Як безпритульні тварини та ті, хто ними опікуються переживають випробовування? Жертвують люди на це в 2-3 рази більше, ніж до війни
Чи стало більше безпритульних тварин за час повномасштабної агресії – складно порахувати в абсолютних цифрах, але приблизно уявити ці масштаби можна за кількістю операцій зі стерилізації, які проводить Київська міська лікарня ветеринарної медицини.
«За минулий рік ми стерилізували близько 8 тисяч тварин (хоча планували зробити 6,5 тисяч операцій). Тож, тенденція до збільшення кількості безпритульних є – з’являється потомство від нестерилізованих тварин (і безпритульних, і домашніх), додалося тварин, що мігрували з області. До нас потрапляли собаки з Бахмута, Лисичанська, з Часів Яру зараз є котики», – розповіла Укрінформу виконувачка обов’язків директора КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» (КП КМЛВМ) Наталя Мазур.
В статистику безпритульності також потрапили і колишні домашні тварини – ті, які тікали, лякаючись вибухів, і опинилися на вулицях, зачинені в квартирах, яких визволяли волонтери. Їх всіх брали на облік, як безпритульних.
«Рік тому у нас були тварини з Ірпеня, і багато з них – породисті, – згадує Наталя – І лише дві собаки знайшли попередніх власників, тому що були ідентифіковані належним чином. А інших, можливо, хтось і розшукував, але не знайшов, хоча ми весь час публікуємо фото на нашому сайті, пишемо пости в соцмережах. Хотілося б, щоб власники ідентифікували тварин – чипували та реєстрували в загальноміській базі».
Коли навесні 2022 року відчинив свої двері тимчасовий притулок для тварин «Виставковий центр» на території 16 павільйону ВДНГ, першими туди потрапили саме колишні домашні тварини, здебільшого з окупованих територій.
«Нам дуже допомогла Румунія, деякі тварини поїхали до Австрії, Канади, Німеччини. Люди досі цікавляться, і ми сподіваємося, що всі знайдуть свою родину, бо з прилаштуванням в Україні важкувато. Тварину ж потрібно не тільки любити, її треба годувати, лікувати, щось їй купувати. Люди зважують свої можливості і більш відповідально підходять до цього», – говорить Наталя Мазур.
На момент повномасштабного вторгнення в лікарнях комунального підприємства «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» на лікуванні та після оперативних втручань перебували близько 100 тварин, їх продовжували лікувати та доглядати. Служби комунального підприємства не зупинялися ні на мить – забирали з вулиць міста травмованих тварин та тих, які потребували допомоги. Доглядачі залишалися ночувати, оскільки комендантська година інколи тривала дві доби, а тваринам потрібно було надавати лікування.
Коли з кормами була важка була ситуація – вони закінчувалися і у мешканців міста, і в опікунів, які годували безпритульних тварин на вулицях, КП організувало гуманітарну допомогу для Києва. Отримали і розподілили сухі корми з Одеси, Львова, а також з Італії та Німеччини, домовилися з підприємствами, які віддавали заморожені курячі набори на приготування їжі для безпритульних тварин.
«Була ще одна величезна проблема – постійні обстріли, через які тварини були вкрай налякані, але, на відміну від людей, їм неможливо пояснити, що потрібно спускатися до бомбосховища. Тому ми запустили онлайн-консультацію кінолога, який радив, як безпечно для тварини перенести обстріл, і що робити, щоб вона заспокоїлася. Також для мешканців Києва проводили тренінги з надання першої допомоги тваринам – була досить велика аудиторія, тобто, на це є запит суспільства», – розповіла керівниця КП КМЛВМ.
У ТВАРИН ТЕЖ Є ВИБУХОВІ ТРАВМИ ТА КОНТУЗІЇ
І ще. Тільки в установах виконання покарань по всій Україні несуть службу майже півтори тисячі тварин.
Київська міська лікарня ветеринарної медицини
Особисто від себе Наталя Мазур допомагає собакам, які несуть службу на кордоні та на фронті. «Я їм допомагаю і з лікуванням, і з кормами. Розумієте, щоб виростити таку службову тварину, потрібна ціла сукупність факторів: і генетика хороша, і навчання, і фінанси. Здебільшого це породи цінні: німецькі вівчарки, малінуа, ротвейлери, лабрадори. Вони працюють по пошуку – вибухівки і людей. Якщо з ними щось трапляється, потрібно надавати кваліфіковану ветеринарну допомогу. За можливості, особисто цим займаюся, проводимо тренінги – вчимо кінологів надавати першу допомогу. Таких фахівців не вистачає, тому ми перекваліфікувалися, адаптувалися за рік до умов сьогодення, оскільки є вибухові травми, є контузії у тварин», – поділилася Наталя Мазур.
ЯКЩО ЛЮДИНА ВІДДАЄ ТВАРИНУ ДО ПРИТУЛКУ, ЦЕ ВЖЕ ВІДПОВІДАЛЬНО
Фахівців КП «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» залучають в якості експертів до справ про жорстоке поводженню з тваринами. На жаль, є тенденція до збільшення таких злочинів.
«За останній період було кілька випадків, коли люди викидають тварин з вікна. В березні в Солом'янському районі Києва виявлено загиблого собаку – попередньо тварину викинули з вікна багатоповерхівки. Поліція проводить слідчі дії. По факту загибелі тварини відкрито кримінальне провадження за статтею 299 ККУ – жорстоке поводження з тваринами, що передбачає позбавлення волі на строк до 8 років.
Нас залучають в якості експертів, щоб долучити докази до матеріалів кримінальної справи. Торік аналогічні справи були скеровані до суду, є покарані.
Але неможливо будувати все на покаранні, потрібно виховувати людяність, перш за все, в дітях. Тому що діти потім стають дорослими і мають розуміти, що не можна жорстоко поводитися з твариною, бо вона жива істота, а не тому, що за це передбачене покарання.
Коли люди віддають тварину в притулок, я досить часто читаю в сомережах, або чую осуд та прокльони на їхню адресу, але це – неправильно. Якщо людина віддає тварину до притулку, вона вже чинить відповідально, бо принаймні не покидає її напризволяще, не б’є, не знущається і не викидає на смітник.
Ситуація з забезпеченням лікарськими засобами зараз вирівнялася, але це завжди був необхідний мінімум, а інколи безпритульні тварини потребують дороговартісних ліків, які комунальне підприємство не завжди має можливість придбати. Тому, продовжують допомагати небайдужі громадяни.
На сайті є інформація про тварин, які шукають сім’ю, також є сторінка тимчасового притулку на ВДНГ у Фейсбуці та Інстаграмі. Тварини, які вже готові до прилаштування, знаходяться переважно там. Але є тваринки, які хворіють, вони – по лікарнях, і опікуни знають це, бо досить часто або самотужки доставляють їх, або звертаються до нашої служби «Зоодопомога», яка працює згідно з «Київською міською програмою контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами», – розповіла Наталя Мазур.
…НА ТОЙ МОМЕНТ ЇХ У МЕНЕ БУЛО ВЖЕ ПОНАД 130
У притулку Олени Таран у Херсоні (зараз він називається «Незламні. Херсон») до повномасштабного вторгнення було майже 80 котів. Олена згадує, що після 24 лютого, а особливо, після окупації, коли люди масово повиїжджали з міста, вулиці стали буквально «кишіти» красивими домашніми тваринами. «Всі вони були нещасні і потребували допомоги. Багатьох я взяла до себе», – розповіла Олена Таран.
Вона згадує труднощі перших днів – паніка і неможливість зібратися з думками, щоб зрозуміти чого і скільки треба запасти, аби прогодувати стільки котів. Домовлялися з магазинами – запасалися їжею, спершу думали про тварини, а вже потім – про свої потреби.
Під час окупації почалися нові випробовування – закрилися ветеринарні клініки, не було гуманітарної допомоги.
«Літо ми якось перебули завдяки фермерам – говорить засновниця херсонського притулку. – Нам часом допомагали абсолютно сторонні люди – і з України, і з-за кордону, – а декілька організацій примудрилися якось прорватися і доставити нам корм».
Олена Таран. «Незламні. Херсон»
Наприкінці літа жінка закупилася переносками на всі гроші, що мала, та шукала перевізника, аби вивіз її притулок до Києва. Але тоді в першу чергу рятували людей, а за вивіз тварин виставляли майже непідйомні ціни. А після деокупації – інший важкий етап: ракетні атаки, обстріли, блекаути...
«Це мене морально добило, ми зібралися за два дні і таки виїхали. Стільки котів і кішок було складно зібрати – дякую, що небайдужі дівчата допомагали їх «пакувати», та й хлопці-водії теж допомагали. На той момент тварин у мене було вже понад 130. І коли я сіла в автобус – моє життя розділилося на «до» і «після». Одна частина мене залишилася в Херсоні, інша – їхала з котами, а посередині – моя відповідальність, моя справа: хочеш чи не хочеш, погано чи не погано, а треба їх рятувати і якось жити далі», – згадує Олена про евакуацію. Вона вивезла до столиці всіх: і стареньких, і кошенят, одного – годувала з пляшечки молоком в дорозі – настільки маленьким він був.
Зараз в тимчасовій (орендованій) київській оселі притулку «Херсон. Незламні» живуть 126 котів, двох – вдалося прилаштувати в нові родини, старенькі, на жаль, не пережили стрес переїзду, декілька тварин зараз на лікуванні в ветклініках.
«А так – всі котики зі мною, живемо з божою допомогою та з допомогою небайдужих людей і організацій, яким я дуже вдячна. Сподіваємося, все буде добре, і після перемоги ми повернемося до Херсона. Труднощі звісно є, ажіотаж пройшов, люди втомилися, а тваринам треба кожного дня їсти, тому ми будемо вдячні за допомогу», – каже засновниця херсонського притулку для безпритульних котів «Незламні. Херсон» Олена Таран.
КОЖНИЙ СОБАКА – ОТ РЕАЛЬНО, КОЖНИЙ – МАЄ ЗНАЧЕННЯ
Благодійному Фонду «Щаслива лапа» – 15 років, він один з найбільших в секторі допомоги безпритульним тваринам. Це класичний благодійний фонд, який акумулює допомогу, розподіляє її і відповідає за те, що вона дійде саме туди, куди має дійти. Зазвичай фонд кошти не перераховує, а самостійно забезпечує притулки: купує за найвигіднішими цінами корми, медикаменти, будівельні матеріали, оплачує послуги.
На початку повномасштабного вторгнення всі логістичні ланцюжки порушилися, і усталені схеми перестали працювати – водії не могли нікуди доїхати, поставки не відбувалися, склади горіли... То було наочне представлення поняття «форс-мажор», тож співробітникам фонду довелося дещо відійти від своїх принципів. Наприклад, в ту місцевість, куди вони не могли дістатися, за дзвінком перевіреного волонтера перераховували кошти на приватні картки, люди закуповували корми і передавали до притулків.
«Перші два тижні ми нікого не лікували, окрім важко поранених тварин, не стерилізували, нічого не будували, тільки годували і евакуювали. Я пам’ятаю моменти розпачу і безвиході. Один із притулків, яким ми опікувалися в Київській області, потрапив під обстріл, а потім там почалася пожежа, звідти додзвонилися нам, а ми не знали, що робити... Лише чуєш в голові голоси цих людей, уявляєш страждання тварин… Єдине, що ми змогли – попросили повідкривати вольєри. І, на щастя, багато тварин врятувалося», – розповідає засновниця фонду «Щаслива лапа» Ольга Спектор.
Перед повномасштабною війною її фонд опікувався близько 50-ма притулками по всій Україні. За перші півроку повномасштабного вторгнення вони допомагали вже понад сотні притулків, бо ті, хто раніше якось сам справлявся, вже не міг цього робити. «Багатьом маленьким притулкам стало дуже важко, а їсти хочуть всі. Для мене кожний собака – от реально, кожний – має значення! Якщо я розумію, що десь страждає тварина, мені цього достатньо, щоб почати діяти», – говорить Ольга.
ПІД ОПІКОЮ «ЩАСЛИВОЇ ЛАПИ» 140 ПРИТУЛКІВ – ВТРИЧІ БІЛЬШЕ, НІЖ ПЕРЕД ВІЙНОЮ
З початку 2023 року під опікою «Щасливої лапи» налічувалося вже 140 притулків – тобто, майже втричі більше, ніж перед повномасштабною війною.
Благодійний фонд «Щаслива лапа»
«Регулярно ми годуємо тварин у 13-ти притулках, у нас діє програма «Опіка», це коли людина дистанційно обирає собі тварину, і ми зобов’язуємося організувати їй корм. Така форма допомоги була впроваджена 10 років тому, щоб у людини виникав емоційний зв’язок з тим, кому вона допомагає. Бо й справді, допомагати якомусь умовному притулку, де живуть якісь тварини, це одна справа, а інша – «своїй» тваринці. Ми сфотографували всіх, записали стать, вік, зробили реєстр і виклали у себе на сайті. Тепер кожен може обрати собі під опіку тварину з різних притулків по всій Україні.
Є три стандартні розміри тварин: малий, середній і великий, відповідно, кожна тварина підпадає під свій «пакет» допомоги. Ви обираєте підопічного, висвічується пакет, оформлюється платіж (бажано регулярний, бо в цьому і була ідея, щоб людина відчувала, що допомагає конкретній живій істоті), і саме їй чи йому закуповується їжа та доставляється до цього притулку.
- А як же ті, яких не обирають, бо вони «некрасиві»? – запитала я у Ольги.
- І таке буває… Ми дивимося, що фонд може ще докинути, якщо не всі тварини забезпечені, а у нас є можливість. Але ми пропагуємо, що нема «некрасивих», треба допомагати всім! Буває, що у нас пакет на крупну тварину, а ми змогли закупити корм набагато дешевше, тоді, коли звітуємо перед опікуном (а ми це робимо від імені кожної тваринки): «Дякую тобі, ти мене нагодував!», додаємо, що мопсику ми купили корм дешевше, тому поїв не тільки він, а ще й Мурка з сусіднього вольєру. Зараз 462 тварини знаходяться під такою персональною опікою.
- З початком повномасштабного вторгнення люди менш активно жертвують на зооблагодійність?
- В перший день повномасштабного вторгнення нам почали буквально «сипатися» платежі – і мінімальні суми, і такі, що ми ніколи не бачили. За якісь два-три дні накидали стільки, як зазвичай за місяць приходить. Спочатку ми, навіть, подумали, що це помилка, почали зв’язуватися з благодійниками (а це були й українці, й іноземці), але вони підтвердили, що все вірно і вони справді хочуть допомогти тваринам. Тобто, наше побоювання, що в критичний момент людям буде не до підтримки зоофондів, не справдилося.
В перші три місяці допомоги стало в 6-7 разів більше в грошовому еквіваленті. Потім була просадка (як у всіх, напевно) і згодом ми повернулися на цифру і стабілізувалися на ній – десь у 2-3 рази більше, ніж якщо порівнювати аналогічний період за рік до війни. Тож, попри те, що у нас також суттєво зросла і кількість отримувачів допомоги, ми зробили і деякі фундаментальні речі – наприклад, відбудували знищений притулок «Бест Френдс» (Київська область, Макарівський район), де жило понад 700 котів і собак. Від обстрілів окупантів були зруйновані паркан, господарські приміщення, собачі вольєри та приміщення, де жили котики. Понад сотня тварин загинули від осколків, пожежі і вибухових хвиль...
Наш фонд відремонтував два будиночки для котів, котельню, відновив паркан навколо притулку. А тепер будуємо сучасний вольєрний комплекс для собак, прихисток для тварин, евакуйованих із деокупованих зон та регіонів бойових дій, а також для собак, які після обстрілів залишилися жити у притулку. Дякувати нашим благодійникам і Богу, ми закріпилися на якомусь рівні і поки його тримаємо. – розповіла засновниця БФ «Щаслива лапа».
БЛАГОДІЙНІСТЬ МАЄ БУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОЮ, ЩОБ НЕ РОЗЧАРОВУВАТИСЯ І НЕ РОЗБЕЩУВАТИ БЛАГОДІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
До повномасштабного вторгнення, стан за багатьма зоозахисними напрямками позитивно змінився в Україні: тварин стерилізували, лікували, годували, розвивалися притулки. Спостерігалися великі зрушення, порівняно із тим, що було 10 років тому. Але війна погіршила ситуацію в усьому, і в цьому теж.
Ольга Спектор констатує, що безпритульних тварин стало більше.
«В Україні багато безпритульних тварин, цей сегмент просто гігантський. В Європі такої активності в зооблагодійності немає, бо там тварин стільки немає. Водночас, Україна – це країна з багатьма законодавчими вадами та невірними поведінковими установками», – впевнена засновниця благодійного фонду та фахова юристка.
За її словами, у нас багато притулків і зоозахисних організацій, але це – не фонди, і вони некоректно збирають кошти.
«На жаль, війна впевнила багатьох, що цей стан щедрої благодійності може тривати довго, і некоректні маніпуляції з фінансами призводять до того, що культура благодійності падає. Благодійність має бути відповідальною. Щоб не розчаровуватися в ній, не припиняти творити добро і не розбещувати благодійні організації, треба жертвувати кошти тільки тим, хто заслужив довіру своєю чесною, прозорою, багаторічною діяльністю. Інакше ми просто розвалюємо все те, що, я особисто 15 років будую в Україні. Благодійність «Щасливої лапи» будується на прозорості – ми робимо певні системні речі, відповідно до закону і розуміємо, якого результату хочемо досягти», – говорить Ольга Спектор.
ЯКЩО ХОЧЕШ ЩОСЬ ЗМІНИТИ У СУСПІЛЬСТВІ, ЙДИ ТУДИ, ДЕ ВОНО ФОРМУЄТЬСЯ
Аби щось змінювалося в суспільстві, треба пропагувати відповідальне ставлення до тварин. Бо годувати і лікувати безпритульних ми можемо вічно, натомість можна просто виховувати гуманне покоління.
«Якщо хочеш щось змінити у суспільстві, йди туди, де воно формується. І от вже майже 10 років, як ми започаткували для шкіл проект «Біоетика». Це інтерактивні заняття в школах та садочках, це тисячі педагогів, які долучились і проводять Міжнародні заняття доброти та Міжнародний урок доброти, які щороку організовує наш Фонд.
В Україні вже є школи, де діти прослухали заняття з «Біоетики» з 1-го по 10-й клас. Я бачила дітей, які під кінець школи ставали нашими волонтерами, це ж реально може змінити ситуацію! Окрім системної стерилізації тварин і змін у законодавстві…
Ми шукаємо спонсорів і за 15 років не знайшли жодного на постійній основі. Бо це така історія трошки ефемерна, це наче не можна пощупати, але – поговоримо про те саме через 20 років! Коли ми таки виховаємо гуманне покоління», – посміхається Ольга Спектор.
ПАРКАН БУВ ПОШКОДЖЕНИЙ І БАГАТО ЧУЖИХ СОБАК ЗБІГАЛОСЯ ДО НАС – ТУТ БУЛА ЇЖА, ВОДА, І ВОНИ БАЧИЛИ СВОЇХ
Гостомельський притулок для тварин пережив чи не найстрашніше: і окупацію, і сильні обстріли. Про те, як тут живеться зараз, я розпитала у Марії Вронської, директорки й онуки його засновниці.
Гостомельський притулок для тварин
«700 тварин – це наш максимум, який ми можемо прогодувати і забезпечити нормальне життя. На момент окупації ця цифра була такою ж. Засновниця притулку Ася Серпинська і ще два співробітники залишилися і були аж до квітня, коли Гостомель звільнили.
Зазвичай, функціонування притулку https://www.instagram.com/gostomel.shelter/ забезпечують 6-8 людей, а тоді їх троє беззмінно під обстрілами працювали: годували, давали воду, дивилися за станом, прибирали у тварин.
«На жаль, за місяць окупації багато старих тварин загинуло від серцевого нападу, бо вони часто гинуть навіть від звуку салютів, а тут було значно гучніше…» – зітхає Марія.
Притулок розташований на околиці Гостомеля, і під час боїв був знищений цілий сектор з собаками (його вже відбудували).
«Через те, що паркан притулку був пошкоджений, багато чужих собак збігалося до нас – тут була їжа, вода, і вони бачили своїх. Тому цифра підопічних вирівнялася: когось – втратили, а багато нових до нас прийшли і залишилися. Багато тварин приходило вже вагітних, і народжували у нас. Тож після звільнення ми не відчули різниці в кількості. А от коти вижили всі, і мені здається, що вони взагалі не помітили, що була окупація», – розповіла директорка притулку.
ВІДКРИВАЄТЬСЯ БАГАТО МАЛЕНЬКИХ ПРИТУЛКІВ, ЯКІ РОЗТЯГУЮТЬ РЕСУРСИ ФОНДІВ НА СЕБЕ, І ВЕЛИКИМ – НЕ ЗАВЖДИ ВИСТАЧАЄ
Зараз Гостомельський притулок намагається влаштовувати тварин за кордон, приймає їх з гарячих точок і за два місяці відправляє в інші країни, де вони знаходять сім’ї. Але намагається не виходити за ті ж межі – 700 тварин. Чому? Бо на зарплату, на жаль, ніхто не жертвує.
«За європейськими стандартами на 100 тварин має бути дві людини, тобто, якщо я різко збільшу кількість тварин, я повинна збільшити штат. І тут не можна цілковито розраховувати на благодійні фонди, бо вони намагаються допомогти величезній кількості притулків. Ми великий притулок – це 3-4 тонни сухого корму або така ж кількість м’яса, щоб варити кашу, тож це суттєві суми. Зараз відкривається дуже багато маленьких притулків, які розтягують ресурси благодійних фондів на себе, і великим притулкам через це не завжди вистачає. Це звісно добре, що з’являються такі волонтери, зоозахисна сила стає потужнішою, але грошей від цього не збільшується... Виходить, що і тварин зараз більше, і волонтерів, яким потрібна допомога – більше, а великим притулкам, таким як наш, стало складніше», – говорить Марія.
За її словами, в притулок постійно дзвонять: заберіть собаку чи кота! Вони забирають, але наголошують, щоб люди теж брали на себе відповідальність, а не перекладали її на волонтерів чи притулки. Бо просто перекинути 11 цуценят або котів на притулок і вважати, що ти допоміг цим тваринам – це стереотип, і багато хто цього не розуміє. Це не допомога. Звісно, Гостомельський притулок має стабільних волонтерів з гарячих точок, постійно з ними на зв’язку – і десятками забирає звідти тварин.
ТВАРИНИ НІБИ ВІДЧУВАЮТЬ НЕБЕЗПЕКУ. ЯКЩО РАНІШЕ НАРОДЖУВАЛИ ПО 3-4, ТО ЗАРАЗ ПО 8-11 МАЛЮКІВ
До повномасштабного вторгнення в Україні активно пропагувалося і мало відгук «усиновлення» тварин з притулку, а зараз, як сумно жартують зоозахисники, люди, яким потрібні тварини, закінчилися. Адекватні люди – уточнює Марія, бо є багато таких, кому потрібний собака на ціпку, який їстиме якісь кісточки та хлібчик, таким людям тварин не віддають.
«Ми співпрацюємо з перевіреними зоозахисними організаціями з різних країн – вони беруть на себе відповідальність за родину, до якої поїде тварина. За кордон вони їдуть вже щеплені, стерилізовані, готові шукати свої сім’ї. Відправляти тварин одразу до родин небезпечно. А якщо тварина не сподобається? Не можна отак просто з України відправити живу істоту кудись. Це ж як дитина – вона має характер, якісь звички, може вона за кольором дуже гарна, а за характером «не твоя». Здебільшого наших безпритульних тварин приймає Німеччина, Гостомельский притулок також намагається співпрацювати з Америкою.
Марія Вронська наголосила на ще одній нагальній проблемі, з якою ситуація буде ще гірша, ніж до війни – втрачається популярність стерилізації домашніх тварини – люди просто залишають народжених малюків на вулиці, а ті далі починають розмножуватися. Водночас, спостерігається феномен: якщо до війни собаки і коти народжували по 3-4, то зараз по 8-11 малюків. Тобто, намагаються зберегти свій вид. Це унікально, але для нас це не дуже добре. Тому вкрай потрібно, щоб спонсори, волонтери, всі, хто можуть виділити гроші, виділяли їх не лише на купівлю корму, а робили внески саме на стерилізацію тварин.
«Є команди, є фонди, є ветеринари, які готові нон-стоп працювати, щоб змінити ситуацію на краще. Треба в це вкладатися, бо війна закінчиться, а проблема безпритульних тварин – ні», – каже Марія Вронська.
Любов Базів. Київ
