У перші дні після початку повномасштабного вторгнення Геннадій пішов служити – спочатку допомагав відбивати колони росіян, що рухалися в бік Маріуполя та відстрілювати диверсантів. Під час одного з боїв його побратими загинули від ворожої артилерії, а він був травмований. Відтак, мав план – пробратися ближче до власного дому неподалік Драмтеатру, відлежатися в підвалі, а коли сили повернуться – прямувати на пошуки військових ЗСУ, щоб приєднатися до них.
Однак, перебуваючи в підвалі з цивільними, припустився помилки – бо довірливо не сховав татуювання на тілі, власників яких перехоплювали росіяни. Один з сусідів по сховищу здав Геннадія ворожому солдату, і так він потрапив в полон. Пережив побиття та варту, втікав від російських військових та цивільних маріупольців, які здалися окупантам та могли посвідчити про «чужого».
Воїн, що вижив попри російські знущання, розповів про свій досвід в інтерв’ю Раміні Есхакзай.
Каже, що допомогла доля
«Я казав про це, і всі чомусь думають, що я жартую. Але я не жартую. Я люблю котів. Все життя я кормлю бездомних котів, ганяюсь за ними. Я стільки часу потратив, щоб тих котів знімати з дерев, дрався з іншими людьми за бездомних котів, щоб з ними нічого не трапилось. Я назбирав якісь «бали везіння» і ось їх всі витратив», – ділиться Геннадій.
Те, що військовий виріс і жив в Маріуполі та добре знав місто, було йому на руку. Отримавши поранення в перші дні оборони населеного пункту, добре орієнтувався посеред дворів і вулиць, щоб ними пробиратися до власного будинку. А після втечі з полону рухався в бік «Азовсталі» приватним сектором. Вчасно побачив, що на оточене ворогом підприємство не пройде живим, тому віднайшов засідку, де і провів довгі місяці, поки не вийшов з окупації.
Воєнний досвід впродовж 8 років російсько-української війни
Морський піхотинець мав хорошу підготовку – раніше він брав участь в АТО, боронячи батьківщину, служив у повітряно-десантних військах, був під Іловайськом. Він сам каже, що цей досвід був вторинним в його історії проходження складного періоду.
Однак ділиться, як сховавшись у льоху кинутого мешканцями та напівзруйнованого дому розпалював вогонь аби приготувати їжу. Каже, вийти назовні та зробити кострище не міг – бо дим від нього могли побачити ворожі безпілотники, або і самі росіяни.
Їсти було нічого – тому ловив бездомних собак, розбирав і їв їхнє м’ясо – по одному шматку на день вистачало, щоб жити. В темну пору доби виносив з двору залишки тварин та викидав до ями неподалік. Спав по 3 години на добу, пильнуючи власну безпеку.
А через понад пів роки в підвалі віднайшов чоловіка, який дав йому смартфон, та повідомив колишнім співслуживцям, що живий і потребує допомоги.
«Саморозвиток. Я постійно дивився якісь відоси. Чомусь в армії навчили. Саме основне, що впливає на моє життя – це бути дисциплінованим. Дисципліна, якої мене навчили ще на строковій службі, мені з нею комфортно. Я навіть коли вдома жив після 2019 року, в мене був чіткий план і особиста дисципліна, яка в мене виробилась за роки в армії», – ділиться боєць.
Каже, що коли закінчується мотивація – починається дисципліна.
«Коли ти вже не вмотивований, є дисципліна, яка каже, що тобі треба. І все. (коли виходив з Маріуполя) був момент, що я з річки виліз. І вже думав, що я більше не можу, навіщо тобі це все… Але спрацювала дисципліна: я перевернувся, і пішов. Усі переломні моменти я отак».
Бажання жити та перемагати
Дорога виходу з окупованого міста довжиною в 9 місяців могла закінчитися для Геннадія ще в перші тижні, коли перебував у полоні. Визволятись та тікати з полону було його свідомим рішенням.
Чоловік згадує, як після жорстоких побиттів один за одним помирали інші полонені, яких схопили окупанти та тримали в підвалі. Каже, під час штурмів «Азовсталі» росіяни отримували звістки, що їхні війська розбиті ЗСУ, їхніх знайомих та навіть друзів та родичів вбито на війні. Відтак, орки поверталися і починали зганяти злість на полонених. Після понад місяця знущань Геннадія тримали на другому поверсі будівлі, де він почав думати про можливу втечу.
«Я використав нагоду, зібрав усі сили, які в мене залишилися, і вибрався», – згадує про той час боєць.
Та додає:
«Це був не підвал, а кімната, де мене допитували, де вони (росіяни – прим.) проводили якийсь час. Виявилась нагода, коли вони всі повинні були зібратися і йти штурмувати завод, зі мною залишились якісь охоронці. Такі ж військові, яких вони, напевно, вважали досить слабкими, щоб йти штурмувати з усіма…»
І тоді Геннадій вбив охоронця та втік через вікно, пробравшись на піддашок першого поверху будівлі, де його тримали на другому поверсі.
«Я оцінив обстановку. Зібрав залишки сил, яких в мене вже не було. Ні настрою, нічого не було. Я посидів, подумав, яка мене може чекати участь, якщо я так залишусь. Нічого хорошого я не надумав. І я так для себе поміркував, що якщо отак залишусь, і отак все буде, куди я можу попасти, і якщо я щось зроблю – кінцева точка виглядала що так, що так за поганого сценарію. Якщо побіжу вб’ють, а не побіжу, буду ось так в полоні, помру від чогось. А може бути і так, що повели на розстріл і по-справжньому розстріляли…»
Після тяжкого досвіду та визволення Геннадій залишається вдячним співслуживцям та побратимам, які допомагали виходити з міста та адаптуватися у Києві. Каже, у перші дні після Маріуполя мав зневіру в людях – адже бачив в окупованому місті багато цивільних мешканців, які здалися росіянам та становили для нього не меншу небезпеку, ніж росіяни.
Повертаючись на непідконтрольну Україні територію, не мав документів та досі не має фінансової підтримки від держави. Житло винаймали знайомі, одяг та допомогу на медичне відновлення теж давали добродії. Однак тепер він поступово повертається до щоденної активності, пішов працювати та дивиться з надією в майбутнє.
Геннадій Зелений разом з бійцями «Азову» вчить цивільних користуватися зі зброєю та проводить базовий курс воєнної підготовки. Каже, тренуватися треба всім, бо рано чи пізно доведеться воювати. Відтак, краще заздалегідь отримувати знання та досвід.
Раніше “ВК” розповідав, як киянин та випускник КПІ Андрій Андрощук (Електрон) поділився, що допомогло йому та побратимам вижити попри жорстоке поводження у полоні. Він служив добровольцем на фронті та боронив окупований Маріуполь. Згодом, разом з іншими захисниками «Азовсталі» вийшов у полон та через рік повернувся додому після обміну.
Також колишній поліцейський та доброволець Орест Грицюк після 9 місяців в полоні поділився, як пережив час в очікуванні на обмін, хоч думав, що присидить в буцигарні росіян до кінця війни. Воїн повернувся додому в ході одного з обмінів та проходив реабілітацію. Коли його забирали з камери, решта побратимів далі залишалися за ґратами.
