Другого вересня в Одесі традиційно святкують День міста. Це свято вже міцно увійшло до повсякденності, але дата заснування міста викликає серйозні дискусії. Цьогоріч війна внесла свої корективи: замість гучних промов та масових гуляній Одеса значно тихіша та зосереджена. Частина центральних кварталів міста досі закрита для перехожих, а пам'ятник одному із засновників міста — дюку де Рішельє - закритий мішками з піском задля зменшення можливого руйнування внаслідок ворожого обстрілу. А між тим, місто відзначає своє народження. Спробуємо розказати в цьому матеріалі, що було на місці сучасної Одеси і які існують концепції і підходи задля визначення віку міста.
У непростих питаннях історії нашого міста спеціально для читачів Української Служби Інформації розбирався журналіст та краєзнавець Станіслав Кінка.
Що було на місці міста?
Дата 2 вересня 1794 року (за новим стилем) була озвучена міським істориком Аполлоном Скальковським. Лише 1849 року її почали «відзначати», проводячи хресні ходи. До речі, 1849 рік — це шістдесята річниця захоплення османської фортеці Єні-Дунья, яка знаходилась у районі нинішнього Приморського бульвару. Зазвичай її локалізують на місці Воронцовського палацу, але останні дослідження припускають, що вона могла знаходитися ближче до нинішніх Потьомкінських сходів.
Фрагмент мапи Crimée, mer d’Azov et bords de la mer Noire entre Odessa et Derbent, виконаної Жаном Батистом Бургіньон д’Анвілєм (Jean-Baptiste Bourguignon d’) (1697-1782). Бачимо наявність топоніму «Odessus»
До османського поселення на території нинішнього міста була польсько-литовська присутність. Принаймні опубліковані джерела свідчать про те, що ще на початку XV століття з Качибея до Константинополя відправляли судна, навантажені пшеницею. Зараз деяки історики піддають критиці інформацію, викладену у «Хроніці…» Яна Длугоша під 1415 роком, щодо можливості доставки до Константинополя збіжжя, але сама наявність населеного пункту і топоніму виявляється правдоподібною. Зокрема, щодо Качибею можна прочитати і в «Хроніці польській, литовській, жмудській і всієї Русі» Мацея Стрийковського (1582).
Фрагмент «Хроніки польської, литовської, жмудської і всієї Русі» Мацея Стрийковського (1582), перевидання 1846 року
Але найбільш ранніми постійними поселеннями тут прийнято вважати давньогрецькі селища та портові пункти. На повноцінний поліс вони не тягнуть (наприклад, свою монету вони не карбували), але археологічно зафіксовано, що у IV – V ст. до н. е. на території сьогоднішньої Одеси були постійні поселення стародавніх греків, які займались торгівлею. Рештки поселень були знайдені як на Жеваховій горі, так і на Приморському бульварі.
Фрагмент збереженого археологічного розкопу, зараз представлений у вигляді заскленого павільйону на Приморському бульварі
Заснування міста: дата та пошук опори для традиції
14 вересня 1789 року (за старим стилем), потай підібравшись до фортеці Єні-Дунья (яка виникла відносно пізно, у 1760-х рр.), війська під командуванням Йосипа де Рібаса з наданими йому козацькими частинами блискавично взяли укріплення штурмом. Після цього офіцери вирушили до місцевої кав’ярні Аспорідіса випити мастики (алкогольний напій, характерний для Болгарії, Греції, країн Балканського півострова), а солдатам грек-господар викотив діжку горілки.
Тобто, в ті часи, окрім укріплення на чолі з двобунчужним пашою та парою сотень солдатів, тут було й невелике поселення з пристанню. Про те, що це було за поселення і наскільки воно було великим, можна дізнатися у французького інженера Андре-Жана де Лафітт-Клаве. Про його масштаб можна дискутувати, але наявність постійного поселення на місці майбутньої Одеси заперечувати складно.
План міста Гаджибею та військової гавані, 1794 р.
Чи можна вважати османсько-татарський Хаджибей прообразом Одеси? Можливо, що так. Проте, якість та кількість населення змінилися кардинальним чином. Якщо Хаджибей був одним із великої кількості поселень у Північному Причорномор’ї, то Одеса за кілька десятиліть перетворилася на великий порт на Чорному морі з всіма ознаками міста того часу. Щодо Хаджибею, то хіба що місцевий ринок міг якось визначати це поселення, як міське.
До речі, більш-менш організовано в Одесі почали цікавитись минулим міста лише к умовній даті століття з моменту заснування. Протягом останнього десятиріччя XIX ст. вийшла ціла низка робіт – наукових, науково-популярних – які ставили за мету з’ясувати, коли Одеса була заснована і як відбувався цей процес.
Цікаву інформацію щодо святкування дня міста знаходимо у брошурі «Століття Одеси» (1894). Це невелике видання, видане «Одеським міським громадським управлінням».
Прибуття пшениці до Одеси, 1850-ті рр., французька гравюра, яка зображає чумаків, які везли збіжжя до південних портів
У цій книзі знаходимо цікаві дані: «для выяснения вопроса о праздновании столетия города, комиссия (комісія з підготовки до відзначення століття міста була утворена у березні 1889 року — авт.) входила в сношение с Императорским одесским обществом истории и древностей. На основании мнения общества и приглашенных в заседании комиссии профессоров университета А.И. Кирпичникова, А.И. Маркевича и В.А. Яковлева было признано, что днем празднования следует считать 27 мая 1894 года, так как в этот день последовал рескрипт Императрицы Екатерины II о том, чтобы быть в Хаджибее порту, после чего началась раздача земли под застроение».
То чому ж свято не перенесли на 27 травня? Можливо тому, що з 1849 року традиційну хресну ходу влаштовували саме 22 серпня (за старим стілем): «В этот день в храмах совершается торжественное праздничное богослужение, и воспитанники учебных заведений освобождаются от занятий».
Що рахувати днем народження міста?
Що є основою для відліку віку міста? Наявність обґрунтованих з археологічної чи історичної точки зору концепцій виникнення міста не суперечить тому, що багато міст ведуть відлік від напівміфічних та легендарних подій.
Рим, вічне місто, як його часто називають, у 248 р. святкував своє тисячолітнє існування.
Святкували три дні з бенкетами, жертвопринесеннями та іншими забавами того часу. Заснування міста ґрунтується на оповіданні історика Марка Теренція Варрона (твір «De Vita Populi Romani»). Він вказав дату заснування Риму з точністю до дня. В даний час ця дата легендарна, але археологічні розкопки датують культурний шар старого міста приблизно VIII ст. до н.е., що загалом відповідає легенді.
8 липня 1951 року Париж відзначав дві тисячі років від дня заснування. Що ж було взято за основу? Вважається, що саме походи Гая Юлія Цезаря призвели до того, що близько 52 року до н.е. виникає військове укріплення поряд із поселенням Лютеція; останнє існувало ще у III ст. до н. е. Столицею Франції місто стало лише 987 року. Тож історію міста можна було збільшити принаймні на два сторіччя!
У Мадриді святкують день міста 2 травня. Ця дата пов’язана з бунтом проти французьких окупаційних військ: 2 травня 1808 тисячі простих городян повстали проти французів. А саме місто заклали ще араби в середині IX ст. н. е., і тільки в 1083 р. фортецю завоював християнський король Альфонсо VI.
Франкфурт-на-Майні має цілком чіткий критерій дня народження: це грамота Карла Великого від 22 лютого 794 року. У такому разі відлік стає досить простим.
Одні з найстаріших будівель у передмісті Одеси, Куяльнику
Можна використовувати інший підхід. Визначити, зокрема археологічними даними, що поселення виконувало саме міську функцію, і спробувати датувати виявлені артефакти методом радіовуглецевого аналізу. Метод досить складний, вимагає спеціальної лабораторії, підготовлених співробітників, до того ж дорогий.
Використання лише одного корпусу джерел може призвести до помилок. Наприклад, якщо шукати прадавніх попередників Одеси, то навіть у XVIII ст. можна знайти античні назви на місті сучасного міста. Наприклад, Isiacorum Port, який просто продовжували позначати за картографічною традицією античних часів.
Концепції дня народження Одеси: версії істориків
Ми вже дізналися, як рахують дату народження міста у Римі, Парижі та Мадриді. Як рахували дату народження міста в Одесі? Дискусії існували вже у ХІХ столітті.
Одеський історик Василь Надлер (1840 – 1894), не визнаючи значення давньогрецького поселення як попередника Одеси, міцно пов’язував місто Одесу з османським Хаджибеєм.
Позднейшее поселение Хаджибей, история которого находится в непосредственной и преемственной связи с историей Одессы, — читаємо у його книзі «Одесса в первые эпохи ее существования» (1893).
Сучасні археологічні дослідження показують, що на території нинішньої Одеси можна знайти османські артефакти різних періодів, від монет до цікавих курильних трубок, що підтверджує наявність поселення.
Найстарша будівля в Одесі, малюнок 1920-ті рр. Червоний провулок
Відомий краєзнавець першої половини XX ст., Олександр де Рібас у своїй «Старой Одессе» (1913) розпочинав історію міста з 1794 року. У нього фіксується схема, що вже склалася для XIX — початку XX століття, згідно з якою місто виникає через кілька років після успішного штурму фортеці Єні Дунья.
Аполлон Скальковський, характеризуючи ситуацію, що передує штурму фортеці Єні-Дунья, так описував її у своїй праці «Первое тридцатилетие Одессы» (1837):
Это был небольшой турецкий замок, дурно и неправильно построенный на крутом берегу моря, где находилось пепелище какого-то безвестного эллинского селения или пристанища (гавань Истриан или на греческом языке: «IΣTPIANOhmN ΛIMHN»).
У доволі рідкісній книзі «Одесса. Очерк истории города со дня основания» (1947), написаної колективом авторів за редакцією професора Костянтина Добролюбського, коротко описують історію поселень на місці Одеси, характеризуючи Хаджибей як «попередника Одеси». Вінчає усе фраза:
В 1795 году Хаджибей был переименован в Одессу. Очевидно, новому городу решено было дать наименование древнегреческой колонии «Одессос», находившейся, как тогда предполагали, в этих местах.
Можна ще неодноразово посилатися на численні твори різних істориків, археологів, які досліджують тему заснування Одеси. Питання полягає скоріше в тому, чи варто вважати доодеське поселення таким, що має постійну присутність на території нинішнього міста і виконує функції міста.
Одеський археолог та історик Андрій Добролюбський у роботі «Археология Одессы» (2012) вважає, що у XVI-XVII ст. на місці Одеси не існувало постійного поселення. Його колега першої половини XX ст., Федір Петрунь, який досліджував великий корпус мап та планів, вважав, що аналіз ширшого кола картографічних видань XVI–XVIII ст. змушує з більшою обережністю говорити про Качібея, як населений пункт у цей період.
Портик Воронцовського палацу, малюнок, 1920-ті рр.
Зараз є ціла низка науковців та громадських діячів, які починають історію міста з 1415 року, тобто, умовно кажучи це концепція «Одесі-600». Її головними аргументами є різноманітні джерела, які фіксують наявність топоніму/поселення на місті сучасної Одеси. Ця концепція представлена працями дослідників, починаючи від Олександра Болдирєва, який у далекому 1994 році випустив свій історичний нарис «Одесі – 600» (він витримав три видання) і закінчуючи серйозними роботами, які підкріплені документами або саме є збірками першоджерел або їх фрагментів — тут можна відзначити роботу доктора історичних наук, професора Тараса Гончарука «Історія Хаджибея (Одеси) 1415–1795 рр. у документах» (2000).
Врешті-решт, відсутність документу щодо перейменування Хаджибея в Одесу дає підставу вважати такий підхід вельми цікавим. Якщо звернутися до роботи «Исторический очерк Одессы с 1794 по 1803 год» (автор — А. Орлов, 1885), то там автор пише прямо: «О переименовании Гаджибея в Одессу ни в Полном собрании Законов, ни в архивных документах указаний не имеется».
Тобто місто, яке постало наприкінці XVIII ст. звичайно відстояло надзвичайно далеко від татарського поселення, розташованого поряд із османською фортецею. Інше питання, це європейський характер міста, який контрастував з імперським. Велика кількість відвідувачів Одеси підкреслювали її окремішність та дух свободи. Тут можна було знайти непідцензурні друковані видання, існували напівтаємні визвольні організації, а на вулиці люди спілкувалися пів дюжиною мов, добре розуміючи один одного.
Навіть упереджені джерела це підкреслюють:
Биржа Одесская прекрасное здание, но тяжело русскому сердцу, что нет ни одного русского имени между выставленными на листе именами торгующих здесь богатых купцов,.. — пише Олімпіада Шишкіна в своїх «Заметках и воспоминаниях» (1848).
Ще більш ранні дописувачі у «Lettres sur la Crimee, Odessa et la mer d’Azof» (1810) підкреслювали, що «[в Одессе] все почти дома каменные — большая часть о двух этажах, и выстроены по европейскому вкусу».
