Звірства російських загарбників: полон, рабство і довгий шлях додому Олени Ягупової

Джерело:  antikor.com.ua  /  18:44, 17 Жовтня 2023

Жінка 25 років пропрацювала у місцевій адміністрації, тож може поіменно перелічити багатьох містян, які перейшли на бік росіян. Олену схопили, бо її чоловік служить в українському війську. Свої 50 років вона зустріла у полоні. А ще пережила рабство та дивом вирвалася на свободу

Мешканка Кам’янки-Дніпровської Олена Ягупова добре знає і тих, хто написав на неї донос, і тих, хто знущався над нею в ув’язненні. Жінка 25 років пропрацювала у місцевій адміністрації, тож може поіменно перелічити багатьох містян, які перейшли на бік росіян. Олену схопили, бо її чоловік служить в українському війську. Свої 50 років вона зустріла у полоні. А ще пережила рабство та дивом вирвалася на свободу.

Колони російських військ у Кам’янці-Дніпровській з’явилися наприкінці лютого 2022 року. Техніка з літерами Z деякий час кружляла вулицями, а потім зупинилася в центрі міста. Так для Олени Ягупової почалася російська окупація.

Жінка пригадує, що в Запорізькій області у перші тижні вторгнення на блокпостах у бік підконтрольної Україні території утворилися величезні черги. У них люди жили по кілька тижнів у надії виїхати з окупації. Черги час від часу потрапили під обстріл, гинули мирні люди, серед них і діти. Олену небезпека на блокпостах не зупиняла: виїхати з окупації хотіла від першого дня. Однак не знала, як вивезти чотирьох власних собак, а залишити їх не могла — це були члени родини.
 eqieqiqquizant


Місто Кам’янка-Дніпровська розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Фото: скриншот Ґуґлкарти

Поки вирішувала питання з транспортуванням тварин, сусіди написали на жінку донос про те, що її чоловік служить у Збройних силах України. 6 жовтня 2022 року до Ягупової прийшли п’ятеро російських військових. Один назвався Яном Заневським, представником російської Федеральної служби безпеки. Із ним були армійці так званої “ДНР” і двоє кадирівців. Разом вони перетрусили будинок Олени. “Під час обшуку весь час лаялись, погрожували і замахувалися на мене зброєю. А потім без пояснень завантажили в машину і все”, — пригадує Ягупова початок полону.


“Що ви з нею возитесь. Розстріляйте її та й по всьому”

Олену привезли в колишній український поліцейський відділок, де облаштувались окупанти. Там вона впізнала чимало українських поліцейських, які перейшли на бік росіян. Бранку відразу повели на допит.

“Кадирівці били мене по голові дволітровою пляшкою з водою, розбили мені голову. Далі почали обмотували шию дротом від електричного офісного чайника і так душили. Мої руки і ноги були примотані скотчем до ніжок офісного крісла. Коли падав стілець, я падала разом із ним у конвульсіях і пошкодила собі суглоби.

В мене пошкоджені правий плечовий та кульшовий суглоби. Права нога стала коротшою на один сантиметр, пішло зміщення, одна зв’язка розірвалась”, — каже Олена Ягупова.

Також окупанти приставляли зброю до голови жінки. Кидали її обличчям донизу на український прапор, погрожували розстріляти. Обіцяли катувати електричним струмом, змушували роздягатись та грозили зґвалтуванням.



Олена Ягупова до полону. Фото: Facebook-сторінка Олени Ягупової

“Казали, що якщо ти не знаєш, де твій чоловік, то вони допоможуть згадати. Я, звісно, не знала, тому що військовим заборонено розповідати своїм родичам, де вони перебувають. Якщо я говорила, що не пам’ятаю, то вони казали, що зараз нагадаємо, і знову починали бити або душити, знущатися. Вимагали згадати, хто мав проукраїнську позицію. Та видавати таких людей не можна, оскільки вони їх закатують”, — розповідає жінка.

Олена каже, що знущання тривали близько п’яти годин. Впродовж цього часу в кабінет заходили колаборанти, щось брали, коментували допит. Один сказав: “Що ви з нею возитесь? Розстріляйте її та й по всьому”, — наводить його слова Ягупова.

Тарілок не було. Доводилось брати одноразову зі смітника

Врешті Олену відправили до камери. Внаслідок побоїв у неї була закрита черепно-мозкова травма, жінку нудило, час від часу вона втрачала свідомість. Жодної медичної допомоги їй не надали, на прохання принести ганчірку, щоб витерти кров із розбитої голови, тюремники не реагували. Наступного дня допити і тортури продовжилися. Олену знову прив’язували до стільця, погрожували зброю. Після того, каже, кілька днів фізично не чіпали — тиснули психологічно.

“Я була в камері одна. Там бігали щури і миші. Над туалетом була відеокамера. Якщо ходиш у туалет, то робиш це на камеру. А росіяни все це спостерігають. Перші два дні їсти не давали. Воду питну раз на день давали набрати. Там валялись старі пляшки, які від когось залишились. Ти не знаєш, хто з них там пив та їв. Але виходу не було, я ж не можу в рот води набрати. Набирала в ці старі брудні пляшки. А за два дні дали якусь кашу пшеничну запарену, таку, що й собаки не їдять. Тарілки в мене також не було. Треба було взяти зі смітника якусь одноразову, помити її і з неї їсти”, — розповідає колишня бранка.


Будівля Кам’янсько-Дніпровського райвідділу ГУМВС України в Запорізькій області. Фото: mistaua

Засобів гігієни жінка не мала. Пригадує, що не могла навіть причесатися — не було гребінця. Очистити волосся від крові, яка після катувань запеклася на голові, намагалася руками. За тиждень у тюрмі їй таки вдалося вмовити одного із так званих деенерівців на дві хвилини звозити її додому, щоб узяти теплі речі. Тоді ж, уперше за сім днів, Олена Ягупова змогла причесатися — цей військовий дав гребінця.

“Інтерв’ю” або розстріл

15 жовтня до камери прийшов уже знайомий їй співробітник ФСБ Ян Заневський. Він повідомив, що бранка має дати інтерв’ю “РІА Новини”, інакше він її розстріляє. Пообіцяв: якщо розкаже те, що потрібно росіянам, то ввечері буде вдома.

Ягупову привезли на місце, де нібито були прильоти з боку українських військ. Жінка говорила на камеру, за якою стояв Заневський із наведеною на Олену зброєю. Бранка бачила те інтерв’ю, каже, під час монтажу все порізали так, що вийшло, ніби вона розповідає, як коригувала вогонь ЗСУ, аби ті бомбили Кам’янку.

Ефесбешник Олену обманув, після “інтерв’ю” жінку знову відвезли в будівлю поліції.



Олена Ягупова в сюжеті підконтрольного Кремлю медіа “РІА Новості”. Фото: скриншот з відео

21 жовтня її етапували до СІЗО в селі Велика Білозерка, що за 40 кілометрів від рідної Кам’янки. Перед тим як завести до камери, бранку обшукали та роздягли для огляду. Дивилися особливі прикмети, татуювання. Робили це все чоловіки.

У камері, куди відвели Ягупову, було ще шість чи вісім жінок, та лише три місця для сну. Майже всі спали на підлозі. Співкамерниці Олени сиділи за кримінальними статтями, тож жінка із ними майже не спілкувалася.

“Там було важко перебувати, я зовсім не рухалась, адже на підлозі, де я лежала, було мало місця. Ходити немає де. Кімнатка маленька три на три метри, а, може, й три на два. Там завжди було темно, вікно не відчинялось. Я взяла в когось книжку і зрозуміла, що майже нічого не бачу. Їсти давали запарену пшеничну кашу. Іноді її могли дати два рази або раз. Їм не хотілося готувати.

Від поганого харчування та постійного переохолодження почали псуватися зуби. Це була зима: грудень, січень — морози до мінус 20. Приміщення не опалювалось. Росіяни не видавали нічого, тільки якщо хтось йшов і щось залишав або забував”, — розповідає колишня ув’язнена.

Ягупова пригадує, що в камері їй часто ставало зле, у жінки був високий тиск, німіла права рука, пекло біля серця. Проте жодної допомоги їй не надавали. Лише раз, коли бранка почала непритомніти, їй викликали швидку допомогу.

“Ось тобі й “Слава Україні!” За екстремізм в Росії від 10 до 15 років дають”

Олена Ягупова весь час чула, як росіяни знущаються з чоловіків із сусідніх камер. “Їх витягували на коридор, вибивали ребра, відбивали нирки. Якщо одну нирку відбили, то казали: “Нічого, в нього ще одна лишилась”. У людей все обличчя було перебите, в сукровиці. Коли співали гімн Росії і запиналися — це був привід, щоб бити”, — каже Ягупова.

На допити Олену більше не викликали, але психологічне насильство продовжувалось весь час. І чергові охоронці, і керівник ізолятора щодня казали жінці, що її життя скінчилося: “Ось тобі й “Слава Україні!” За екстремізм у Росії від 10 до 15 років дають, а тобі треба пожиттєво в Сибір на каторгу. Скоро буде суд, засудять. А могла б жити нормально”, — пригадує Олена їхні слова.

18 січня цього року жінку вчергове перевели: викликали з речами на вихід, на руки одягнули кайданки. У дорозі їй одягли мішок на голову, кинули на підлогу в авто та сказали, що застрелять, якщо смикатиметься. В машину підсадили ще двох людей із мішками на головах. Олена не знала, хто вони. Бранка здогадалася, що росіяни привезли їх на центральний автовокзал Василівки в Запорізькій області. Там у Ягупової взяли відбитки пальців та сфотографували. Жінка каже, що на автовокзалі росіяни влаштували фільтраційний пункт, де працюють представники російської міграційної служби.

Далі Олену передали людині із позивним “Бетмен”. За словами Ягупової, він “торгував людьми”: постачав російським військовим бранців із СІЗО для робіт в окопах. Росіянин повантажив трьох в’язнів у машину і відвіз трохи далі від Василівки.

“Там на нас чекали чоловік 7-8 кореспондентів і люди з автоматами.

Нас виставили обличчям до Запоріжжя. Я подумала, що нас розстрілюватимуть, тому що дуже багато солдатів і все це знімали на камеру.

Я стала посередині, а ті двоє, яких підсадили до машини раніше, виявились чоловіками. Їх поставили по боках. Нам наказали з лівої ноги марширувати вперед. Ми марширували, доки вони не сказали стоп. Ми зробили так два дублі. Потім нам сказали представитись кореспондентам і розповісти, що ми зробили. Двоє чоловіків представились і сказали, що корегували.

Я представилась і сказала, що я нічого не робила, на це одна з кореспондентів відповіла, що за нічого тут не буває. Далі цей “Бетмен” одягнув балаклаву і зачитав “вирок”, що рішенням “керівника” Запорізької області Балицького нас видворяють за кордони області, оскільки ми чинили перепони органам соціального захисту. Він віддав мені паспорт. Повантажив нас у свою машину і сказав: “Ну що, поїхали”, — згадує ті події Олена.

https://antikor.in.ua/vd/659166.mp4

Пропагандистський сюжет підконтрольного Кремлю медіа “РІА Новості” за участі Олени Ягупової

Життя у рабстві

Заручників привезли на перехрестя доріг між Василівкою та селом Верхня Криниця. Там “Бетмен” віддав в’язнів у розпорядження інших військових РФ. Чимось із ними обмінявся і поїхав геть.

“Дали лопати, а це 18 січня, йде мокрий сніг, бруд. Нам сказали, що настав час попрацювати на благо Російської Федерації — копати окопи. Нас возили на причепі в мороз, в дощ і сніг. О 6 ранку треба було виїжджати на роботу, вставали о 5-й. О 7-8-9 вечора привозили. Інколи й о 4-й ранку виїжджали, залежно від обсягу роботи, яку треба виконати. Якщо було треба — солдати світили ліхтарями, ми і вночі копали. Коли везли в окопи по селу, треба, щоб було темно, бо місцеві, які там залишилися, не мали нас бачити. Назад везли також у темряві”, — розповідає Ягупова.

Крім копання окопів, жінок залучали до прибирання будинків, які зайняли російські офіцери. Жили бранці в закинутій споруді із забитими вікнами, з охоронцем-автоматником на вході, який в’язнів нікуди не випускав. Крім того, росіяни їх постійно переховували, щоб про полонених не дізналося вище керівництво. Якось в’язнів на місяць перевели у зовсім розбитий будинок без вікон і дверей.

“Це був лютий, мороз -20. Ми спали всі на підлозі поруч. З одного боку від мене спала жінка, а з другого — чоловік. По нас бігали миші та щурі. Мене вони постійно кусали за ноги. Коли нас привезли в перший будинок, то там уже були люди. Всього разом зі мною нас було 18”, — каже Олена.

Ні ліків, ні медичної допомоги у в’язнів не було. За словами колишньої ув’язненої, якщо хтось захворів, його могли просто застрелити.

“Ті, які нас охороняли, могли і напитися, і накуритися, і наколотися. Одного разу мало не розстріляли всіх. Я ховалась під старим матрацом, щоб мене не знайшли. Росіяни нап’ються, накуряться і ходять шукають жертву”, — згадує колишня полонена.

Крім того, МІПЛ відомо про факти зґвалтування заручників, як жінок так і чоловіків, яких утримували в селі Верхня Криниця, коли там перебувала Олена.

Дорога на волю

За словами Ягупової, мобільні телефони в тому місці були заборонені, за порушення погрожували вбивством. Та все ж один із заручників зміг зателефонувати в окупований Мелітополь до родичів. “А ті почали скаржитись, дзвонити в Москву, казати, що викрали людей, утримують насильно, змушують займатись рабською працею, експлуатують. Десь із місяць вони телефонували. І вже коли це був не один сигнал, а багато, то до нас приїхали співробітники відповідних силових структур і нас звільнили”, — розповідає жінка.

14 березня 2023 року бранців вивезли до окупованого Мелітополя, де два дні допитували. 16 березня посадили в маршрутку і відправили до Кам’янки-Дніпровської. Там Олена застала порожній будинок: поки була в ув’язненні, його розграбували. Її собак застрелили. З Кам’янки жінка змогла подзвонити чоловікові й дітям, розповіла, що жива. Вони попередили її, щоб не жила у власному будинку. Читаючи російські телеграм-канали, дійшли до висновку, що жінку хочуть убити. Олена припускає, що так колаборанти з поліції хотіли приховати сліди свого злочину. “Хто мене пограбував? У мене одна відповідь — поліція. Я знаю їхні прізвища. І де вони живуть, і як їх звати — все знаю”.

Кілька тижнів, поки не знайшла перевізника, Ягупова мешкала у знайомих. Каже, що їй телефонували, погрожували, що має перебувати виключно удома. Але вона не послухалась. Врешті через окупований Новоазовськ, усю Росію та кілька інших країн Ягупова виїхати до Запоріжжя. Дорога зайняла сім днів.



Олена Ягупова та її чоловік повінчалися в церкві після того, як жінка повернулася з російського полону. Фото: сімейний архів Олени Ягупової

Двоє чоловіків, яких відпустили разом із Оленою, досі на окупованій території. Через те, що росіяни забрали їхні паспорти, цивільні не можуть дістатися підконтрольних Україні територій.

МІПЛ фіксує випадки насильницьких зникнень та свавільних затримань і разом зі Всесвітньою організацією проти тортур (ОМСТ) та Коаліцією “Україна. П’ята ранку” документує епізоди тортури в умовах збройного конфлікту для забезпечення відповідальності за катування. У довгостроковій перспективі ці дані слугуватимуть основою для підготовки повідомлень до міжнародних органів.

Автори: Олена Клименко, Катерина Огієвська, Марія Климик

Джерело: Медійна ініціатива за права людини

Вгору