Марк — артилерист родом із Луганська. У 2014 році він вперше зустрів російське вторгнення. У 2019-му вступив до лав ЗСУ й до нині захищає Україну.
Марк — артилерист родом із Луганська, який 5 років боронить Україну від окупантів/ Фото: Донецький обласний ТЦК та СП
Родина Марка з Луганська вперше відчула російську окупацію у 2014 році, коли хлопцю було 14-ть. Тоді мама вивезла трьох дітей в Одесу, але через деякий час довелось повернутися через брак коштів. Втім наміру залишатися під окупацією у родини не було, пише Донецький обласний ТЦК та СП.
«Мама сказала, — якщо ситуація не зміниться, ми тут жити не будемо, — згадує Марк. — Тоді мені було 14 років і я не заглиблювався у політичну ситуацію. Проте з часом стало зрозуміло, що „асвабадітєлі“ прийшли не просто так — українське ТБ заблокували, шкільна програма змінилася, вчителі почали „співати“ зовсім інших пісень, а мітинг на підтримку України швиденько розігнали. Ми з другом принципово почали говорити українською, однак лише між собою, інакше було б небезпечно. Чимало знайомих виїхало одразу. Паспорт я отримував в Україні, для цього спеціально їздили на неокуповану територію. Мама мріяла, щоб я вступив у медичний виш — збирала кошти, тому старші класи школи я закінчував вже у Сєвєродонецьку — ми виїхали, то був 2017 рік».
Марк подорослішав і вирішив стати на захист Батьківщини. Вже у 2019-му він підписав контракт зі Збройними силами України. Обрав 92 бригаду.
«Медицина не моє. Можливо, розчарував маму, але вона зрозуміла. Був варіант пройти строкову службу та я вирішив, що плюс півтора року військового вишколу мені не завадять. Хотів у піхоту — потрапив до богів війни, — каже Марк. — Спочатку базова підготовка, а потім САУ 2С1, САУ 2С3, досвідчені сержанти розповідали принцип роботи машин, які боєприпаси потрібні та так затягнуло, що п’ять років я вже тут».
Нині Марк працює на САУ М109 Paladin. Точність, зручність, дальність — машиною задоволений. Та найважливішим у роботі захисник вважає колектив.
«Пам'ятаю, коли потрапив до артилеристів 92-ої, відчув дух братерства, який за ці роки не втрачено. На жаль, є загиблі побратими, хтось поранений, однак повномасштабна війна ще більше дала зрозуміти, що тільки разом, підставляючи одне одному плече, зможемо побороти окупанта, — додає Марк. — Знаю, що з того боку воюють мої колишні сусіди та однокласники, але я свій вибір зробив. І таких як я багато. Тому зараз, у найскладніші моменти, нам потрібно гуртуватися, об'єднуватися, боротися. Всім, хто ще вагається ставати до строю чи ні, можу з упевненістю сказати: окупанти — нелюди і жаліти нікого не будуть. Слава Україні!»
Фото: Донецький обласний ТЦК та СП
