Перші руси в Криму

Джерело:  ua.krymr.com  /  12:09, 29 Січня 2024

російська історична наука, іноді підігруючи, а іноді прямо виконуючи замовлення влади, настільки перекрутила це питання, що і сьогодні не завжди можна дати собі з ним раду

В історії середньовічного Криму білих плям явно більше, ніж добре знаних епізодів. Але жодна інша проблема не є настільки ж політизованою, як проникнення на півострів давніх русів і слов’ян. російська історична наука, іноді підігруючи, а іноді прямо виконуючи замовлення влади, настільки перекрутила це питання, що і сьогодні не завжди можна дати собі з ним раду.

Русь (спільнота, а не держава) – це унікальний фронтирний феномен, не схожий ані на синхронних західних норманів, ані на пізніших варягів. «Ядро» русі й правда складали прибулі скандинави, однак численніша «периферія» походила з місцевих слов’ян та угро-фінів. На першому етапі загони русів являли собою розбійно-торгівельні ватаги – типових «кочових бандитів» на найбільших річках. На другому русь перетворилася на «приватні воєнні компанії», зайняті не лише грабунком та дальньою торгівлею, але й охороною караванів, постійних факторій і, можливо, навіть окремих чужоплемінних міст. На третьому етапі руси здобувають політичну владу над навколишнім осілим населенням і утворюють або переутворюють вождівства, а конунги стають князями – Аскольд, Рюрик, Рогволод. На четвертому, останньому, русь зливається з місцевим населенням (у випадку з полянами – передаючи їм свою назву). Тому Баварський географ (І пол. ІХ ст.) і згадує русів серед інших народів, а Повість временних літ каже: «Ті варяги звалися русь, як це другі звуться шведи, другі ж нормани, англи, інші готи, так і ці».

Руси просто не могли оминути Крим

Сліди перебування русів на території сучасної України належать до VIII століття, однак головною їхньою ціллю тоді були арабські землі за Каспійським морем, а головним шляхом туди – Волга. Однак наприкінці того ж століття з економічних причин відбувається переорієнтація русів на Чорне море, і починається опанування знаменитого пізніше шляху «з варяг у греки» по Дніпру. У 840-х рр. Ібн Хордадбех, описуючи уже давно усталену ситуацію, зазначав, що купці русів «доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [земель] слов'ян до Румійського моря». І зрозуміло, що на цьому шляху руси просто не могли оминути Крим.

Можна припустити, що перше знайомство візантійців з русами на півострові припало на рубіж VIII і ІХ століть. Ймовірно, у цей час певна ватага русів на чолі з Бравліном спустошила узбережжя Криму від Херсона до Керчі та після десятиденного штурму заволоділа Сугдеєю/Сурожем.

Ці події детально описані у церковнослов’янському житії Стефана Сурозького (і глухо згадуються у Степенній книзі): «Прийшла рать велика рсьска з Новаграду. Князь Бравлін, дуже сильний, полонив [все] від Корсуня до Керчі. Підійшов з великою силою до Сурожу, 10 днів бився зло там. І через 10 днів Бравлін увірвався в місто, розламавши залізні ворота». Намагання пограбувати храм із мощами святого Стефана закінчилося для князя тим, що «обернулося лице його назад», і лише після повернення всіх трофеїв та хрещення Бравлін зцілився і залишив місто.

У ХІХ – ХХ ст. тривали дискусії з приводу достовірності цих відомостей. Одні вчені приймали закладену в них історичну основу, інші пропонували викреслити житіє зі списку достовірних джерел. Хоча опис дива з Бравліном міг базуватися на поширених літературних штампах, автор житія безсумнівно знав свою справу. Він правильно вказав ім'я наступника Стефана на посаді єпископа Сугдеї – Філарет, назву головного храму міста – Св. Софія, а також згадав «залізні ворота» міста – згідно з візантійським написом 1059 року, «стратиг Херсона та Сугдеї «оновив» «залізні ворота» Сугдеї та преторія в Херсоні». Нарешті, на початку ХХІ ст. у широкий обіг була введена вірменська версії житія, яка хоч і відрізнялася в деталях, містила опис тих самих подій.

«Згодом якийсь Правліс, зі злого та невірного народу, прийшовши з військом, і зруйнував Керч та країну його. І рушив звідти до Шрсона, і зруйнував той, і взяв у полон чоловіків і жінок та дітей, та інших піддав мечу. Звідти прийшов із військом у Сухта, і як чинив в інших містах, так чинив і в цьому місті, бо кров невинних змішав із землею; узявши місто Сухта».

Напад русів на Сурож між 790-м та 810 роком можна вважати якщо не остаточно доведеним, то вельми ймовірним

А відносно нещодавно була обґрунтована гіпотеза, що саме з походу Бравліна був перенесений опис хрещення на похід Володимира Великого у Повісті временних літ, а не навпаки. З моєї точки зору, напад русів на Сурож між 790-м та 810 роком можна вважати якщо не остаточно доведеним, то вельми ймовірним.

Дещо менше суперечок викликає напад русів на візантійські землі від Босфору до Амастріди (Амасри) – міста на південному узбережжі Чорного моря майже навпроти Херсона. Цікаво, що саме сюди тікав з ув’язнення в Криму єпископ Іоанн Готський століттям раніше. В самому місті ситуація з пограбуванням могили святого Георгія дзеркально відобразила сурозьку – постраждав не князь, а військо, яке охопив параліч, однак цього разу вистачило повернення награбованого без хрещення. Найімовірніше, похід цей стався між 815 та 818 роком, і його наслідком стало створення у 818-819 рр. двох нових фем на південному узбережжі Чорного моря – із центрами у Амастриді та Трапезунді.

Але невдовзі якась група русів, на чолі яких був каган, вирішила, що торгувати з Візантією вигідніше, ніж грабувати її. І у 838 році до Константинополя прибуло посольство «кагана русів», складене з людей шведського походження. До сьогодні так і не розв’язане питання, де саме перебував цей каган.

Однак не встигло змінитися покоління, як 860 року відбувся грандіозний, але в цілому невдалий похід русів на Константинополь, після якого частина нападників прийняла хрещення, а інша навіть пішла на службу до імператора. Іоанн Скіліца писав: «Усе, що лежить на берегах Євксина та його узбережжя, розоряв і спустошував у набігах флот росів (народ же рос – скіфський, що живе біля північного Тавра, грубий і дикий). І ось саму столицю він піддав жахливій небезпеці». За руським літописанням похід очолював київський князь Аскольд, але якщо вдатися до сучасної термінології, він був радше лоцманом, ніж адміралом у цій кампанії.

А от походу начебто 907 року – із кораблями на колесах і щитом Олега на воротах Царгороду – не було. Скоріш за все, відповідна літописна оповідка – це гіперболізований переказ нападу 860 року. Як максимум, руси могли здійснити кілька невеличких нападів на узбережжя до 905 року (човни «північних скіфів» згадані в «Тактиці» імператора Льва VI). Так само угода начебто 907 року – або прелімінарний договір, який так і не набрав чинності через занадто невигідні для греків умови (безмитна торгівля для русів), або, що ймовірніше, компіляція з пізніших реальних угод.

Торгівля виявилася для русів вигіднішою за війну

Торгівля все ж виявилася для русів вигіднішою за війну. У 911 році був підписаний розлогий візантійсько-руський договір про торгівлю та судочинство. Нікіта Пафлагонський писав на початку Х ст.: «О Амастріда, око Пафлагонії, а краще сказати – майже всього всесвіту! У неї стікаються, ніби на спільний ринок, скіфи, як ті, що населяють північні береги Євксина, так і ті, що живуть на південь. Вони привозять сюди свої та забирають амастрідські товари». Як і у Скіліци, під «скіфами» тут розуміють русів.

Торговельні зв’язки Русі з Візантією у Х столітті відбувалися переважно у бартерний спосіб – на північ вирушила широка номенклатура ремісницьких і ювелірних виробів, на південь – сировина: хутра, мед, віск. Одним із найважливіших ринків для цих товарів був Херсон, однак привозили їх туди не руські купці, а посередники-печеніги. В Києві знайдений скарб із 37 херсонськими монетами, а також тамтешні амфори. Причому більшу частину отриманого з півночі херсоніти перепродували до Константинополя.

А головною статтею «експорту» русів були слов’янські раби, яких доправляли безпосередньо до Константинополя. Така структура обміну пояснює відносно нечисленні знахідки візантійських монет на Русі (близько трьохсот, з яких до чверті – з Херсона) на відміну від тисяч арабських дирхамів (які, втім, відігравали роль не так платіжного засобу, як скарбу).

Однак не менш важливим було становище Херсона як спостережного пункту за активністю русів. Херсонські рибалки вели в Дніпровсько-Бузькому лимані не лише господарсько-торговельну діяльність (на Березані існувало стаціонарне поселення з металургійним виробництвом), але й спостерігали за флотом Русі. І якщо 860 року ця служба ще не була налагоджена, то вже 943 року стратиг Херсона передав у столицю звістку: «Ось йдуть руські, вкрили море кораблі». Очевидно, що візантійські судна були кращі за руські, а херсонські моряки перевершували руських у навичках навігації, тож таке спостереження давало імперії час на підготовку до війни.

Як я уже розповідав, через поразку від хозар руси були змушені напасти на Візантію. В червні 941 року князь Ігор привів під стіни Константинополя свій флот, де зустрів «грецький вогонь» і був вщент розбитий. У 943 році Ігор повторно зібрав військо і найняв печенігів, але до бою так і не дійшло – десь на Дунаї сторони домовилися про перемир’я. Наступного року був укладений новий русько-візантійський договір, пункти якого безпосередньо стосувалися Криму та розкривали статус Херсона:

«І про Корсунську країну. Най не має права князь руський воювати в тих краях, у всіх містах тієї землі, і та країна нехай не підкоряється вам [Русі], але коли попросить у нас воїнів князь руський, дамо йому, скільки йому буде потрібно, і нехай воює.

Якщо ж застануть руські корсунців за ловом риби в гирлі Дніпра, най не завдадуть їм жодного зла. І най не мають права руські зимувати в гирлі Дніпра, на Білобережжі та біля святого Єлфер'я [Березані]; але з настанням осені нехай вирушають по домах в Русь.

І про цих: якщо прийдуть чорні болгари і воюватимуть у Корсунській країні, то наказуємо князю руському, щоб не пускав їх, інакше завдадуть шкоди і його країні».

Турбота про рибалок була не випадковою – і сьогодні на північно-західну частину моря припадає до 80% усього промислового вилову риби. Можливо, херсоніти компенсували рибою нестачу продуктів скотарства, а можливо – активно торгували рибою. Принаймні, в пониззі Дніпра часто знаходять карбовані в Херсоні монети. Сам же Херсон, судячи з посиленої забудови міста й активізації діяльності монетного двору, переживав у Х столітті черговий економічний підйом.

А чергове загострення русько-візантійського протистояння, що зачепило і Крим, сталося за князя Святослава.

Але це вже інша історія.

Вгору