Волонтери Харкова, Путивля, та Бурині об’єдналися, щоб вивезти з обстрілюваного росіянами міста на Донеччині хлопчика, який залишився сам. Старший брат пішов на війну, мати й бабуся тата хлопчика померли.
Лідія Єфімова – бабуся вивезеного з-під обстрілів на Донеччині Владислава. Вона розповідає, що Владислав лишався під опікою другої бабусі і старшого брата Дениса. Але двадцятирічний Денис на початку повномасштабного вторгнення росії пішов у військо, а бабуся померла. Передає Суспільне
"Я живу тут, а вони жили у Костянтинівці, де донька вийшла заміж. Донька померла 10 років тому, поки бабуся була жива, жили, поки старший брат не пішов на війну, він знаходився там. Коли пішов Денис на війну, він знаходився то з хрещеною, то з чужими людьми", — розповідає Лідія Єфімова.
На питання про те, як її онук виживав один у місті під російськими обстрілами, пані Лідія говорить: "Як собаки в нас виживають безпритульні, так і діти виживають: сьогодні я у вас, завтра в інших сусідів, післязавтра іще в когось. З документами важко – воєнний стан, довідку про склад сім’ї ледь-ледь зробили, щоб на кордоні з війною можна було показати. Дякую волонтерам, які змогли, не лякаючись нічого – під гранатами, під снарядами, під кулями вивозять дітей".
Ольга Бутова, волонтерка з Путивля, говорить, що до неї подзвонив знайомий волонтер з Харкова, до якого звернувся командир старшого брата Владислава.
"До мене подзвонив мій друг, з яким я спілкуюся вже близько двох років, він волонтер, він постійно їздить в гарячі точки, в Донецьку область, в Луганську область, і каже: Олю, ти мені допомогла, а зараз треба іще одна допомога. Кажу: чим я тобі можу допомогти? Говорить: треба хлопчика доправити до Путивля. Я: так це ти нам допомагаєш, а не ми тобі", — розповідає волонтерка.
За словами Ольги Бутової, харків’янин вивіз Владислава з Костянтинівки, а вона, з волонтером з Бурині, забрала хлопчика з Харкова і відвезла його до бабусі. Через обстріли Харкова їм довелося на ніч затриматися у місті. Волонтерка розповідає про знайомство з Владиславом.
"Погляд був пустим. І коли я поставила йому питання: ти хочеш їхати до бабусі? Він каже: мені все одно. І мені стало так боляче, я зрозуміла, що хлопчик вже втратив, мабуть, всю надію на те, що він буде у сім’ї, що за ним будуть доглядати. Доїжджали вже до бабусі і коли вона нас зустріла, це просто не передати словами, до мурашок: бабуся розплакалася, хлопчик розплакався, всі ми розплакалися, що хлопець вдома", — каже волонтерка.
https://www.facebook.com/watch/?v=1140446420155398
