26 серпня відзначається Міжнародний день найвірнішого друга, який коли-небудь був у людини — собаки. Чотириногі компаньйони супроводжують нас уже понад 35 тисяч років, захищаючи, рятуючи, транспортуючи, допомагаючи полювати, знаходити злочинців і просто привносячи в наше непросте життя відчуття радості. Незамінні собаки і на війні. Про чотириногу войовницю Дарину ( собаці виповнилося чотири роки — Ред.) та її господаря Олександра Воронцова, що стали на захист України, і піде мова в цьому матеріалі.
Одесита Олександра Воронцова знайомі називають не інакше, як Мамич. Про таких кажуть — «на всі руки майстер». У різний час чоловік працював учителем праці, промисловим альпіністом, будівельником, монтажником рекламних конструкцій, допомагав створювати відомі в місті скульптури козака-трансформера дідуся Бамблбі для Зеленого театру та Агонь-баби для Синього-краба на Пересипі.
Зараз Мамич захищає нас із вами на фронті, але робить це не сам, а зі своїм вірним другом — бельгійською вівчаркою Дарою.
«У мене були різні собаки: піти (американський пітбультер'єр — Ред.), стафи (американський стаффордширський тер'єр — Ред.), а три роки тому вирішив узяти бельгійську вівчарку, — розповідає Олександр. — Малінуа — справжні компаньйони. Це дуже сильні, розумні та витривалі тварини. У них добре розвинені навички пошуку і затримання, і вони потроху витісняють звичну нам німецьку вівчарку, оскільки перевершують її за деякими показниками. А ще вони дуже прив'язані до своїх господарів. Є випадки, коли вони стрибали зі своїми господарями з парашутом».
Фандарію (повне ім'я тварини), як це заведено в Одесі, купили з рук на Старокінному ринку. Смішне і непосидюче цуценя виявилося спадковим військовим. Її батько Лінк з 2014 року служить у Збройних силах України і допомагає на фронті виявляти вибухонебезпечні предмети.
На початку повномасштабного вторгнення Олександр і Дара відгукнулися на прохання поліції, яка гостро потребувала допомоги з патрулювання міста, зокрема й у нічний час. Пройшли короткий курс із пошуку вибухонебезпечних предметів і з 13 березня 2022 року почали ходити в патрулі разом зі співробітниками Шевченківського відділення. У вільний час напарники допомагали у зборі піску на одеському пляжі для блокпостів і захисту міських пам'яток.
Коли чоловіка, який закінчив свого часу військову кафедру в одному з одеських вишів, призвали, він вирішив узяти собаку з собою — не зміг залишити друга.
«Процес був дуже веселий, — згадує Мамич. — Мені сказали, що я їду в Академію сухопутних військ імені Сагайдачного до Львова вчитися на інженера-сапера. Я прийшов із собакою до військкомату на відправку у формі кінолога і просто поставив перед фактом — іду служити із собакою. Запитав: хтось проти, що з вами в купе їхатиме собака? Усі були за».
В академії одесит виявився єдиним курсантом із чотирилапим компаньйоном. Природно, що адміністрація військового вишу зустріла таке порушення встановленого порядку, м'яко кажучи, без ентузіазму.
«Почали з порога ставити палиці в колеса, — посміхається Олександр. — Намагалися заборонити, щоб Дара взагалі пересувалася територією. А я сказав, що собаку залишити ні з ким. На запитання, як я спатиму в казармі, сказав, що маю каремат, спальник і намет і можу спати біля казарми. І питання відпали. В адміністрації зрозуміли, що я свого друга не кину і виділили мені окрему кімнату».
Після півтора місяця навчання ставлення до чотирилапого військовослужбовця кардинально змінилося — Дара стала улюбленицею курсу.
«З нею спілкувалися всі, хто були на полігоні або в казармі, — розповідає Олександр. — Кожен міг підійти і погладити — каністерапія. Мобілізовані, у кого залишився собака вдома, приходили, просили погладити, я не відмовляв. Ті, хто побував на нулі, люди з контузіями чи пораненнями. Вони спілкувалися із собакою, щоб зняти стрес, підняти настрій, відволіктися від спогадів. На полігоні, коли від'їжджали назад в академію, хлопці говорили — ти відвозиш частинку нашого щастя. Приїжджав до Львова з полігону — хлопці раділи, що Дара знову з ними».
Користується популярністю вівчарка і у волонтерів. Ангели-охоронці бригади постійно передають для Дари різноманітні смаколики, а нещодавно навіть пошили військовий кітель із розвантаженням, щоб було зручно кріпити дві аптечки. Дара й сама волонтерка — з користю для підрозділу веде свій інстаграм-акаунт. Завдяки соцмережам вдалося зібрати кошти на бусик і запасні покришки для підрозділу.
А ще перед великою війною Дара встигла народити цілих 10 цуценят. Один із них на прізвисько Рокі потрапив до підрозділу, де служить його дідусь, і також збирається стати собакою-детектором. Ще один нащадок — став компаньйоном для Героя України і допомагає йому відновлюватися після отриманих на фронті травм.
Уже під час служби Дара поповнила склад збройних сил України п'ятьма новобранцями, яких розібрали товариші по службі з інших підрозділів.
Олександр Воронцов служить в одній із новостворених бригад заступником командира роти і разом із солдатом Дарою донедавна охороняв північний кордон України. Основні завдання чотирилапого воїна: охорона периметра табору та каністерапія для побратимів.
«Бойових завдань у нас ще не було, ми продовжуємо набирати штат і тренуємося, — розповів Мамич. — Головне завдання Дари — це каністерапія та охоронно-сторожова діяльність, а ще за її поведінкою легко можна зрозуміти, що щось летить у наш бік. Коли прийде час і якщо треба буде, нас можуть перекинути на іншу ділянку фронту. У будь-якому разі, без варіантів, куди нас не відправлять після навчання — я їду з нею. Це мій друг і ми будемо разом».
Наразі нерозлучна команда разом із побратимами перекинуті на більш важливу ділянку фронту на північному сході країни.
Автор — Олександр Гіманов
СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
