Коли медикам з окупованого Донецька рашисти обіцяли роботу та квартири в Маріуполі - вони забули сказати, що працювати доведеться з людьми, яких розривали на частини російські снаряди.
Фото: Reuters
Ірина — 38-річна донеччанка. Коли у 2014 сталася окупація східних регіонів України, вона на рік виїхала — жила спершу в Києві, потім у Дніпрі. Однак вирішила повернутися — вирішила, що вдома буде краще та зручніше. Акушер-гінеколог за освітою, зараз Ірина працює в одній із лікарень Донецька — влаштувалася туди ще у жовтні 2015. Однак влітку 2022 року її та ще кількох медиків загітували поїхати працювати на «звільнені території» — у Маріуполь, в якому вже в той час з’явилася ледь не холера, голодування…і гнилі рани після снарядів і уламків.
Журналістів «Вчасно» Ірина кілька разів просить наголосити, що вона «не за росію, а за мир — щоб люди не гинули, не мучилися». Однак на питання, хто винен у всіх бідах — переводить тему і просить почати інтерв'ю.
«Заманухи» для приїжджих: що обіцяли донецьким за роботу в окупованому Маріуполі
Готувати донецьких медиків до роботи «в полі» (точніше — на руїнах, під якими були трупи) почали ще наприкінці 2021. Тоді для лікарів у держклініках (хірургів, педіатрів, акушерів. анестезіологів, травматологів і фельдшерів) почали відправляти на «курси». До цього такого не траплялося жодного разу — однак на той момент ніхто нічого не пояснював. За словами Ірини, всім просто влаштували день теорії, відпрацювання «практичне» — це тривало кілька днів у грудні. Після того робота ніяк не змінювалася — навіть коли росія почала наступ на Україну.
«Пацієнтів стало більше. Приїжджали з пораненнями, ампутації були. Але щоб масово привозили в моє відділення (у гінекологію) — такого не було. Жінок було мало, тільки ті, хто приїжджав сам і ставав на облік. Було, що викликали в інші відділення, щоб асистувати хірургів, але рідко. Я слідкувала за тим, що відбувається, було дуже боляче дивитися на ці фото, на поранених людей. І в каналах бачила мертвих… Так не повинно бути — це я думала тоді», — пригадує Ірина.
Уже на початку червня, за словами лікарки, в лікарню надійшло розпорядження відрядити лікарів на окуповану територію — брали педіатрів, хірургів, анестезіологів і акушерів — нібито мали відкрити маріупольську лікарню, щоб приймати там пацієнтів. Однак про стан установи не казали нічого — хоча вже на той момент лікарні були вже кілька місяців як потрощені російськими снарядами. Власне, саме державні заклади та медичні установи стали одними з перших цілей окупантів — навіть коли було відомо, що там в укритті ховаються від ракет цивільні з дітьми.
Фото В. Меркушева — журналіста російського пропагандистського видання
Чи відряджали медиків для лікування окупантів і поранених маріупольців раніше? Так. Лікарня, в якій працює Ірина, стала однією з перших, яка приймала поранених рашистів. Лікарі Донецька теж активно підтримували армію нелюдів і з самого початку вторгнення їздили з «польовими» на потрощені території - щоб «зализувати рани» оркам, які робили авіанальоти на маріупольців.
«Мені не пропонували поїхати в Маріуполь раніше. Я там не треба була. А коли Маріуполь уже взяли, сказали. що відкриються там лікарні, медкабінети у школах — тоді запропонували туди поїхати на тимчасову роботу. Умови? За мною тут лишається робоче місце і зарплата, я отримую зарплату за роботу в Маріуполі, плюс додаються премії за роботу в прифронтових зонах. Ну, умови були хороші. І всіх лікарів, сказали, розселять по квартирах, буде транспорт до місця роботи», — розповідає Ірина.
За її словами. тоді вона погодилася, бо не могла сидіти вдома, коли там була потрібна — росіяни «зверху» казали. що в Маріуполі лишилося багато жінок з дітьми, вагітних, молодих мам — нібито їм було безпечніше в місті, аніж в Україні. Тому наприкінці червня Ірина у складі 8 різнопрофільних лікарів поїхала в «звільнений Маріуполь». А приїхала на руїни з фільму жахів.
Місто періоду лихоманки: реальність, про яку рашисти не сказали
Шокована Ірина вже в'їхала в місто — від нього лишилися руїни, чого жінка не очікувала. За її словами, вона знала про вибиті вікна, тріщини в стінах, бруд, антисанітарію в місті через «сильні обстріли». Однак стан міста лякав — тому що бачила лише обгорілі будинки, вигорілу землю й брудних людей. Саме в той період у місті почався серйозний «гігієнічний голод» — не було ніякої води, вона входила лише у склад гуманітарки. Люди милися та пили у дощовій воді, яку діставали в калюжах. Це значно відрізнялося від обіцяного всім лікарям.
«Працювали ми в лікарні, в якій не було пів крила. Бомба. Вікон не було — повилітали. У дворі - могили. Я приїхала з набором інструментів, пляшкою спирту, своїми речами — і я не знала, як самій з цим бути, і як живуть люди», — зізнається акушерка.
Вже після інтерв'ю вона додала, що жодного обладнання у лікарні не було — його, як сказали окупанти, «вивезли нацисти, щоб люди вмирали без допомоги». Хоча насправді з самої окупації Маріуполя ешелони з медобладнанням, унітазами та речами місцевих спокійно їхали в російські глибинки та лікарні на раніше окупованих територіях.
Фото російського видання «КоммерсантЪ»
«У мене трусилися руки — я такого не очікувала: в ранах заводилися личинки від спеки»
«У мене перші дні трусилися руки. Жінок приходило багато, але не по моїй спеціалізації - приходили на операцію з ампутації, на перев’язки. Багато поранених (і жінок, і чоловіків) просто приходили, але їм нічим не могли допомогти — наприклад, в одного уламок застряг між ребрами. Не було інструментів дістати його, не було рентгену подивитися, взагалі нічого не було. З чим приїхали — з тим і працювали. Я тимчасово почала перев’язувати рани й доглядала за відрізаними кінцівками, але це теж було складно, бо „палати“ були зроблені в коридорах або кімнатах без вікон, дуже брудно було — антисанітарія. В багатьох кінцівки гноїлися, було спекотно — і личинки заводилися в ранах», — каже жінка.
«Люди дуже довго перебували під завалами, від здавлювання та травм у багатьох почалася гангрена, і лікарі проводять по п’ять-шість ампутацій за день. Звичайно, ніякого рентгена та МРТ тут немає, лікарі оперують, спираючись виключно на свій досвід», — казала рашистська лікарка Інна Акатьєва у травні 2022.
«Лікарі сплять тут же, у лікарні, у спальниках, розбили польову кухню у дворі, тут же готують їжу. Поки в лікарні люди лежать без постільної білизни, прямо на матрацах, їдять раз на день. Багато хто виснажений і ледве відходить від шокового стану», — розповідали медики-«добровольці» з рф.
Першими пацієнтками за гінекологічним профілем стали вагітні мешканки Маріуполя. Приходили зі скаргами на біль у животі. В однієї з них дитина завмерла в утробі - причина нібито у стресі й пережитому. Їй робили розтин. Інші ж жінки ставали мамами завчасно — через пережите підвищувався рівень стресу, починалися передчасні пологи. Були жінки, які народжували на 8 місяці вагітності. Дітей вдалося врятувати — зокрема тому, що вагітних відправляли в лікарні Донецька, де було обладнання (зокрема й вкрадене у новоокупованих містах). Крім того, лишалася проблема і з достатньою кількістю ліків, і навіть з водою.
Бинтувала й немовлят, і малих дітей — наприклад, залишок руки 6-річної дівчинки
Щодо розміщення медиків, вони справді жили у вцілілих після бомбардувань квартирах. Обжитих, а отже — або померлих, або тих господарів, які вирішили поїхати подалі від «руського мира», який так і лишився тоді неосвітленим, зневодненим і поруйнованим.
«Було дуже тяжко. Не було води, телефони ми заряджали на роботі - там стояли генератори, яка-не-яка техніка на них працювала. Душ був на вулиці, у дворі - тільки для персоналу. Годували нас волонтери на роботі - була „польова кухня“, воду в цистернах привозили. Ну, було важко. Я змогла там пробути три місяці - у вересні повернулася в Донецьк, більше не поверталася».
З пережитого жінка не може забути, як доводилося бинтувати немовлят і маленьких дітей — у дівчинки 6−7 років не було руки — її ампутували, бо частину відтяло під час обстрілу. Чим — невідомо.
«Мені як лікарю було важко бачити дівчат, вагітних, які були в жахливому стані. Вони не мали води, все було дуже негігієнічно, і це позначається на дитині - бо мама повинна бути здоровою, чистою, в безпеці, щоб дитина народилася здоровою. Ну, цього там не було», — підсумовує Ірина.
Після її «відрядження в пекло» з тієї ж лікарні їздили й продовжують їздити на окуповані території медики. За словами Ірини, ніхто на постійно там не лишається — найдовше витримав лише хірург, з яким вона поїхала ще в червні в Маріуполь. Він повернувся на початку зими.
«Я думаю, що цим людям у Маріуполі зараз потрібен тільки спокій. Те, що я бачила там — це жах, люди не повинні таке переживати. Я знаю, що деякі мами, які до мене приходили, більше не можуть народити — бо та сама антисанітарія, відсутність меддопомоги, недостатня допомога (від окупаційної влади) — це все дало дуже погані наслідки», — каже Ірина.
