Історія одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору відображає в мініатюрі всі процеси, які відбуваються в Одеській і інших областях України.
Про це пише видання «Зелений лист».
Починаючи з моменту відновлення собору, московська церква вважала його своєю власністю, хоча формально він їй не належав. Після повного відновлення за кошти громадян собор у самому центрі міста з невідомих причин опинився (казати «був вкрадений» можна лише після визначення судом) у приватній власності одеської ієпархії московської церкви.
Але на сьогодні є усі умови для того, щоб Спасо-Преображенський собор повернувся у власність України.
Етап 1. Рішення про відновлення собору
Все почалося з Указу Президента України від 9 грудня 1995 року №1138/95 «Про заходи щодо відтворення видатних пам’яток історії та культури». На виконання цього Указу Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 700 «Про Програму відтворення видатних пам’яток історії та культури України» затверджується Перелік видатних пам’яток історії та культури, які передбачається відтворити. У Переліку також присутній і об’єкт на території Одеської області – Спасо-Преображенський собор.
Етап 2. Відновлення собору
Якщо з першим етапом все зрозуміло, то з другим — з різних джерел йде досить різна інформація.
Так, на україномовній сторінці Вікіпедії, яка присвячена Спасо-Преображенському собору вказано, що «будівництво храму здійснюється добродійною організацією — Чорноморським Православним Фондом виключно на пожертвування фізичних і юридичних осіб, жителів міста Одеси, а також іноземних осіб, що відвідують наше місто. Витрати на будівництво, включаючи проєктні роботи, склали 32 млн. гривень. Бюджетні кошти на відтворення собору дотепер не використовувалися». Звернемо увагу на те, що останнє редагування сторінки відбувалося у 2022 році.
Російськомовна версія Вікіпедії каже майже те ж саме «Воссоздание собора началось в 1999 году, осуществлялось благотворительной организацией — Черноморским Православным Фондом исключительно на пожертвования физических и юридических лиц, жителей города Одессы, а также иностранных лиц, посещающих наш город. Затраты на строительство, включая проектные работы, составили 32 млн грн, бюджетные средства не использовались».
Але якщо пошукати в інтернеті матеріали того часу, то постає зовсім інша картина.
Перше, що кидається в очі, це оголошений Одеською мерією міжнародний тендер на право написання ікон для Спасо-Преображенського собору та розпису його внутрішніх приміщень. Про це розповідає нам газета «Голос України» від 15 листопада 2002 року.
А це аж ніяк не стикується з офіційною версією про те, що Спасо-Преображенський собор відбудовували виключно на благодійні пожертви. Бо відповідно до законодавства, з місцевого бюджету може фінансуватися лише те майно, яке є у комунальній власності.
Також не зовсім зрозуміло, про що йде мова, коли аналізуєш офіційні документи міста. Так, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №298 від 29.06.05 р. «Стосовно змін та доповнень програми розвитку магістральних мереж м. Одеси на 2005 рік» пунктом 10 передбачає «Фінансування відтворення Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору на Соборній площі» на суму у 200 тисяч гривень з терміном реалізації ІV кв. 2005 р. На це також направлена місцева програма Одеси «відтворення одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору» на 2007-2008 роки на суму не в один мільйон гривень (детальніше зараз встановити неможливо через відсутність інформації на офіційному сайті Одеської міської ради).
Все становиться зрозуміло, коли відкриваєш статтю, яка розміщена на сайті «Релігійно-інформаційній службі України» від 24.12.2003 р. під назвою «Кому належить Спасо-Преображенський собор в Одесі?». Там цитують висловлювання начальника управління у справах релігій Одеської облдержадміністрації Анатолія Сенчука.
Процитуємо і ми його висловлювання:
«Спасо-Преображенський собор не є власністю жодної з релігійних конфесій. Це власність міста. В УПЦ (МП) немає жодних підстав вважати собор своїм. Правдою є лише те, що у Фонді відродження собору більше працівників, які вважають себе вірними Московського Патріархату. Це єдине. Але жодних дій для остаточної передачі собору УПЦ (МП) ніхто тепер не робить», – наголосив А. Сенчук.
Звернемо увагу на наступне — «це власність міста». І тут стає багато зрозумілого: чому саме і замовником робіт на право написання ікон була одеська мерія і виділення коштів з міського бюджету, бо це виділялося саме на комунальне майно, яке було у власності міста. Тоді все стає на свої місця. Але написане у Вікіпедії в частині джерел фінансування відновлення Спасо-Преображенського собору тоді можна вважати виключно брехнею.
Також наголосимо на словах колишнього обласного чиновника Сенчука: «в УПЦ (МП) немає жодних підстав вважати собор своїм».
Однак ворожа до України церква вже тоді вважала комунальну власність міста своєю власністю. І московські попи змогли таки захопити собор.
Етап 3. Остаточне введення в експлуатацію Спасо-Преображенського собору та право власності на нього
Якщо відкрити статтю «Одеський кафедральний Спасо-Преображенський собор хочуть встигнути передати УПЦ (МП) до візиту Кирила», то можна побачити, що роботи підганяли під приїзд московського патріарха Гундяєва — щоб він зміг провести ритуал «освячення». Нагадаємо, Кирил (в миру Гундяєв) відкрито підтримує повномасштабне вторгнення росії на територію України. Крім того, і раніше священики московського патріархату активно підтримували окупантів з росії та сепаратистів на Донбасі й у Криму.
У статті про передачу одеського собору УПЦ московського патріархату також іде мова про те, як депутат міськради Ієремія активно брав участь у цьому процесі.
Але якщо відкрити реєстр прав власності на нерухоме майно, то на нас очікує здивування.
Так, стосовно самої будівлі там є два записи. У першому записі є лише реєстраційний номер майна, його тип, вартість та адреса. Відомості про право власності невідомі.
Як пояснили фахівці, які мають досвід боротьби щодо незаконного набуття прав власності на майно, такі записи у реєстрі прав власності мають ознаки не зовсім законних дій. Тобто рішення держреєстратора щодо реєстрації прав власності на будівлю собору без вказання власника не є прозорим.
У другому запису є вже інший реєстраційний номер майна, його тип, адреса, інша загальна площа, дата прийняття рішення про реєстрацію, яка збігається з датою реєстрації, та номер свідоцтва про право власності та вже вказано власника.
Остаточна реєстрація прав власності завершилася 19 липня 2010 року, а 21 липня 2010 року патріарх Гундяєв провів, так званий ритуал освячення одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору. Крім іншого, це дійство мало чималий пропагандистський ефект.
Подивимося, хто був на тому дійстві. Для цього використаємо посилання на московські ресурси. Наприклад, у статті «патриарх освятил спасо-преображенский собор в Одессе», яка знаходиться на російському релігійному порталі за електронною адресою https://pravoslavie.ru/36196.html перелічено присутніх. Крім мера міста (тоді Едуард Гурвіц), присутнє керівництво області, представники Кабінету Міністрів України, також без конкретизації — народні депутати України.
Для зручності — дивиться скрин.
Етап 4. Фінансування з міського бюджету
Отримавши у свою власність Спасо-Преображенський собор, московські попи зіткнулися з проблемою того, що цей комплекс треба утримувати, тобто витрачати на нього чималі кошти. І це пряма норма Закону. Але вони пішли іншим шляхом.
Відкриємо Закон України «Про охорону культурної спадщини» і уважно подивимося 39 статтю:
Стаття 39. Фінансові обов’язки суб’єктів права власності на пам’ятки Власник пам’ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління нею, забезпечує збереження, утримання в належному стані, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію та ремонт пам’ятки за власні кошти, якщо інше не передбачено відповідним договором або законом.
Вони звернулися до Одеської міської ради, щоб саме за кошти одеситів фінансувати отриману у свою власність будівлю. При цьому є великій сумнів у тому, чи був оформлений будь-якій договір.
Так, з 2012 по 2017 роки щорічно в текстовій частині рішення про бюджет міста окремим рядком прописується (стилістика по рішенню про бюджет 2017 року) «фінансування видатків з утримання об’єкта культурної спадщини, пам’ятки історії – Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору».
Всього передбачалося по роках:
Чому у таблиці за 2017 рік сума вказана зі змінами. А все просто. В першочерговому рішенні сума була вказана в розмірі 1 884,2 тис. грн., потім була збільшена до 2 209,2, а потім рішенням № 2589-VII від 08.11.2017 р. була зменшена до 1 301,4 тис. грн.
Серед депутатського корпусу ходять чутки, що у 2017 році до міської ради завітав хтось з офіцерів середньої ланки одного з правоохоронних органів та підняв усю документацію, яка була як по Спасо-Преображенському собору, так і по його утриманню за рахунок бюджету міста. Тоді як керівництво міста, включно із деякими з міських депутатів, так і одеське керівництво московських попів бігало, як ті таргани. Начебто навіть у Спасо-Преображенському соборі змінилася вся обслуга, яка там працювала. Але керівництво міста та московські попи змогли домовитись не з тим офіцером, який до них завітав, а з його керівництвом. Або тут, або в Києві — саме про цей факт історія мовчить.
Враховуючи те, що наприкінці 2017 року сума коштів, яку хотіли передати московським попам на фінансування Спасо-Преображенського собору, зменшилась, а далі фінансування вже не відбувалось, такі чутки мають під собою реальне підґрунтя.
Етап 5. Подальша доля Спасо-Преображенського собору
Після російського вторгнення в Україну багато хто зрозумів, яку загрозу несе, так званий русский мир та його плацдарм в нашій країні у вигляді попів московського патріархату.
Так, на сьогодні у Верховній Раді зареєстровано щонайменше 2 законопроекти, які мають на меті заборону діяльності московського патріархату на території України.
Це законопроект 7204 від 22.03.2022 («Проект Закону про заборону Московського патріархату на території України»), а також законопроект 7213 від 26.03.2022 «Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо заборони діяльності релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
Метою обох законопроектів є пряма заборона дій на території України угруповань московської церкви та конфіскація майна, яке на неї записано.
Законопроектом 7204 передбачається, що «релігійні громади, монастирі і духовні навчальні заклади московського патріархату можуть змінити свою підлеглість впродовж 14 днів з дня набрання чинності цим законом відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Але чи зможе той самий Агафангел (Саввін) – начальник одеської єпархії московської церкви — визначити над собою церковну владу тих, кого свого часу називав «розкольниками»? Чого варта лише його доповідь 2009 року, яка розміщена на сайті відділу зовнішніх церковних зв’язків московського патріархату, де він вважає правильною церквою лише російську, а всіх інших — державні органи України, інші церкви, включно із Константинопольським Патріархом, — кимось другого сорту. «Раскольники», «филаретовство», «навязывания народу Украины гибельных расколов» — ось його звична риторика. На думку Агафангела, вони лише заважають РПЦ будувати в Україні «русский мир». Докладніше цю доповідь можна подивитися за посиланням https://mospat.ru/ru/news/58150/, або для зручності вона ж у веб-архіві. Також зазначимо, що ті тези, які оголошував Саввін ще у 2009 році, лежать в основі російської ідеології, яку в Україні всі знають як «рашизм». Що таке «рашизм» — Україна відчула повною мірою, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Висновки
Одеський Спасо-Преображенський кафедральний собор після його руйнування більшовиками відновлювався, починаючи з 1999 року. У процесі його відновлення представники ворожої до України московської церкви вже тоді вважали його своєю власністю, але чекали, коли він буде повністю збудований за пожертви людей і бюджетні кошти.
Після його повного введення в експлуатацію, Спасо-Преображенський собор опинився у приватній власності одеської єпархії московського патріархату, ставши резиденцією одного з стовпів «русского мира» в Україні Агафангела (Саввіна), який є провідником ідеї «русского мира» щонайменше на території Одеської області. Ця передача крім отримання задарма будівлі вартістю більш, ніж 30 мільйонів гривень (станом на 2010 рік), ще супроводжувалась певними пропагандистськими діями, у тому числі його «освяченням» патріархом Гундяєвим.
Після переходу Спасо-Преображенського собору у власність ворожої до України церкві московського патріархату його з невідомих причин ще й утримували з бюджету міста Одеса протягом 6 років. На це виділили більше 7 мільйонів гривень. І якщо б не знахабніли дії Агафангела (Саввіна), на які начебто була реакція одного з офіцерів середньої ланки правоохоронних органів, то невідомо, скільки б ще грошей виділяло б керівництво Одеської міської ради на утримання майна, яке знаходиться у приватному володінні.
Тому найважливіше на сьогодні питання: чи вистачить політичної волі в Україні, щоб притягнути до відповідальності не лише московських попів, а й тих чиновників, які багато років допомагали їм розносити пропагандистські кліше й розпалювати вогонь війни й сепаратизму і нашій країні. В тому числі й тих, хто й сьогодні, у воєнний час, займає ключові пости в місті Одеса та у структурах Одеської обласної воєнної адміністрації.
Як повідомляла група «ІС», в Івано-Франківську остання громада РПЦвУ вирішила приєднатись до ПЦУ.
