«Церква — це не лише молитва, а й найголовніше — допомога людям»: як священники та волонтери з Донеччини під час війни підтримують військо та нужденних українців.
У будній ранок на подвір'ї дніпровського хабу «Доброго ранку, ми з Маріуполя» людно: переселенці поволі збираються та вишукуються в чергу за отриманням допомоги, а волонтери старанно фасують та роздають пакунки.
«Як багато людей», — констатую я при зустрічі з Владикою Сергієм — Митрополитом Донецьким і Маріупольським Православної Церкви України.
«Це ще мало», — з посмішкою відповідає він. Так, лише за один день в хабі приймають приблизно 300−350 родин. Тобто до тисячі людей, які потребують підтримки. Мова йде про надання і продуктів харчування, і гігієнічних наборів, і одягу, і ліків, і навіть корму для чотирилапих біженців.
Волонтерський простір почав свою роботу у березні 2022 року — одному з найкритичніших місяців російської навали. Тоді Дніпро стало прихистком для тисяч вимушених переселенців з міст Сходу, що першими прийняли ворожий удар. У складний час на допомогу нужденним прийшла українська церква.
Далі — розповідь Владики про те, як приймали маріупольців, які вирвалися з оточеного міста, про півтори тисячі «броніків» для ЗСУ, й фундамент для майбутньої відбудови деокупованих міст.
У хабі завжди людно
У наборі - все необхідне
У хабі раді допомогти всім нужденним українцям
«Уявіть, яке це було чудо, коли люди, яких ми вважали за вбитих, приїжджали до нас»
«Я вже в 2014 році це пережив, тому коли 24-го числа прилетіли перші ракети та авіабомби по Маріуполю, прийняв рішення, що треба негайно виїжджати і насамперед вивезти священників, капеланів та їхні родини. Бо мені військові сказали з контррозвідки, що будуть рашисти працювати по ідеологах. А хто найголовніший ідеолог? Це військовий священник. Бо він надихав на перемогу, на терпіння, на те, що Україна — це свята земля, розповідав, що росіяни прийшли сюди для того, аби знищити нас, стерти з лиця землі.
Окупанти, коли заходили, насамперед шукали ідеологів: де живе патріотичний священник, де живе митрополит, де живе капелан, де живе настоятель маріупольського Собору Петра Могили, в якому протягом 20 з гаком років годували знедолених. І я благословив, щоб всі священники з родинами виїхали.
І першими, хто приїхав в Дніпро, були мої друзі — родина Перетятьків: отець Роман, матушка Марина, матушка Анастасія. І вони якраз тут започаткували першу допомогу для біженців з Маріуполя і Волновахи. Потім, коли приїхав я, інші священники, вже підключили «важку артилерію», як я кажу — меценатів, спонсорів.
Люди приїжджали з Маріуполя, і уявіть собі, яке це чудо було, коли ми вважали людей за вбитих і померлих, а вони — поранені, такі сутулі, сиві — приїжджають, кажуть: «Ми вижили», і цілують наших священників, і плачуть, і ми з ними плачемо, радіємо, що ми вижили, і що життя продовжується. Адже треба триматися один одного. Ми стали такою єдиною, багатою духовною родиною.
Потім почали приїжджати люди з Херсонщини, Луганщини, Київщини, Харківщини, ми їх приймали й підтримували", — пригадує Митрополит Сергій.
Отець Роман та Митрополит Сергій / фото: Фейсбук Романа Перетятька
Поволі про волонтерську діяльність українських священників на новому місці почали довідуватися за кордоном, зокрема, в Німеччині та США. За чотири місяці минулого року в хабі роздали отриманої завдяки міжнародним контактам допомоги на 56 з гаком мільйонів гривень.
«Є така організація Johanniter, з якою ми співпрацюємо вже багато років. Коли вони побачили кількість людей нещасних, знедолених, які втратили все — і близьких, і рідних, і роботу, і будинки, і майно — але не втратили любові до Батьківщини та своєї української церкви — це німців зачепило», — каже Владика.
Кожного тижня в хабі приймають по дві-три фури вантажу різного призначення, який рятує життя українців. Раз на квартал приїжджають величезні фури зі США — це підтримка від архієпископа УПЦ Вселенського Патріархату — владики Даниїла Зелінського. Допомагає і сам Вселенський Патріарх Варфоломій.
«Роздавали ми і продукти харчування швидкого приготування. Особливо це було актуально в той час, коли були проблеми в Україні в зимовий період зі світлом і газом. Люди дуже дякували. Фактично ми врятували в зимовий період багато-багато українців. Тобто наша мета — зберегти українців для того, щоб вони могли повернутися потім додому.
Якщо українці будуть ситі та здорові, і вони будуть бачити, що це робить для них українська держава і українська церква — це є такий надійний фундамент майбутнього відродження деокупованих територій. Тобто нам є з ким повертатися додому", — впевнений Митрополит Сергій.
У хабі працює 30 людей, різних за віком та професією: «Ми тут справді як одна родина. Всі здружились. Якщо у когось якась проблема, вирішуємо дуже швидко. Разом зустрічаємо свята. І я впевнений, що ті люди, які навчились втрачати, дуже чутливі до чужого болю, горя. І вони зможуть побудувати новітню Україну».
Усі фото: Фейсбук Романа Перетятька
«Купуємо для армії все, крім зброї. Бо для українських священників зброя — це віра та слово»
Окремий фундаментальний напрямок роботи Донецької єпархії — це допомога Збройним силам України: як воїнам на фронті, так і пораненим бійцям, які потребують лікування.
«Ми ухвалили разом з нашими капеланами, волонтерами рішення, що найголовніше — це саме допомога Збройним силам України.
Я не враховую, скільки коштів було зібрано для армії на все — від одягу, медикаментів, засобів гігієни до бронежилетів і так далі. Минулого року ми дев’ять автівок від нашої єпархії пригнали, подарували хлопцям, тому що це найбільш розхідний матеріал. Автівка може прожити весь час війни, а може не доїхати з точки А до точки В. Також купуємо дрони, тепловізори й і так далі. Тобто все те, що потрібно для армії, крім зброї. Бо для українських священників, зброя — це є віра, це є слово, це є вміння переконати. Допомагаємо саме тим, що дозволено статутом Православної Церкви України.
Діяльність церкви полягає не в тому, щоб тільки звершувати християнські обряди, молитви, таїнства. Найголовніше — це допомога людям. От коли ти допомагаєш людям і паралельно розповідаєш про Бога, про церкву — тоді зростає рівень довіри до церковнослужителів.
Знаєте, у мене настрій цілий тиждень дуже піднесений, коли матусі, або дружини, або самі солдати присилають фото бронежилетів, які я передавав: вони вщент розбиті, там шматки осколків, кулі, а хлопці живі", — каже Владика Сергій.
Дуже багато донеччанам допомагає настоятель церкви — Блаженнійший Митрополит Епіфаній.
«Він постійно запитує, в чому є потреба. І тоді, коли закінчуються кошти, буває таке, я телефоную, і Блаженнійший практично завжди приходить на допомогу.
Наприклад, я пам’ятаю влітку у нас закінчились бронежилети 4+. Хлопців направляли в дуже гарячу точку, а нам не вистачало 27 бронежилетів. Я Блаженнійшому зателефонував, він запитав: «Де купити, знаєте?», кажу: «Знаю». «Хай вони напишуть рахунок-фактуру, я все оплачу». Все це вирішилось десь за півгодини. От я розумію, це справжній керівник, господар моєї церкви, яку я люблю. Я мріяв про цю церкву, що вона буде саме така, людяна", — розповідає Владика.
ПЦУ — на передовій допомоги війську
Фото: Фейсбук Митрополита Сергія
«Люди поїдуть за церквою відбудовувати Донеччину»
Митрополит Сергій підсумовує: за цей час вони надали допомогу на понад 100 мільйонів гривень сумарно і Збройним силам України, і пораненим військовим, і вимушеним переселенцям.
«І я, і мої священники, і мої друзі-волонтери живемо цим. Це надихає нас, це стимул і колосальна мотивація, тому що ми всі мріємо про повернення на українську Донеччину, в Маріуполь, Волноваху, Донецьк і так далі.
І для того, щоб туди їхати з достоїнством ми повинні зберегти людей. А люди — це церква. От колись комуняки казали, що церква від держави відокремлена. Ну як? Церква — це люди, і держава — це люди. Як люди можуть бути відокремлені одне від одного?
До речі, я дуже часто запитую наших переселенців: «Як ви бачите перспективу, ви будете залишатися тут, шукати нове місце роботи, десь знімати чи купувати житло?» 99% — саме ті, які тут, в Дніпропетровській області зараз проживають, кажуть: «Ні, ми всі повертаємось додому. Тільки перший дзвоник, що територія деокупована — ми їдемо туди. А вони запитують: «А ви?», кажу: «Те ж саме».
І коли церква поїде туди — тоді поїдуть і люди, тому що вони бачать свою церкву, своїх священників, своїх єпископів, які мріють про повернення. І от там буде непахане поле, треба рукава закатувати і працювати, працювати, працювати. Але нас це не лякає, лише мотивує.
Легкого шляху немає. Треба всім вірним українцям, християнам, знати, що все, що легке відбувається — то від сатани, від диявола. А все, що складне ти проходиш — через випробування, через тернистий шлях, через Голгофу, через терновий вінець, через зраду Іуди — це від Бога. Тому що в Царство небесне просто так легко ти не попадеш. Треба працювати, треба чимось жертвувати", — наостанок додає Митрополит.
