовище.

«Девіз Арлінгтонського національного кладовища: ШАНУЙ — ПАМ’ЯТАЙ — ДОСЛІДЖУЙ. Наша місія — представляти американський народ для минулих, теперішніх і майбутніх поколінь», — каже Ебігейл Керрі, працівниця кладовища.

Арлінгтонське національне кладовище. arlingtoncemetery.mil

«У нас є традиція — кладемо на могили монети»

Щороку в останній понеділок травня, коли у США відзначають День пам’яті, Роман Макух, колишній пілот корпусу морської піхоти США, разом із членами організації «Українські американські ветерани» відвідує Арлінгтонське кладовище.

Починаючи з 1998 року організація розшукує тих, хто поліг у війнах, і укладає спеціальний список. Зараз він налічує понад 18 тисяч прізвищ, з яких на Арлінгтонському кладовищі поховані більш як три тисячі людей.

Найвідомішими американцями українського походження, похованими там, є сержант Майкл Стренк, який підняв американський прапор над японською Іодзімою після кровопролитної битви, а також чотиризірковий американський генерал Семуел Яскілка, який відзначився своїми заслугами під час війн у Кореї та В’єтнамі. Саме до могили останнього поклав вінок президент України Володимир Зеленський, коли відвідував Арлінгтонське кладовище у вересні 2021 року.

Роман Макух — ветеран корпусу морської піхоти США. Роман Макух

«Ми приїжджаємо на кладовище і кладемо американські прапори біля кожного надгробка. У нас є традиція — кладемо на могили монети. Якщо 1 цент, це значить, що ветеран відвідав могилу ветерана, якщо 5 центів — що вони разом були на рекрутському вишколі, 10-центова монета — що разом служили, а четвертак, 25 центів, — що був із полеглим, коли він загинув», — каже Роман Макух.

Тарас Іщик, військовослужбовець 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, відвідав Арлінгтонське кладовище в жовтні 2021 року. Наголошує, що був вражений надзвичайно сильним естетичним меседжем, який несе цвинтар.

«Там ти надзвичайно чітко усвідомлюєш, наскільки потужно у США побудована система військових традицій. Наскільки відповідальним є ставлення до військової служби як такої. Оці надгробки з білого каменю, однаковий шрифт на них, символіка та й сама атмосфера цього місця — один зі стовпів суті і змісту існування Сполучених Штатів. Ті люди, які заплатили найвищу ціну за незалежність і свободу, поховані з найвищими почестями, які може дати країна», — каже Тарас Іщик.

Арлінгтонський військовий цвинтар

Тарас Іщик.

Розширення триває

Арлінгтонський цвинтар поділений на сектори — загалом сімдесят, між якими прокладено широкі алеї, якими рухаються похоронні процесії. У кожному з секторів ховають тих, хто помер у певний історичний період або мав певну військову професію.

Для прикладу, на так званому Пагорбі Капеланів поховані військові священники, які загинули під час збройних конфліктів, у секції 21 — сестри-жалібниці, а в секторі 70 ховають усіх, хто загинув у війні проти тероризму після 11 вересня 2001 року.

Останнім спочинком полеглих стають не лише традиційні могили, але й колумбарії. Останнім дедалі більше віддають перевагу через банальну нестачу простору — з часу заснування територію Арлінгтонського кладовища розширяли шість разів. У вересні 2021 року розпочалося сьоме розширення — у південній частині цвинтаря. Тут має з’явитися місце для додаткових 80 тисяч могил, щонайменше третина з них призначена для поховань урн із прахом.

Надгробки на Арлінгтонському кладовищі. arlingtoncemetery.mil

«За планами кладовище має залишатися робочим упродовж щонайменше 150 наступних років. Теперішнє розширення орієнтовно триватиме до 2027 року, на всі роботи Міністерство оборони США планує витратити щонайменше 420 мільйонів доларів. Завдяки цьому ми сподіваємося, що місця для поховань вистачить принаймні до 2060 року», — говорить Ебігейл Керрі.

Щодня на Арлінгтонському цвинтарі відбувається до 30 традиційних похоронів. За пів години до першого поховання прапор перед Арлінгтонською садибою — будинком-музеєм генерала Роберта Лі — спускають наполовину. І піднімають за пів години після того, як відбудеться останній похорон того дня.

Надгробки на Арлінгтонському кладовищі. arlingtoncemetery.mil

Існує чітко вивірена й затверджена процедура поховання, яка передбачає не лише церемоніал, але й оформлення надгробних пам’ятників — невеликих білих мармурових плит, на яких зазначено ім’я похованого і роки його життя. Ебігейл Керрі каже: особливі останні почесті отримують як рядові, так і президенти.

Прапор США кладуть на труну загиблого. wamu.org

«Прапором США завжди накривають труну з померлим. До місця останнього спочинку її доправляють на гарматному лафеті, який супроводжує почесна варта. Коли сказані прощальні слова, лунає триразовий рушничний салют. Прапор, яким було накрито труну, складають особливим чином і віддають найближчим родичам покійного. Також віддають і 21 гільзу, що були відстріляні з рушниць», — розповідає Ебігейл Керрі.

Гідність понад усе

Існує чітко затверджений перелік тих, хто може бути похований на Арлінгтонському кладовищі. Це учасники воєн, у яких брали участь Сполучені Штати, військові, які проходили службу у Збройних силах США, військові у відставці, президенти США, очільники Верховного суду США та люди, які мають вищі державні нагороди — Хрест за видатні заслуги, медаль «Срібна зірка», «Пурпурове серце», медаль Пошани. Можуть бути поховані члени сімей ветеранів — дружини та чоловіки, а також неодружені діти. Проте є і винятки.

Могила президента Вільяма Тафта на Арлінгтонському кладовищі. arlingtoncemetery.mil

«Конгрес США забороняє ховати на території Арлінгтонського кладовища тих, хто має на це право, але здійснив злочин, покаранням за який є смертний вирок або ж довічне ув’язнення», — каже Ебігейл Керрі.

Тімоті Маквей — американський ветеран війни в Перській затоці. Він мав повне право бути похороненим на Арлінгтонському кладовищі: служив у Збройних силах, за заслуги на полі бою був нагороджений Бронзовою зіркою. Але 19 квітня 1995 року Тімоті Маквей підірвав заміноване авто в Оклахома-Сіті біля однієї з адміністративних будівель. Унаслідок того теракту загинули 168 людей, зокрема 19 дітей. Загальні збитки від вибуху сягнули понад 650 мільйонів доларів.

Тімоті Маквей, ветеран війни в Перській затоці. wіkіmedia.org

На суді Маквей сказав, що в такий спосіб хотів помститися американській владі за переслідування однієї з релігійних сект. Суд визнав чоловіка винним у тероризмі та засудив до страти. Вирок виконали 11 червня 2001 року. А щоб терорист не лежав поряд із тими, хто віддав життя за країну, Конгрес США ухвалив відповідні поправки до законодавства.

Могила невідомого солдата

Загалом цвинтар у Арлінгтоні — це не лише військове кладовище, а цілий меморіальний комплекс, який містить й інші елементи: Меморіальний амфітеатр, де відбуваються прощальні церемонії, меморіали, присвячені загиблим американським космонавтам, могили президентів — Джона Кеннеді та Вільяма Тафта, амфітеатр Таннера — перше місце прощання із загиблими, побудований 1868 року. Та найвідомішою є Могила невідомого солдата. Білий мармуровий саркофаг, оздоблений у неокласичному стилі, стоїть на вершині пагорба над Вашингтоном. На ньому напис: «Тут у почесній славі спочиває американський солдат, ім’я якого знає лише Бог».

Могила невідомого солдата. arlingtoncemetery.mil

«Ідея встановлення Могили невідомого солдата виникла після завершення Першої світової війни, у якій США втратили понад 100 тисяч військовослужбовців. Перша церемонія поховання відбулася 11 листопада 1921 року, коли труну з тілом невідомого американського солдата, загиблого у Франції, урочисто провезли через увесь Вашингтон і поховали під меморіальним надгробком», — розповідає Ебігейл Керрі.

Згодом поряд із головним саркофагом відкрили ще три плити — могили невідомим американським солдатам, які загинули під час Другої світової війни, а також війн у Кореї та В’єтнамі. Саме біля Могили невідомого солдата розташований пост №1 — почесна варта. Цілодобово меморіал охороняють військовослужбовці 3-го піхотного полку США, відомого як «Стара гвардія».

Ті, хто зголосилися стати охоронцями Могили невідомого солдата, повинні пройти суворий відбір та інтенсивну підготовку. Кожен рух гвардійців має важливе церемоніальне значення.

Пост №1 біля Могили невідомого солдата. arlingtoncemetery.mil

«Гвардієць робить 21 крок по чорному килимку позаду гробниці, повертається і дивиться на схід протягом 21 секунди, знову повертається і дивиться обличчям на північ упродовж такого самого часу, а потім робить ще 21 крок по килимку. Далі охоронець виконує різкий рух «плечі-руки», щоб покласти свою гвинтівку на плече, найближче до відвідувачів. І цим показує: він стоїть між гробницею та будь-якою можливою загрозою. Число 21 символізує найвищу військову честь, яка може бути віддана: залп із 21 гвинтівки», — каже Ебігейл Керрі.

«Це має бути місце, яке б викликало повагу й шану до людей, які віддали життя за нашу незалежність»

Арлінгтонське національне кладовище з його традиціями збираються взяти за основу при створенні Національного військового цвинтаря в Києві. Згідно з проєктом закону, фінансувати створення кладовища та подальший догляд поховань мають із бюджету.

Олександр Терещенко, ветеран ЗСУ. надав Олександр Терещенко

Ідея створення нашого власного меморіального цвинтаря зародилася давно, але процес практичного втілення дуже довгий і триває він ще з початку війни — з 2014 року, каже український військовослужбовець і колишній заступник міністра у справах ветеранів Олександр Терещенко. У розробці проєкту брали участь різноманітні організації — від Інституту національної пам’яті та ветеранських об’єднань до Міністерства у справах ветеранів.

«Зараз є концепція така: це має бути не лише цвинтар, а цілий меморіальний комплекс, де мають бути і поховання, і музей, і проведення урочистих заходів. Це має бути місце, яке б викликало не лише скорботу, а й повагу і шану до людей, які віддали життя за нашу незалежність», — каже Олександр Терещенко.

Прощання із загиблим воїном у Гарнізонному храмі Львова. Іван Станіславський

Попри те що в Україні ще не до кінця сформована система військових традицій, відкрити військове кладовище в сучасних умовах критично необхідно, вважає військовослужбовець Тарас Іщик.

«Сама процедура поховання показує на відхід від усієї радянщини. Усе це має бути частиною загальної системи культивування військової служби в Україні. Людина захищає свободу країни, платить своїм життям — це найпрестижніше, що може бути. Вищого по суті нічого бути не може», — каже Тарас Іщик.

Згідно з рішенням Кабміну, площу для почесних поховань і меморіального комплексу виділили в Печерському районі Києва на Лисій горі. Така ініціатива неодноразово викликала критику природозахисників через те, що ця територія є ландшафтним парком і під час побудови кладовища можуть постраждати флора й фауна. Проти виступали й військові — передусім через рельєф і площу території.

«Треба щонайменше гектарів 70, а то і 100, але рівної місцевості, придатної для створення комплексу. Адже це має бути з перспективою на століття, для всіх поколінь, також має бути музей та дослідницький інститут, архів, де б вивчали історію війни», — каже Олександр Терещенко.

Залишки фортифікаційних споруд на Лисій горі в Києві. Wikipedia.org

80% площ, відведених під меморіальний комплекс на Лисій горі, — це схили, яри і насипи. До того ж там розміщені цегляні будівлі Лисогірського форту, зазначають урбаністи. Щоб вирівняти ці ділянки, потрібно провести значні роботи, які триватимуть понад рік. Жваві дискусії викликає і питання стосовно того, кого саме мають ховати на меморіальному військовому кладовищі.

«Під час обговорення розглядали можливість, що разом із ветераном має бути похована його дружина. Крім того, вважали, що на кладовищі можна було б ховати президентів та інших видатних діячів. Щоб це було дуже почесно. Але перелік тих, кого там можна ховати, повинен бути чітко окреслений», — зазначає Олександр Терещенко.

Рідні загиблого з прапором. Катерина Москалюк

Не менше дискусій викликає церемоніал поховання, а також вигляд надгробних пам’ятників. Адже дуже багато родин полеглих військових прагнуть ховати їх там, звідки вони родом. Те саме стосується і надгробків — кожна сім'я хоче створити власний монумент для загиблого.

«Ми обговорювали процедуру, коли над труною, як і у США, розгортають національний прапор, а потім його складають особливим чином і віддають родичам померлого. Але в Україні є забобон — брати з кладовища додому нічого не можна, і прапор часом захоронюють разом із труною, що є наругою над одним із символів української державності», — говорить Олександр Терещенко.

А втім, попри всі перипетії навколо Національного військового кладовища в Києві, усі опитані сходяться в одному — хай яким болючим і довгим є процес, він рухається. Адже й самі американці наголошують: для того щоб Арлінгтонське кладовище стало таким, як зараз, знадобився не один десяток років.

Текст підготовлений платформою пам'яті «Меморіал», яка розповідає історії вбитих росією цивільних і загиблих українських військових, спеціально для hromadske. Щоб повідомити дані про втрати України, заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Автор: Володимир Мисан-Мілясевич