Те, що росіяни називають «порятунком дітей» — ніщо інше, як викрадення та примус. Людей шантажують, а дітей у них відбирають навіть примусово — зокрема й за непокору окупаційному режиму.
Фото з відкритих джерел
Під час брифінгу БО «Save Ukraine» Микола Кулеба, виконавчий директор, пояснив: станом на зараз росіяни створюють нелюдські умови на тій території, де перебувають люди, аби зросійщити якомога більше дітей України.
Зокрема, відсутність гуманітарної допомоги, відключення електроенергії, водопостачання та опалення (де вони могли б бути наявні), відсутність медичної допомоги, а також шантажі, залякування та погрози — це ті методи, завдяки яким змушують місцевих виїжджати на територію рф чи вглиб ТОТ.
Одним зі способів контролю досі є те, що людям не дають жодної можливості виїхати на підконтрольну Україні територію. Таким чином єдиний спосіб порятунку — виїзд до рф чи на інші окуповані території.
«Пригадався випадок 12-річного хлопця, якого ми повернули в Україну з табору, куди його вивезли й пів року там утримували. Я його запитав, чи він не боявся, що на постійно залишиться в росії. І він говорить: „Ні, я цього не боявся“. Питаю в нього — чому? Бо вірив, що за ним приїдуть? А він каже: „Ні. Я знав, що я втечу. Я планував втечу й мав чіткий план. Єдине, що заважало втекти — у мене не було плану, як я переходитиму мінні поля на лінії зіткнення“. Дитині 12 років, і вона мріяла про повернення в Україну, планувала втечу. І єдине, що не розуміла, але до чого готувалася — переходити вночі мінні поля на лінії розмежування. Цей хлопець зараз перебуває з матір'ю в одному з наших центрів і проходить реабілітацію», — розповідає Микола Кулеба.
Викраденими, до речі, стають не лише діти. позбавлені батьківського піклування. В перелік тих, кого можуть всиновити чи вдочерити, потрапляють і діти ув’язнених батьків, і тих, хто перебуває на фільтрації, і навіть тих, хто тимчасово за станом здоров’я потрапив у лікарню. Тому при живих батьках чи опікунах діти стають сиротами.
«Усім цим дітям окупанти надають статус неповнолітніх, які прибули на територію рф без законного представника. Надалі ці діти направляються або в сиротинці, або в російські сім'ї. Триває й депортація дітей, які виховувалися в інтернатних закладах.
Це не лише діти-сироти, багато з вихованців мають біологічних батьків. Попри те, що в дітей був представник — директор закладу, якого призначила українська влада, тобто який є законним представником цих дітей, окупанти його звільняють і призначають на цю посаду своїх представників з-поміж колаборантів.
І вже ці «представники» приймають незаконні рішення щодо лікування або переміщення дітей без згоди родичів чи батьків, про набуття дітьми російського громадянства, тобто подають відповідні заяви від їх імені. Таким чином українські діти можуть «офіційно» стати громадянами рф", — каже виконавчий директор БО.
Фото з відкритих джерел
«Після викрадення окупантами дитина змушена лікуватися у психіатричній лікарні»
Микола Кулеба розповідає, що й ті діти. яких росія викрала, не отримують потрібної медичної допомоги. Зокрема, одна дитина, яка потрапила в російський полон, мала маму — однак без неї їй довелося прожити пів року, допоки під час однієї з порятункових місій її не повернули в Україну. Нині дитина вже кілька місяців живе в центрі БО, однак повністю досі не оговталася.
«Одна дитина, яка потрапила до росії, тому що перебувала в інтернаті на момент примусової депортації, має серйозні захворювання. В результаті вивезення дитина постраждала. Її здоров’я сильно зіпсували, і після повернення вона змушена проходити лікування у психіатричній лікарні, тому що там, на території, куди її вивезли окупанти, їй допомогу не надавали», — каже Микола Кулеба.
Водночас ексомбудсмен пояснює: той самий ордер на арешт путіна, виданий Міжнародним кримінальним судом (МКС), який продемонстрував рішучість Гааги притягнути Москву до відповідальності за воєнні злочини, ситуацію не покращив. Тоді ж за незаконну депортацію українських дітей до Росії ордер на арешт отримала й уповноважена з прав дитини, чиновниця Марія Львова-Бєлова, яка привселюдно визнала, що усиновила хлопчика з Маріуполя. Це рішення навпаки зробило важчим повернення дітей.
«Після того, як оголосили це рішення, повертати дітей стало значно важче. Тому що попри те, що вони сміються й кажуть, нібито не бояться ордера, все ж кожна дитина, яку ми повертаємо — це свідок злочину, і тому не лише Путін та Львова-Бєлова, а й інші чиновники, які допомагали депортувати дітей, дуже бояться наслідків і того, що їх чекає в майбутньому, кажучи про покарання за вчинені злочини. Бояться, що діти розкажуть і свідчитимуть у справі, яка стане для них вирішальною і кінцевою», — пояснює Микола Кулеба.
