Великдень для нашого народу одне з найбільших свят. Саме цього дня люди одягали святкове нове вбрання, складали до кошика паску, крашанки та вирушали до церкви. А уже потім, після служби, поверталися додому.
Деякі традиції лишаються незмінними й досі. Однак, є ті, які залишилися в минулому. Як і люди.
Нумо дивитися, як святкували українці Великдень 100 років тому.
Поздоровляти зі святами і христосуватися починали вже після Богослужіння. При христосуванні звичайно цілувалися й обмінюються писанками чи крашанками.
Полтавщина, приблизно 1913-1916 р.
Замість Добрий день! чи Здрастуйте! казали Христос воскрес!
Полтавщина, 1910 роки
«Як тільки прийдуть з церкви і принесуть паску, відразу ж мастять натщесерце свяченим салом губи, ніс і все обличчя — «щоб уліті не боліло і не тріскалося від вітру та сонця». В цей же час придивляються до паски, бажаючи помітити на ній шерстину: якщо, помітять білу, то це значить, що білий скот буде добре вестися в господарстві; якщо чорну чи руду помітять, то такої шерсти скот і треба заводити», — Олекса Воропай «Звичаї нашого народу».
Захід України, 1920-ті роки
Перед тим, як сісти за стіл, вся родина вмивалася. Мати наливала у велику череп’яну миску холодної води, а на дно миски клала три червоні крашанки. Першою вмивалася дівчина, потім хлопці та мати, а останнім — батько. Після кожної особи воду міняли, але крашанки залишалися ті самі. Їх забирала дівчина — «щоб краща була».
Криворівня. Фотоархів Параски Плитки-Горицвіт
Ранкове розговіння у різних куточках України відбувалося по-різному. Типовою варіацією цього звичаю є потрійне обходження господарем святкового столу. Тримаючи полумисок, наповнений свяченими стравами та, ставши обличчям до образів, чоловік розрізав на тарелі декілька освячених крашанок і підносив шматочок яйця до рота кожному членові сім’ї, приказуючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті та здоров’ї!». Такий обряд буврозповсюджений на Поділлі, Волині, Буковині.
Великдень. Херсонщина, 1910 роки
У південних степах України, на Херсонщині, існував цікавий звичай ставити на великодній стіл, поміж напитками та наїдками, тарілку, на якій могилкою насипана земля з зеленою травичкою, що росте з неї. Для цього здебільшого сіяли овес — за два тижні перед святами. Зелень повинна була вирости так, щоб у ній могло сховатися яйце, отже досягти 7-8 см.
Навколо цієї «могилки», поміж зеленню клали стільки червоних крашанок, скільки в цій хаті померло рідні. Отже, це ніби символічна могила. Вона стояла на столі поруч з паскою цілий тиждень.
м. Київ, Пуща-Водиця, 12 квітня 1911 р.
«В Україні святкують Великдень веселіше і заможніше, ніж на півночі. В кілька рядів ставлять на стіл паски, що пеклися на різних солодощах та пахучому корінні. Разом з паскою, в яку встромлена гілочка свяченої верби і воскова свічка, — тарелі яєць, пофарбовані на різні кольори: жовтий, синій, червоний; начинене порося з хріном у зубах, а по боках його — зелень і овочі; смажена гуска, гиндик, телятина, вуджена свиняча шинка, ковбаса, сало, шматок чорного хліба, солодкі пиріжки, сир, сметана, сіль, карафка з горілкою, настоянки та наливки. Під вагою великодніх наїдків та напитків гнуться столи, і все це не здіймається протягом цілого тижня…», — Олександер Терещенко.
Волинь, поблизу Рівного, 1920 роки
Після святкового сніданку наші пращури влаштовували гучне гуляння з іграми, гойдалками та хороводами. Подекуди вони могли затягнутися на кілька тижнів. У багатьох народів була традиція водити великий хоровод під народну музику. А на гойдалках каталися всі, хто хотів позбутися гріхів та різних напастей.
Рахівщина. 1926 рік. Фото: Локальна історія
Цього дня українці співали гаївки. Колись по завершенню співань хлопці утворювали «вежу»: чотирьом хлопцям на плечі ставали троє, а тим — двоє і піраміду завершував один парубок. Така «вежа» повинна була обійти церкву, не розпавшись.
