Ярослав отримав Київ – в спадок і з доброї волі брата
У 1023 році на Чернігівській землі під Листвином Ярослав воював з князем Мстиславом Хоробрим, своїм братом, який не хотів визнавати ярославів авторитет. Військо Ярослава було розбите. Проте Мстислав несподівано вирішив проявити благородство та віддати Ярославу все лівобережжя. Сам правив на правому березі. Як розповідає Нестор літописець, влітку 1026 року брати зустрілися біля Городця під Києвом та уклали мир, розділивши по Дніпру руську землю.
«І стали жити мирно і в братолюбстві. І припинилися усобиці і смуток. А після смерті Мстислава його волості перейшли під владу Ярослава». – розповідає Докудрама.
1036 року під стінами Києва Ярослав остаточно розгромив печенігів і відтоді вони вже ніколи не становили загрози для Київської Русі. В пам’ять про перемогу князь побудував у Києві Собор Святої Софії, узявши за зразок найбільший візантійський храм у Константинополі. При соборі створив першу бібліотеку.
Тоді ж з’явилися Золоті ворота – коли місто обгородили валом, вони були головними на в’їзді до Києва.
В той час у столиці мешкали понад 50 тис. киян. Тоді у Новгороді було 30 тис. жителів, а в Лондоні, Гамбургу та Гданську по 20 тис. людей.
При Ярославі було укладено перший збірник писаних законів «Руська правда» або «Правда Ярослава».
Тоді ж застували перше Народне училище.
«В основі закону руського, на які посилалися ще Олег та Ігор коли укладали угоди з греками, лежав звичай кровної помсти. За родового устрою ворожнеча могла тривати протягом життя кількох поколінь. “Правда Ярослава” дуже обмежила дію цього звичаю. Тепер право на помсту мали родичі двох поколінь – внуки, дядьки, двоюрідні брати не входили до числа месників», – розповідають історики.
А згодом родову помсту скасували зовсім та замінили системою штрафів. Вбивця, якому не було відомщено, платив так звану «віру» – 40 гривень. Подвійну суму – 80 гривень платили за вбивство княжого мужа. А за злочини, як відсікання ноги, руки, носа, виколювання очей чи вбивство жінки платили 20 гривень.
За розбій, підпал будинку чи хліва, конокрадство була найвища кара – конфіскація всього майна, яку називали розграбуванням злочинця та вигнання його разом з жінкою та дітьми з общини:
«Позаяк будівлі були дерев’яними, підпал міг призвести до знищення всього поселення. Вигнання з общини у тих суворих умовах означало швидку загибель або рабство».
Судовий розгляд обставин злочину відбувався на княжому дворі. Смертної кари та тілесних покарань “Руська правда” не передбачала, хоча в виключних випадках таку кару таки застосовували:
«Важливим доказом був так званий суд божий (ордалія) – поєдинок з різними випробуваннями. Відомо про ордалії двох видів – випробування вогнем та випробування водою. Хто перемагав – той і вигравав справу»
Прожив Ярослав Мудрий 75 років та був похований у Софійському соборі у мармуровому саркофазі, який зберігся донині.
«У передчутті своєї останньої години, бажаючи не допустити боротьби за владу між синами, він розділив руські землі між потомками. Старший син Ізяслав мав успадкувати київський престол», – згадує оповідач.
Решту земель – поділив Ярослав Мудрий між чотирма іншими синами.
Нагадаємо, “ВК” розповідав, як жила столиця за князя Володимира, правління якого відоме вбивством християн, завоюваннями, а згодом – наверненням та хрещенням власним і жителів Києва.
