Відключення водопостачання та електроенергії стали повсякденністю, інтернет розкішшю, а ліки та продукти — недосяжними з космічними цінами. Про життя в окупованому Луганську сьогодні ділиться місцева жителька в інтерв’ю Східному Варіанту.
Героїня нашої статті — Тетяна (ім'я змінено з міркувань безпеки — ред.), яка проживає у Луганську протягом останніх дев'яти років і відчуває на собі всі наслідки окупації.
Жінка розповідає, що в більшості населення міста зараз складається з пенсіонерів та приїжджих з території росії, Казахстану. Усі залякані й бояться одне одного. Однак, навіть серед такої напруженої атмосфери вдається знайти однодумців з проукраїнською позицією і час від часу спілкуватися.
Фото: Рух “Жовта стрічка”
“Молоді небагато. Нині я місто називаю — «місто пенсіонерів». Кожен один одного боїться. Після стількох років знаходжу людей, які зі мною, так би мовити, на одній хвилі, і з ними можна про щось поговорити, але все одно треба бути обережною. Звідусіль приїжджі тут влаштувалися, вони не мають ні батьківщини, ні країни, нічого святого. Живуть лише, щоб зрадити когось”, — розповідає Тетяна.
Фото: Alexander Reka/dpa/TASS/picture alliance
Яка ситуація з медициною?
На питання, чи є можливість викликати швидку, Тетяна відповідає — так. Невідкладна допомога може приїхати на виклик безплатно, однак вам пощастить, якщо у лікарів буде з собою хоча б шприц. Ще місяць тому, якщо в тебе є значні зв’язки та знайомі хірурги-лікарі, можна було лягти та зробити операцію. Вибірково, інкогніто. Зараз ситуація змінилася на гірше.
“Якщо раніше людина з тиском щороку проходила лікування, приїздила до стаціонару, щоб тиждень-два поробити уколи, то зараз навіть немає такої можливості. Для цього треба записуватись заздалегідь, щоб тебе принаймні просто оглянули. Все, звичайно ж, платно”, — каже жінка.
Фото: Getty Images, ілюстративне
Майже всі лікарні використовуються як шпиталі, місць для жителів бракує.
“Ось нещодавно в місті була жахлива ожеледь. Ну і що? Люди приїжджали з поламаними руками, ногами — їм гіпс накладали та відправляли додому. Всі вже звикли до того, що полікуватися немає де”, — розповідає Тетяна.
Окрім цього, ліки теж є не для всіх доступними й не завжди ефективними, адже ціни завищені навіть на звичайні препарати від застуди.
“Я російським лікам не довіряю. Проте, днями захворіла й довелось зайти в аптеку. Дивлюсь, є антигрипін, терафлю, але ціни ж шалені. Я купила амізон та аміксин противірусні, три таблеточки — майже тисяча. 890 рублів. Уявіть собі, при пенсії в 10 тисяч рублів”, — емоційно ділиться Тетяна.
Примусова паспортизація
Без російського паспорта в Луганську неможливо зробити й кроку, не те що звернутися за медичними послугами.
Ілюстративне зображення, фото Freepik
“Та це скрізь: і дітям, і бабусям у 90 років обов'язково потрібний був російський паспорт, бо їм цю пенсію в 10 тис. рублів не виплачували. Примушували. Просили писати пояснювальні. Кроку не ступиш, нікуди не звернешся: ні до лікарні, ні в магазин. Скрізь потрібен російський паспорт. Хочеш — не хочеш, папірець має бути в тебе”, — розповідає жінка.
Як зараз працює міський транспорт?
Тетяна зізнається, що раніше, до прикладу, маршрутки з селища Ювілейне курсували регулярно, хоч і були в плачевному стані. Пізніше ситуація з транспортом погіршилася — доводиться стояти до 40 хвилин, щоб дочекатися автобуса, який може взагалі не приїхати.
Фото: Wikimedia / Artem Svetlov
“У нас маршрутки здебільшого ходили частіше, хай там вікна були деревом забиті, фанерою, даху там не було, де провітрюється. Але вони хоча б часто їздили. Потім нам велика росія привезла автобуси, які вже, напевно, постаріли, і вони їх просто перефарбували. Заради них ще треба простояти 40 хвилин, і не факт взагалі, що приїдуть. Дощ, холод, нікого це не цікавить. Ось так тепер з транспортом”, — каже Тетяна.
Ціни на продукти
Жителька Луганська зазначає, що хоча дефіциту продуктів не спостерігається, ціни на товари першої необхідності, такі як хліб і яйця, залишаються космічно високими. Наприклад, яйця коштують понад 100 рублів.
Фото: Луганська ОВА в Facebook
“Для того, щоб сходити на ринок і взяти, не кажучи вже м'яса чи риби, а просто шматочок сиру, ковбаски, собаці кістки, 8 крилець на борщ, каву, соняшникову олію і якийсь мийний засіб для посуду — це 5 тисяч рублів”
Тетяна додає, що в магазинах зараз практикують зниження цін на 50%, якщо невдовзі виходить термін придатності. Тож місцеві жителі здебільшого шукають щось на таких прилавках.
Критична інфраструктура
“Відключають воду, особливо на кварталах і в державних будинках, там навіть за часом вода. Регулярно вимикають світло. Дуже часто немає інтернету. Це якесь знущання, а не життя”, — говорить жінка.
Фото: Alexander Reka/dpa/TASS/picture alliance
Тетяна, одна з тих, хто обрав залишитися в місті й не зраджує надії на перемогу України. Навіть у важкі миті, вона мріє та вірить, що скоро і в її рідному Луганську замайорить синьо-жовтий прапор.
Фото: Рух “Жовта стрічка”
Жінка відверто розповідає, що береже український паспорт з тризубом, як зіницю ока. Щодня вона слідкує за новинами про втрати окупантської влади й зазначає, що для неї немає кращого свята, ніж коли цифра загиблих перевищує тисячу:
"Я взагалі людина добра. Так вихована. Але зараз я настільки озлобилася, що мені доводиться радіти з того, скільки їх там загинуло. Якщо ця цифра менша за 800, то у мене поганий настрій. Якщо вона досягає 1100, то для мене це найкращий день. Ось така моя позиція".
