Бої під містом Іловайськ на Донеччині тривали майже місяць — з 6 по 29 серпня й увійшли в історію під назвою «Іловайський котел». Українська армія тоді втратила 366 воїнів, 429 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Ще 300 — потрапили у полон.
Фото Максима Дондюка
Щороку 29 серпня Україна відзначає трагічну для країни дату: День пам’яті загиблих захисників та захисниць. Дата започаткована у 2019 році, взявши «за основу» одну з найстрашніших битв для оборонців України — під містом Іловайськ.
Хронологія «котла» під Іловайськом: як пастка окупантів стала чорним днем для українського війська
У серпні 2014 року під Іловайськом розгорнулась одна з найстрашніших битв для української армії у війні на сході України. Бої тривали майже місяць — з 6 по 29 серпня і стали відомі під назвою «Іловайський котел». Тоді українська армія втратила 366 воїнів, 429 отримали поранення різного ступеня тяжкості, ще 300 — потрапили у полон.
Почалися запеклі бої 4 серпня, коли генерал Руслан Хомчак поставив задачу розвідати сили, що утримували Іловайськ, важливий залізничний вузол за 40 км від Донецька. Штаб АТО та Хомчак припускали, що місто утримують не більш ніж 30−80 бойовиків. Якби українські військові отримали контроль над містом, вони могли б відрізати постачання зброї та живої сили противника до окупованого Донецька.
Вже 6 та 7 серпня за наказом генерала Хомчака відбулася перша спроба захопити Іловайськ силами 40 БТрО (батальйон територіальної оборони) «Кривбас», посиленими 2 танками та 2 одиницями БМП 51 ОМБр (окрема механізована бригада) й загоном добровольців з ДУК (Добровольчий Український Корпус). Наступ провалився. За однією з версій, після цього поміж генералом Хомчаком та командуванням 40-го батальйону «Кривбас» виник конфлікт, через який в район Іловайська почали стягуватися добровольчі підрозділи з батальйонів «Донбас», «Азов» та «Шахтарськ» з особовим складом майже 200 бійців.
10 серпня відбувся перший штурм — невдалий: єдиний танк штурмової групи підірвався, вантажівка заглохла й штурм захлинувся. У боях загинули 12 захисників.
18 серпня відбувся другий штурм — частину Іловайська вдалося звільнити. Наступного дня взвод «Донбасу» лише двома пострілами захопив залізничне депо міста, де розмістилося близько 78 українських бійців. Того ж дня відбулася невдала спроба закріпитися у східній частині міста. під час боїв важко поранили або вбили до третини штурмової групи «Донбасу».
23 серпня, напередодні оточення українських військ, особовий склад батальйону «Прикарпаття», деморалізований постійними обстрілами, почав відступ від кордону. Після цього чисельність Сектору «Д» склала не більше 700 осіб.
24 серпня ватажок так званої «днр» Олександр Захарченко оголосив про масштабний наступ по всіх напрямках. Від державного кордону в напрямку Старобешеве вирушили російські війська — близько 100 одиниць бойової техніки, відрізаючи Іловайськ і українські підрозділи біля нього. Вступ російських регулярних військ у безпосередні бої був неочікуваним для керівництва АТО.
26 серпня внаслідок наступу збройних формувань «днр» в Іловайську були оточені батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь» та «Миротворець», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ВСУ. Того ж дня почалися перемовини про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення військовослужбовців. російська сторона надала гарантії виходу українських військових з оточення.
27 серпня ЗСУ намагалися прорвати кільце оточення силами підрозділів 92-ї ОМБр та 42-го БТрО, проте протягом ночі техніка колони була майже вся знищена артилерійськими обстрілами з мінометів.
Станом на 28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні. Українських бійців в Іловайську почали розстрілювати з «Градів» та «Ураганів».
29 серпня, о першій ночі, путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових в оточенні. Але ввечері російське військове командування змінило умови: вихід можливий без зброї та важкого озброєння. Українська сторона їх відхилила.
Станом на шосту ранку до генерала Хомчака прибув російський офіцер і повідомив, що вихід має відбуватися без зброї. Почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна колона з кодовою назвою «Булава» і південна — «Вітер». Ще о 8:15 обидві колони організовано рухалися, проте вже о 10:00, попри домовленості, російська сторона почала розстріл «гуманітарного коридору».
Усі бійці, які не здалися в полон, зі зброєю і прапорами вийшли через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО. Таким чином, Росія вбила 366 українських воїнів, 429 отримали поранення різного ступеня тяжкості, 300 — потрапили у полон, Збройні Сили України зазнали втрат озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн.
Фото Максима Дондюка
Один із невідомих, чиє життя відібрали окупанти: історія бійця «Майка», чия доля досі невідома
Журналістам «Вчасно» Олександр із позивним «Орест», військовослужбовець нині Третьої штурмової бригади, додає: такого розпачу, який він відчув у 2014 році, коли сталася трагедія під Іловайськом, він не відчував до трагічних боїв за Маріуполь, а згодом — Бахмут та Авдіївку. Пекло, влаштоване російською армією, обійшлося йому життями сотень товаришів, з якими він пройшов сотні кілометрів Донеччини, борючись за її свободу.
Один з них — чи не найперший побратим, який став братом по крові - загинув під Іловайськом. Нині Олександр пригадує про Андрія з позивним «Майк» із посмішкою — каже, що той би не пробачив, якби про нього говорили з сумом.
Для Олександра з Андрієм війна почалася з добровольчого корпусу, куди він прийшов на емоціях — чоловік каже, що не витримав дивитися, як у Донецьку «виростають» сепаратисти та так звані «зелені чоловічки». Найманців рф та дотичність недодержави до захоплення міста він бачив з перших днів: чув говір, знайомий ще з москви, коли Олександр там навчався. Проте бачити серед «ополченців» знайомі обличчя було дратуюче боляче. Тож він вирішив зробити те, що мав — пішов захищати український Донецьк.
«З Андрієм ми познайомилися уже в батальйоні „Донбас“: ми разом були з першого дня, відколи я тільки прийшов у військо добровольцем. Я був у майці-алкоголічці й шортах, „Майк“ (позивний Андрія, побратима — ред.) — був у порваних джинсах і сандалях. Обидва з ножами, в банданах, готові прям зараз всіх кришить! З нас тоді сміялися хлопці, що ми з ним — два брати-акробати. Разом їли, чергували, отримували свою першу зброю», — пригадує Олександр.
Після перших кровопролитних боїв «Майк» зізнався «Оресту», що в деякі моменти він тримався сміливцем тільки тому, що знав, що той його прикриває. Це було справжнє братерство по душі, каже Олександр. І тому коли Олександр отримав поранення в бою — вже тоді відчув, що рани від уламків — найменша біда, яка може їхню двійку чекати.
«Я теж мав бути під Іловайськом — ми напередодні з „Майком“ обговорювали, що маємо бути скрізь поруч. Андрій був мені братом. Але під Іловайськ він поїхав один, — я був легким 300, мене медсестрички затримали в лікарні, щоб перевірити, чи все нормально. А „Майк“ сказав, що впорається сам і скоро повернеться… Мені не вистачило буквально двох днів, щоб я доїхав до нього й був поруч», — каже військовослужбовець.
Востаннє «Орест» із «Майком» розмовляли 19 серпня, коли той уже був під Іловайськом. Після того зв’язку з ним не було, — побратим зник уночі, ймовірно, під час бою. 21 серпня командир офіційно сказав, що Андрій зник безвісти.
«Зараз наші побратими кажуть, що він точно загинув під час бою. Але тіла його не бачили. Де він, що з ним?.. Коли наші виходили з Іловайська — хтось нібито побачив Андрія важким 300 в одній з машин. Але там було не до того, щоб пересвідчитися. Це вже був хаос, паніка… Зараз це все вже здається неправдою. Бо якби хтось із підрозділів підібрав би братика, то сказав би про це. Але Андрій не носив із собою документи, тому я довго вірив, що він вижив. І зараз, мабуть, вірю. Десь він є», — каже Олександр.
Після трагедії в Іловайську родина Андрія досі не знає, що сталося з їхнім батьком і чоловіком. Дружина. Олена, ще у 2014 році отримувала інформацію, що «Майк» таки перебуває у полоні, тяжкопоранений. Згодом, уже у відповідь для української сторони, окупанти повідомили, що такого бійця в них не було, — ані в полоні, ані загиблого. У 2017 році родині знову надіслали інформацію, нібито чоловік — живий, перебуває у в’язниці в Донецьку, і невідомі можуть «посприяти» поверненню чоловіка з полону за 3 тисячі доларів. Проте вже за кілька годин абонент по той бік телефону не відповідав ні на дзвінки, ні на повідомлення.
Доля Андрія — «Майка» — досі невідома.
Олександр додає: серед його побратимів та знайомих, які брали участь у боях за Іловайськ, шестеро — зниклі безвісти. Досі невідомо, за яких умов це сталося та чому жодного розслідування або висновку родина не отримала. Крім того, вони то з’являлися, то зникали зі списку полонених із боку росії, а двом — включно з дружиною «Майка» — приходили повідомлення про можливе «сприяння» поверненню з полону.
Досі родини живуть із надією, що їхні чоловіки загинули безболісно, а не були закатовані за свою відданість Україні…
