Керівництво радянського союзу витрачало купу сил і часу, щоб сформувати демонічний образ учасників Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. Протягом десятиліть свідомість радянських, у тому числі й українських, громадян оброблювалася щодо неправдивої історії та діяльності повстанців. Разом із докторкою історичних наук та професоркою кафедри історії України та спеціальних галузей історичної науки ДонНУ імені В. Стуса Надією Романівною Теміровою розбираємося, що є міфом, а що — правдою.
Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. Відповідно до цієї історичної дати, кожного року в незалежній Україні 14 жовтня відзначається День Української повстанської армії. Через реформу церковного календаря у 2023 році свято переноситься з 14 на 1 жовтня. Тож сьогодні, у День УПА, вчергове розвінчуємо міфи, які радянські та проросійські сили формували про українських націоналістів
«Домінуюча частина міфів мають радянсько-російське походження»
Діяльність ОУН та УПА чи не найбільше піддалися міфологізації, розповідає Надія Темірова. Такі міфи є інструментованими, одіозними та послідовними, через що закарбувалися в пам’ять не одного покоління, у тому числі й сучасних громадян України.
Українська повстанська армія чинила опір радянському режиму аж до середини 1950-х років. За словами докторки історичних наук, важливою основою такого довготривалого опору є ніщо інше, як підтримка українського населення. І не тільки західних регіонів, а і східних.
Річ у тім, що активна діяльність УПА, а це роки Другої світової війни, припали на період, коли українці зі сходу та центру ще не забули про масові репресії 1930-х років, а особливо — про штучно створені голодомори.
«Населення це пам’ятало, їм це боліло, і тому вони долучалися до тих ідей, які пропонували оунівці. Якби підтримки населення не було, то наврядчи цей рух протримався так довго», — каже Надія Темірова.
Тож радянська влада почала дискредитувати та переслідувати учасників ОУН та УПА. Перед службами стояло завдання сформувати максимально принижений, ганебний та одіозний образ повстанця. Для цього формувалися спеціальні методичні рекомендації, де чітко прописувалася заздалегідь визначена історія ОУН та УПА. Також були настанови, як подавати учасників руху для суспільства.
«Один із ключових методів — це дискредитація лідерів ОУН. Для цього висмикувалися інтерпретації, окремі факти та випадки. Наприклад, з біографії того ж Степана Бандери. Наголошувалося на тому, що він син попа. А він дійсно був сином священника Української греко-католицької церкви. Але ж радянський союз позиціонувався як атеїстична держава. Тому факт, що Бандера — син попа, був сформований як приниження. Звичайно, у підручники потрапляли кліше, що це нацистські прислужники, бандерівці. Роками транслювалися ці міфи, на яких зростало не одне покоління», — розповідає докторка.
Гравюра «СССР – тюрма народів» автора Ніла Хасевича, художника, члена ОУН і УГВР
Тож у День Української повстанської армії ще раз згадуймо про основні міфи, які радянська влада розповсюджувала проти борців за українську незалежність.
Міф № 1. ОУН та УПА — це терористичні угрупування
Цей наратив активно використовувався для виправдання силових дій радянських органів проти повстанців. Адже, як відомо, «з терористами перемовин ніхто не веде».
Говорячи про цей міф потрібно відзначити, що українські повстанці дійсно організовували замахи на польських та радянських діячів, коли ті виступали проти української незалежності. Головною метою ОУН та УПА було слугувати інтересам українцям та Української Держави. Замахи на польських та радянських діячів були актами, скоріше, індивідуального терору, та все одно це не було їхнім основним методом.
Прапор ОУН. Джерело: Вікіпедія
«Вони вдавалися до таких актів, коли відповідні органи чи посадовці не реагували на їхні запити, пропозиції або попередження. На думку членів ОУН, якщо посадовець чинив неправильно, його спочатку попереджали, а якщо не було жодної реакції, то вони вдавалися до сили. Але це не був ключовий метод», — каже Надія Темірова.
Радянська влада навмисно ставить акцент саме на терор ОУН та УПА, не пояснюючи мотиви або інші напрямки діяльності повстанців.
Міф № 2. Організація українських націоналістів — це суто галицьке явище
Радянська влада постійно переконувала, що рух ОУН та УПА має «регіональний характер», тобто намагалася його провінціалізувати. Мешканцям східних регіонів сучасної України пояснювалося, що «це десь на заході, це десь далеко й до нас ніколи не прийде». Але це було неправдою.
Одна з явочних квартир у Маріуполі була у будівлі краєзнавчого музею. Джерело: Вікіпедія
Після початку німецько-радянської війни ОУН рушили похідними групами до східних регіонів України. На початку жовтня 1941 року перша похідна група прибула до Маріуполя. Тоді в ній було 12 осіб, яких очолював Василь Болгарський-Булавський. Маже одразу вони розпочали агітаційно-пропагандистську роботу. Головною метою таких похідних груп було показати, що народ усієї країни виступає за незалежність та самостійність.
Як казалося вище, місцеве населення східних регіонів підтримували повстанський рух. За словами Надії Темірової, близько половини від усіх учасників ОУН на сході були місцевими мешканцями.
Варто відзначити, що похідні групи прийшли до східних регіонів тоді, коли вони були вже під окупацією німецьких націоналістів. І це підводить нас до третього міфу.
Міф№ 3. ОУН та УПА підтримували німецьких нацистів та були прислужником Гітлера
Один із ключових міфів радянського походження та чи не основний елемент пропаганди. Адже навіть на початку 2022 року росія вдерлася до України з гаслами «Звільнити від нацистської влади». Відповідно до цього міфу, лідери ОУН були агентами німецьких спецслужб, й аж ніяк не самостійними діячами.
«Це ситуація, коли для міфології вихопили реальний факт, але вихопили із реального контексту, обігруючи так, як потрібно міфологізаторам. Дійсно, зв’язки українських націоналістів із німецькими спецслужбами мали місце. Ці контакти почалися ще до приходу до влади нацистів у Німеччині. Варто розуміти, що другим опонентом поряд із радянською державною для ОУН була Польща, яка теж мала плани на землі України. Тож оунівці робили ставку на Німеччину, як можливості протистояти Польщі та радянському союзу. Вони сподівалися, що німці звільнять Україну від поляків та росіян, і дадуть незалежність, але цього не сталося. Вони помилилися. І коли це зрозуміли, почали діяти й проти німецьких націоналістів», — розповідає Надія Темірова.
Міф № 4. ОУН осудили на Нюрнберзькому трибуналі
Нюрнберзький трибунал був достатньо демонстративною подією, де осуду піддалися головні нацистські лідери за їхні антигуманні злочини. Радянський союз після трибуналу запустив інформацію, що там були засуджені учасники ОУН, зокрема і Степан Бандера.
Річ у тім, що радянський союз публікував та перекладав на російську лише ті частини судового процесу, які йому було вигідно. Повного видання ж у союзі не було.
У матеріалах трибуналу дійсно є згадки про Степана Бандеру та ОУН. Зокрема, повідомляється, що вони «виступали за державну самостійність України». У цих же текстах згадується про репресії німців проти учасників повстанського руху. Тож матеріали трибуналу навпаки спростовують постійну співпрацю ОУН та німецьких нацистів.
Наказ страчувати бандерівців без суду, вміщений в томі 39 повного зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу. Фото надане Українським інститутом національної пам'яті для медіа NV
Організації ОУН чи УПА, а також особистості Степан Бандера чи Роман Шухевич не були засуджені Міжнародним військовим трибуналом у місті Нюрнберґ.
Міф № 5. Степан Бандера є лише символом повстання і насправді не зробив нічого видатного
Надія Темірова відносить формування такого міфу вже більше до сучасного періоду України. За її словами, в українському суспільстві дійсно циркулює бачення того, що Степан Бандера був більше символом, ніж прямим учасником повстання.
«Тут можна звернутися до таких фактів. Степан Бандера своєю діяльністю практично завершив формування структури Організації українських націоналістів. Ця структура формувалася з 1929 року, а завершена була через 10 років. Зокрема, йдеться про включення Української військової організації до складу ОУН», — пояснює докторка історичних наук.
До того ж Степан Бандера просував у маси українську мову, був одним з авторів Акту відновлення Української Держави, проводив агітаційні кампанії.
«Своєю діяльністю він показав приклад пересічним українцям, що можна протистояти, боротися і говорити те, що хочеш говорити. Це потім він став символом, особливо після свого вбивства. Але у свої роки він активно працював», — каже Надія Романівна.
Фото: Укрінформ
Як висновок, Надія Темірова зазначає, що таке складне явище, як Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія, треба розглядати в контексті відповідної епохи. Тільки тоді можна розуміти їхні мотиви та діяльність.
«Ми не повинні ідеалізувати Організацію українських націоналістів, але й не повинні ігнорувати й недооцінювати їхній внесок у розбудову української національності та ідеї української державності», — підкреслила науковиця.
