Українці понад три десятиліття будують нове суспільство, проте багато хто досі живе за радянськими звичками, сформованими під впливом тотального дефіциту та зубожіння.
Про те, яких звичок часів СРСР пора українцям позбутись, розповідаємо у матеріалі.
Відкладати усе найкраще на потім
Радянські люди не мали постійного доступу до нових речей і переважно жили в очікуванні гірших часів. Тому усе найкраще відкладали на потім.
Іноді це доходило до маразму - нові сервізи десятиліттями стояли у сервантах на показ, а кави/чаю з них так ніхто й не пив.
Такий режим «відкладання на потім» торкався усіх сфер - найкращі цукерки ховали для частування гостей, які могли й не прийти, модний одяг носили лише на великі свята, а меблі покривали пледами чи плівками, аби ті довше залишились новими.
Дефіциту у нашій країні давно нема, але люди продовжують жити за давньою схемою й передають ці звички новому поколінню, яке також іноді живе не тут і зараз, а чекає кращих часів.
Звичка все доїдати
Більшість з нас з дитинства привчені, що потрібно все доїдати. А ще - обов'язково навіть другі страви їсти з хлібом. Ця звичка спровокована також нестачею харчів у СРСР та бажанням надовго втамувати голод.
Також було заведено не переводити харчі - борщ їли протягом трьох днів, аж поки той не закінчиться.
Іноді ризикували навіть їсти не дуже свіжі продукти, лиш би їх не викидати.
Вирішувати усе по блату
У совку належало скрізь мати «своїх» людей й усі питання вирішувати по блату. Якщо маєте знайомого комірника, то гарантовано отримаєте дефіцитний товар за окрему подяку.
Такий спосіб залагоджувати справи плавно перекочував у незалежну Україну й досі дехто навіть за дрібну послугу несе шоколадку чи каву, аби «підкріпити» дружні відносини.
Звичка носити вдома старі речі
Мало з того, що радянські постійно відкладали новий одяг на потім, так ще й взяли за звичку вдома носити речі, які варто було б уже викинути.
Домашній гардероб складався із розтягнутих треників і заношеного халата.
Перейматися думкою інших
Переконання, що чужа думка важливіша за власну - міцно засіла у голові радянської людини. Було заведено переживати, що ж подумають колеги, сусіди, родичі.
Часто це призводило до того, що люди обмежували себе у словах чи вчинках, відмовлялись проявляти себе та жити вільно.
Досі більшість з нас боїться осуду.
Нам пора позбуватись цих обмежень й ставити свою індивідуальність на перше місце. Але й не забувати, що ми не в праві тиснути на інших, вимагаючи діяти «як усі».
