Понад дві третини евакуйованих вже повернулися до Покровська, що на Донеччині.
Такі дані, з посиланням на міську владу, оприлюднила агенція Associated Press.
Суспільне зібрало аргументи людей, які їдуть назад попри обстріли
82-річна Тамара Маркова разом із напівпаралізованим сином, якого доглядає після інсульту, живе у передмісті Краматорська. Сюди вони повернулись після п’ятиденної евакуації до Дніпра. За словами жінки – це було бажання сина.
“Годували, їжа була, все. Все було, но це тимчасово. А потім кажуть нас в будинок для людей похилого віку. А син не захотів”, – пояснює Тамара.
Але через постійні обстріли жінка не виключає, що доведеться залишити дім знову: “Будуть сильно бомбити, в нас хата така, звісно. Стеля трясеться, хата стара. То прийдеться. Ось нещодавно сильно бомбили”.
Малотаранівка Донецька обл, Тамара Маркова, 19.07.2022, Associated Press
Вісімнадцятирічна Карина Смульська також повернулась на Донеччину до рідного Покровська. Тут їй запропонували роботу офіціанткою, а зарплата дівчини – основний дохід родини.
“Якби не відкрився заклад, в якому я працюю, в мене не було б стимулу повертатись додому. Тому, що робити мені тут нема чого. В місті нікого зі знайомих немає, ти сидиш постійно вдома. Це дуже сильно пригнічувало, коли нікуди не пускають. Там я вільно виходила та працювала”, – розповідає Карина.
Покровськ Донецька обл, Карина Смульська, 20.07.2022, Associated Press
Евакуація Карини до Дніпра тривала місяць. Попри ризик обстрілів Покровська, дівчина не збирається залишати рідне місто.
“Я розумію, що знаходитись в місті ризиковано, але якщо виїхати, хто там нас чекає, кому ми потрібні? А гроші треба заробляти. Цінності змінились. Я раніше хотіла звідси скоріше поїхати, закінчити навчання і все – я поїхала. Воно мені не потрібно, тут робити нема чого, тут нудно. А коли я повернулась, я не хочу більше їхати зі свого міста”, – говорить Карина.
Вона каже, що хвилюється за рідних, які теж знаходяться в Покровську: “Коли останнього разу прилетіло, це прилетіло, грубо кажучи, біля моєї бабусі, за три вулиці. Щойно я дізналась куди прилетіло, я побігла телефонувати. Це було дуже страшно, тому що бабуся, мабуть, перші два дзвінки пропустила”.
