Невідомий герой: як старлей Дідичук Одесу від нападу з моря врятував

Джерело:  dumskaya.net  /  18:06, 5 Жовтня 2023

Події відбувалися 21 березня 2022 року, коли до Одеси наблизилася російська ескадра, ворожі кораблі почали обстріл міста

Це сталося 21 березня 2022 року. В той день до Одеси наблизилася російська ескадра, кораблі почали обстріл міста. Чому росіяни повернули і відійшли? Чи збиралися провести десантну операцію? Як звати героя, який захистив наше місто, і як саме він це зробив?

«Думська» з’ясовувала обставини пам’ятної дати. Ми знайшли офіцера, який керував артилерійськими розрахунками, що відбили ворожу атаку.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ: ЯК ОДЕСУ З МОРЯ БОМБАРДУВАЛИ

В новітній історії Одеси випадки, коли місто обстрілювали з моря, можна перерахувати на пальцях. Першим пригадаємо обстріл фортеці Хаджибей турецьким флотом. Це відбулося 25 вересня 1789 року — наступного дня після її захоплення військом адмірала Дерібаса і українськими козаками. Тоді атаку відбила батарея з 12 польових гармат, якими командував майор російської армії Меркель.

Найбільш відомим можна вважати обстріл міста англо-французькою ескадрою 22 квітня 1854 року, під час Кримської війни. Тоді союзники поставили за мету повністю знищити портову інфраструктуру Одеси, щоб убезпечити свої морські комунікації між Туреччиною та Кримом. До міста підійшли п'ять британських та чотири французьких кораблі, які почали бомбардування порту.

Найбільший опір чинила батарея, яка розташувалася на Карантинному молу. Командував батареєю 21-річний прапорщик (в Російській імперії це було первинне офіцерське звання) Олександр Щьоголев. У нього було чотири дуже старі гармати, які він в прямому сенсі дістав з-під землі: їх використовували в порту як кнехти для швартування суден.

Бився прапорщик хоробро, навіть відчайдушно. Вогонь з кораблів знищив три гармати та перебив обслугу, тоді на підмогу хороброму прапорщику прийшли двоє студентів Рішельєвського ліцею й студент з Білорусі.

Батарея стріляла шість годин, вдалося влучити в чотири ворожих кораблі, на одному з них, французському «Вобані», почалася пожежа. За свій подвиг прапорщик отримав особисту подяку та орден з грудей імператора й звання штабс-капітана. Його ім’я досі носить вулиця на Пересипу.

Проте захистити порт від руйнування не вдалося: ескадра союзників виконала свою задачу, і на кілька років Одеса була позбавлена своїх морських воріт.

Найганебнішим випадком можна вважати обстріл Одеси, який скоїв броненосець «Потьомкін». 16 червня 1905 року бунтівний корабель наблизився до міста з вимогою негайно надати паливо та провіант. Після похорону ватажка повстання Вакуленчука з корабля здійснили два постріли по місту з шестидюймової (152 мм) гармати. Снаряди вразили два житлових будинки й один, як кажуть зараз, «об’єкт промислової інфраструктури» — цукровий завод. Вогонь у відповідь тоді не відкривали, згодом броненосець пішов з одеського рейду.

Місто обстрілювали з моря в 1914 році, під час Першої світової. Це відбулося 29 жовтня — в день, коли Туреччина вступила у війну на боці Центральних держав. Тоді «віроломно, без оголошення війни», до одеської гавані прокралися два турецькі міноносці. В порту відбувся справжній морський бій із застосуванням торпед та корабельних гармат, були пошкоджені і затоплені кораблі, торговельні судна, зруйновані причали та нафтосховища.

За часи Другої світової Туреччина, яка тримала нейтралітет, перекрила чорноморські протоки для німецького флоту. Румунські військово-морські сили були не здатні проводити складні операції, тому з моря місто не бомбардували. Протягом більше ста років, до самого початку повномасштабного російського вторгнення, Одеса ударів морських гармат не відчувала.

РОСІЙСЬКИЙ ОБСТРІЛ

Востаннє обстріл Одеси корабельною артилерією відбувся 21 березня 2022 року. Свідки подій зняли відео з сілуетами російських кораблів і вибухами снарядів. Переважно постріли влучали у воду, проте декілька житлових будинків зазнали руйнувань.

Відео читачів «Думської»

Постраждалі квартали відвідав міський голова Геннадій Труханов. Кореспонденти «Думської» були на місці подій і з'ясували: на щастя, ніхто не загинув, але були поранені серед мирних мешканців.

Як повідомлялося, українські захисники відкрили вогонь у відповідь, після чого один з незваних гостей задимив, й обидва нападники відійшли від міста. Яку зброю застосували оборонці міста, який підрозділ так вдало виконав бойове завдання — через зрозумілі причини про це не повідомлялося. Проте зараз прийшов час розповісти про це місту і світу.

«Думська» дізналася, хто саме відігнав російську ескадру від одеських берегів, і з’ясувала деякі цікаві і важливі подробиці того бою.

НЕДОБРИЙ РАНОК

Бомбардування з моря і висадка десанту — це два «нічні кошмари» будь-якого портового міста. На початку вторгнення росіяни не соромилися і казали, що готуються захопити Одесу з моря. Місто готувалося до оборони.

На одеському узбережжі є декілька ділянок, які придатні для висадки морського десанту. Захисники міста звернули на них особливу увагу: облаштували мінні загородження, зосередили сили, підготували позиції.

На одному з таких десантонебезпечних напрямків знаходився реактивний артилерійський взвод 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу, яким командував тоді ще старший лейтенант Денис Дідичук.

«В той день мене розбудив черговий і повідомив: до нас рухаються «гості», — розповідає офіцер. — Було дуже рано, хотілося спати. Я швидко приготував собі каву, вийшов на берег і почав рахувати кораблі противника, які можна було побачити на горизонті. Один, два, три, чотири… Вісім! Потім подивився на свої «гради» — один, два… Два! «Трішки нерівні сили», — подумав я і пішов готуватися до бою. Каву допив, так».

Зараз йому тридцять. Високий на зріст, спокійний та флегматичний, впевнений в собі, зі щирою посмішкою — тепер вже капітан, він справляє приємне враження на співрозмовників. На перший погляд може здаватися, що Дідичук недооцінює важливість того, що він зробив в той день для Одеси. Про події 21 березня 2022 року розповідає, як про одну з багатьох сторінок своєї військової біографії.

ЩО МОГЛО СТАТИСЯ

Ми не знаємо достеменно, чи планували в той день росіяни висаджувати десант в Одесі. Суто теоретично — певні сили в них для цього були.

До узбережжя Одеси наблизилися вісім бойових одиниць російського флоту, серед них принаймні три — великі десантні кораблі (ВДК). Теоретично вони могли висадити на берег повноцінну батальйонну тактичну групу.

Для успішного десантування потрібна підтримка з повітря та моря. Протиповітряну оборону висадки теоретично міг забезпечити тоді ще надводний крейсер «Москва», на борту якого стояла потужна флотська модифікація зенітно-ракетного комплексу С-300. Ця «парасолька» здатна прикрити десант з неба й забезпечити безперешкодну роботу російських бомбардувальників та штурмовиків. Вогневу підтримку могли забезпечити кораблі, які підійшли до Одеси разом з ВДК — окрім артилерії, вони несли крилаті ракети «Калібр».

Але це все лише припущення. Історичним фактом є те, що в той день ескадра з восьми російських кораблів зупинилася неподалік Одеси. Два з них наблизилися до міста і з відстані приблизно 15 кілометрів відкрили вогонь в бік десантонебезпечної ділянки узбережжя.

На відеороликах, які Денис власноруч зняв в той день, можна побачити, як вибухають російські снаряди.

«Спочатку прильоти були в кількох сотнях метрів від берега, — згадує Дідичук, — потім все ближче і ближче. Я зрозумів: прострілюють фарватер, щоб викликати детонування морських мін і створити безпечний коридор для висадки».

Потім вогонь перенесли на берег. На очах артилеристів ворожі снаряди нищили житлові будинки, які мали нещастя опинитися у зручному для десантування клаптику узбережжя. Саме тоді взвод Дідичука отримав наказ — відкрити вогонь на подавлення противника.


Відео з особистого архіву Дениса Дідичука

МАТЕМАТИКА

Застосування реактивної артилерії проти надводних цілей — непроста задача. Зазвичай «гради» використовують проти наземних стаціонарних цілей: скупчень піхоти, ворожих позицій, колісної техніки та артилерії. До того часу у світовій історії був лише один вдалий приклад застосування реактивних систем залпового вогню проти кораблів: знищення російського сторожовика в ніч на 7 березня 2022 року. Тоді працювали реактивники ВМСУ, які мали потрібні знання та навички і регулярно тренувалися у виконанні таких завдань. Проте Денис Дідичук — не моряк.

«Я навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, служив у механізованій бригаді. Жодного досвіду стрільби по морських цілях не мав. Звісно, я добре розумів, проти якої сили ми вступаємо у бій. Страху не було, був адреналін і азарт. В той момент я запитав у себе: навіщо стріляти для подавлення, тобто лякати противника, якщо можна відкрити справжній вогонь на ураження?»

За великим рахунком, офіцер мав лише один шанс. Був ранок, кораблі стояли у прямій видимості, освітлений сонцем берег — як на долоні. Залп демаскує «гради», і по позиціях одразу почне працювати вся корабельна артилерія ворога. Автоматична гармата А-190 калібру 100 мм, яка стоїть на фрегатах, здатна за хвилину з великою точністю випустити 80 снарядів вагою 15 кілограмів кожний. Тобто за одну хвилину по позиції Дідичука прилетить більше тонни заліза — за вогневою потужністю це як два «калібри». І це лише з однієї корабельної гармати.

МАЛЕНЬКЕ ДИВО

Чудово розуміючи, що може статися, офіцер-артилеріст почав діяти, як при обстрілі ворожої колони. Зв’язався з моряками, отримав інформацію про положення та напрямок руху найближчого корабля, зробив розрахунки для стрільби. У визначений час з відстані 15 кілометрів дві бойові машини здійснили залп — провели по чотири пуски реактивних снарядів.

«Звісно, було щире бажання накрити ворога повним пакетом, з двох машин по сорок снарядів. Але я чітко розумів: шансів на влучання за таких умов майже немає, все тільки починається, і економив боєприпаси».

Але сталося диво: спостерігачі зафіксували вибух і стовп диму, який піднявся над кораблем. Ворога вдалося вразити з першого залпу!

Повністю знищити ракетний фрегат (це, як з'ясувалося пізніше, був «Адмірал Ессен») одним влучанням, на жаль, не вдалося. Проте приліт ракети з «Граду» — це завжди неприємно, а коли навкруги холодне море — тим більше. Дідичук красномовно пояснив незваним гостям, що їм тут не раді. Російські моряки одразу все зрозуміли, хутко відійшли подалі від берега й більше не поверталися.

Саме так, завдяки майстерності артилеристів 28-ї окремої механізованої бригади був зупинений артилерійський обстріл і — цілком можливо! — відбита спроба висадки ворожого десанту в Одесі.

Капітан Дідичук. Цей чоловік добре знає, де справжнє місце русскому воєнному кораблю.

Біографія

Денис Дідичук у збройних силах з 11 листопада 2011 року. Почав службу солдатом-строковиком.

Вважаю, тоді мені пощастило потрапити до армії: в ті часи це було досить складно, – згадує військовий.

Потім він підписав контракт, засвоїв професію артилерійського розвідника, служив у 26-й окремій артилерійській бригаді, в гаубичному самохідному підрозділі.

Після двох років служби Денис поступив до Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Як один з кращих випускників отримав можливість обрати місце подальшої служби. Обрав реактивну батарею 28-ї бригади, що дислокувалася неподалік Одеси.

З початку повномасштабного вторгнення офіцер захищав Одесу, потім воював на півдні, серед перших увійшов до звільненого Херсону.

На початку 2023 року капітан Дідичук отримав нове важливе призначення і став командиром реактивної батареї новоствореної 21-ї окремої механізованої бригади.

Зараз капітан та його підлеглі успішно виконують бойові завдання на сході України. Командир задоволений роботою своїх бійців: кількамісячне інтенсивне навчання було ефективним.

Що стосується бою 21 березня 2022 року в Одесі — за цей вчинок, який обов’язково увійде до новітньої історії Одеси, жодних нагород і навіть подяки Денис Дідичук поки не отримав.

Але це, можливо, був найважливіший епізод оборони нашого міста у цій війні.

ЗВИЧАЙНИЙ ГЕРОЙ

«Я в Збройних силах з 11.11.11, кругле число, — розповідає Денис Дідичук. — Почав службу солдатом-строковиком. Вважаю, тоді мені пощастило потрапити до армії: в ті часи це було досить складно».

Потім він підписав контракт, засвоїв професію артилерійського розвідника, служив у 26-й окремій артилерійській бригаді, в гаубичному самохідному підрозділі.

«Ніколи не забуду свій перший бій в зоні АТО, це було 29 червня 2014 року. Ми отримали наказ, висунулися на вогневі позиції і відпрацювали по ворогу. Під час відходу потрапили під мінометний обстріл — це стало наслідком загальної нерозберихи, браку бойового досвіду та відсутності чіткої лінії фронту», — згадує Дідичук.

Після двох років служби Денис поступив до академії. Як один з кращих випускників отримав можливість обрати місце подальшої служби. Обрав реактивну батарею 28-ї бригади, що дислокувалася неподалік Одеси.

«Чому саме реактивна артилерія? Люблю вогневу міць, — пояснює офіцер. — Звісно, снаряд 152-мм гаубиці, на якій я служив раніше, потужніший, ніж ракета «Граду». Проте зараз я можу вивести на вогневу позицію шість машин, кожна з яких здатна за 20 секунд випустити по цілі по 40 реактивних снарядів. І я не заздрю тому, хто потрапить під такий залп».

З початку повномасштабного вторгнення офіцер захищав Одесу, потім воював на півдні, серед перших увійшов до звільненого Херсону. На початку 2023 року капітан Дідичук отримав нове важливе призначення і став командиром реактивної батареї новоствореної 21-ї окремої механізованої бригади.

«28-а бригада складалася з досвідчених кадрових військових, — розповідає офіцер. — На новому місці я був єдиним контрактником, всі інші — офіцери запасу, які навчалися на військових кафедрах, і мобілізовані бійці. Довелося одночасно навчати особовий склад і виконувати командирські обов’язки. Це було доволі складно. З іншого боку, я мав можливість навчити недосвідчених бійців потрібним мені навичкам и фактично з нуля створити колектив таким, як я вважаю за краще».

Зараз капітан Дідичук та його підлеглі успішно виконують бойові завдання на сході України. Командир задоволений роботою своїх бійців: кількамісячне інтенсивне навчання було ефективним.

Що стосується бою 21 березня 2022 року в Одесі — за цей вчинок, який обов’язково ввійде до новітньої історії Одеси, жодних нагород і навіть подяки Денис Дідичук не отримав.

Автор — Микола Ларін

Вгору