14 квітня 2014 року на сході України офіційно почалася Антитерористична операція зі звільнення територій Донецької та Луганської областей, окупованих російськими силами. Фактично ж цей день став початком повномасштабного військового протистояння Збройних сил України з російською армією та бойовиками т.зв. «Л/ДНР». «Вчасно» пригадує, яким тоді був початок війни.
До середини весни 2014 року Україна уникала прямої силової реакції на перші прояви російської окупації Донбасу. Однак 12−13 квітня ситуація загострилася, й гібридні війська окупантів взяли під контроль цілу низку українських міст у Луганській та Донецькій областях.
«Техніка була не дуже справна, і боєприпасів не вистачало. Перед тим, як йти [в наступ], це все треба було довести до ладу. Не всі розуміли, що почалася війна», — так описував перші дні АТО Ігор Криштун, керівник Військової служби правопорядку ЗСУ, який навесні 2014 року був одним із тих, хто створював штаб АТО.
Проросійські сепаратистські угруповання на той час вже проголосили про так звану «незалежність Донецької та Луганської Народних Республік» та оголосили про проведення референдуму про відокремлення від України.
12 квітня 2014 року у Слов’янську озброєні російські диверсанти, а саме група із загону ФСБ «Крим» на чолі з бойовиком Ігорем Гіркіним захопили місцеве відділення міліції, а згодом і будівлю СБУ.
Захоплення відділу міліції у Слов’янську. 12 квітня 2014 року
Ввечері наступного дня виконуючий обов’язки Президента України Олександр Турчинов оголосив в Україні про початок повномасштабної антитерористичної операції за участю Збройних сил України.
До того моменту на схід поступово «підтягувались» Збройні сили та добровольчі батальйони. Частина львівської 80-тої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ та львівська «Альфа» теж прибули на схід. Протягом кількох тижнів українська армія відбивала в терористів блокпости для в'їзду до Слов’янська.
13 квітня була сутичка «Альфи» з терористами — вже за два дні нашим бійцям стало заїхати у Слов’янськ — з’явилися блокпости, озброєні цивільні. У них були георгіївські стрічки, російські прапори, пізніше — прапори «ДНР», розповідає один із наших військовослужбовців «80-ки» у коментарі для УП.
«Чи вважали ми 12 квітня відліком війни? Щоб ви розуміли, тоді навколо ні інтернету як такого не було, ні телевізорів, ні смартфонів. Інформацію нам давали голосом — приїхав якийсь командир і розповів про обстановку. Ми чисто робили те, що нам кажуть», — ділиться ще один боєць 80-ї бригади Володимир.
Тоді те, що відбувалося не нагадувало війну, швидше «розборки», щось партизанське. Однак всі розуміли, що напала росія — зайшов Гіркін, а він росіянин. Зокрема пізніше, коли наші війська в серпні зайшли в Луганськ, стало очевидно, що в простих сепаратистів не може бути «Градів».
До 25 квітня 2014 року українським військам вдалося оточити Слов’янськ, а вже 5 липня 2014 року українські військовики вибили з міста проросійських терористів.
Пара пенсіонерів, Ольга та Микола зі Слов’янська пригадують, як протягом цього часу переживали окупацію рідного міста.
«Світла не було з 6 червня до 6 липня, але газ мали. До 6 червня люди ще ходили на роботу. Ну і після 7 липня все відновили. Тоді окупацію так не усвідомили. Протягом цього місяця, з 6 до 6 ми займалися городом. У нас є приватна ділянка, там ми садили собі все, що хотіли. У нас ще залишилось багато продуктів з зими, так і виживали.
Пам’ятаю, садили капусту, над нами щось пролетіло. Присіли — тиша. Прийшли з парника, посадили. Воно в іншу сторону летить. Ми присіли, чую сусідка каже „Швидше у двір!“ А я ж стою, чую, що щось шелестить та дивлюся в небо… І таким чином посадили город. Огірки не вродили, все решта вродило, навіть цвітна капуста», — розповідає Ольга.
Коли бойовиків відбили з міста, всі ще сподівалися, що все закінчиться в Слов’янську. Гадали, що після поразки, ворог заспокоїться, а ми вже відстояли нашу землю.
«Слов'янськ став для нас історією про перемогу. Я вірив, що все закінчилось, ми навели порядок і поїдемо додому. Поки не знав, що попереду Луганський аеропорт», — коментує боєць 80-ї бригади Володимир.
Сили АТО поступово звільнювати захоплені міста і села на Донбасі в результаті бойових дій — вже у липні 2014 року значна частина території Донецької й Луганської областей перейшла під контроль сил АТО.
Звільнення Маріуполя. 13 червня 2014 року
Проте через пряму участь росії та постійну підтримку терористичних формувань «Л/ДНР» війна на сході України стала довготривалим конфліктом.
Кінцевим етапом стало завершення серпня 2014 року, коли росія ввела на територію України свої регулярні війська, зупинивши наступ на Донецьк.
Так, у серпні під Іловайськом війська АТО потрапили в оточення: російські війська майже впритул розстрілювали українські колони. Згідно з офіційними даними, загинули 366 українських бійців, ще 158 вважаються зниклими безвісти.
Під час боїв в районі Іловайська. 10 серпня 2014 року
5 вересня 2014 року були підписані перші Мінські угоди, внаслідок чого сторони домовилися про тимчасове перемир’я у Війні на сході України. Після цього війна в Україні перейшла у фазу позиційного протистояння, хоча військові дії продовжувалися.
У 2015−2016 роках на передовій було проведено ряд великих бойових операцій, зокрема в Дебальцевому та оборона Донецького аеропорту. Також в ці роки були серйозні бої в районі Світлодарської дуги, Маріуполя, Широкиного та Мар'їнки.У квітні 2018 року ООС (Операція Об'єднаних сил) замінила АТО на сході України.
Станом на кінець 2021 — початок 2022 року жертвами війни на Донбасі стали понад 3600 українських військових та понад 3900 цивільних. Майже два мільйони людей через війну були змушені покинути свої будинки через бойові дії.
Війна в Україні триває досі. Українці б’ються і битимуться за свою незалежність допоки вистачить сили. Однак тепер ми усі знаємо — фінал у цій історії лише один, і це — Перемога нашої країни.
