Сєвєродонецьк дізнався, що таке “руський дух”, ще в далекому 2014 році: тоді місто перебувало під тимчасовою окупацією майже три місяці. У 2022 році війна постукала в місто знову, принісши горе, смерть, руйнування та непроглядну безнадію на краще життя. Але лише поки містом керує окупаційна влада Росії. ЗСУ продовжують битися за кожен сантиметр Луганщини, а ми продовжуємо вірити, що скоро нарешті повернемось додому і Сєвєродонецьк знову стане тим зеленим, квітучим містом, яким ми його пам’ятаємо.
Ну а сьогодні ми вирішили згадати цікаві факти з життя Сєвєродонецька, які багато хто може не знати.
Перший зведений будинок та народження першого сєвєродончанина відбулося в 1934 році. У тому ж році в будинках першобудівників Лісхімстрою (перша назва Сєвєродонецька) спалахнули перші електричні лампочки.
Засновником міста можна вважати Олександра Забельського. Тривалий час він займався кооперацією, декілька років був торгпредом СРСР в Австрії та Німеччині, продавав нафтопродукти, ліс, зерно.
Залізнична гілка завдовжки 8 км. була введена в роботу 10 липня 1935, з'єднуючи Сєвєродонецьк зі станцією Рубіжне. На будівництві з'явився перший паровоз серії ЛВ №626 та чотири товарні вагони.
Крім того, 1935 року в селищі відкрилася перша школа: навчалися в ній тоді 150 дітей, а вечорами за ті ж парти сідали дорослі. Цього ж року пустили в роботу завод силікатної цегли, здано в експлуатацію три перші житлові двоповерхові будинки, отримано генеральний план будівництва азотно-тукового комбінату.
Ще до війни Лісхімстрой отримав кілька новеньких вантажних машин. А оскільки пасажирського транспорту у місті не було, то ці ж автівки возили людей. Одну з вантажівок мешканці селища власними силами переобладнали під автобус.
У селищі був і паровоз, теж у єдиному екземплярі. І якось стався з паровозом та автобусом сумний з одного боку, а з іншого боку – кумедний випадок – на переїзді єдиний лісхімстроївський автобус зіткнувся з єдиним паровозом.
Люди, на щастя, не постраждали, але автобус "працездатність" втратив. У повоєнні роки громадський транспорт відновив свою роботу у селищі: мешканці зробили другий автобус. Його пофарбували у небесний колір та назвали «Голубий Дунай».
Парк культури та відпочинку у місті був відкритий 5 червня 1937 року.
На перехресті сьогоднішнього бульвару Дружби Народів та Юності утворився центр Сєвєродонецька, де вже були зведені будівлі школи, дитячого садку та ясел, універмагу, управління будівництвом.
Крім того, 1937 року лисхімстроївці викликали на соціалістичне змагання колектив будівельників «Ріонбуду» — так називалося новобудова Руставського азотнотукового заводу в Грузинській РСР. Ухвалили рішення щодо впровадження швидкісних методів будівництва. Першим об'єктом, який було вирішено збудувати швидкісними методами, став цех міцної азотної кислоти.
1 лютого 1943 року, під час Другої світової війни, Лісхімстрой був звільнений військами 41-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Н. П. Іванова за підтримки танкістів 110-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу.
У 1949 році до Лісхімстрою приїжджав з гастролями актор і сатирик Аркадій Райкін. На гостя чекали. Але біда: артист відомий, багато городян хотіли побачити і почути його, а виступати, по суті, не було де. У клубі лише 360 місць. Щоправда, був літній кінотеатр.
Щоб артисту було зручно пройти глибоким піском, два дні укладали дощатий настил завширшки метр. Літній кінотеатр розширили, додаткові лавки встановили. Так з'явилася у Сєвєродонецьку «алея Райкіна». Після виступу, Аркадій Райкін із чарівною посмішкою сказав: «Тепер у вас є чудова дорога мого імені».
У Сєвєродонецьку перше фотоательє було відкрито у 1949 році.
1949 року з ініціативи директора Лісхімкомбінату Геннадія Вілесова в Лисичанську було відкрито перше державне фотоательє, в якому працювали фотомайстри Олександр Карпишин та Борис Щьокін. Відразу після цього Карпишин брав участь у відкритті фотоательє у Переїзній, а трохи пізніше він став першим фотографом у першому державному фотоательє Сєвєродонецька.
Сєвєродонецьком селище Лісхімстрой було названо у 1950 році, отримавши статус селища міського типу. Містом Сєвєродонецьк став лише 1958 року. Коли селище виросло у місто, постало питання про назву. Вибирати треба було з чотирьох варіантів: Сєвєродонецьк, Світлоград, Комсомольськ-на-Донці та Менделєєвськ. Між іншим, не одразу місто хіміків стало Сєвєродонецьком. Певний час сєвєродончани були мешканцями Світлограду.
Мікроавтобус «Старт» створили у Сєвєродонецьку.
Мікроавтобус "Старт" відомий не кожному автомобілісту. Хоча багато хто напевно бачив його у кіно. Цей унікальний апарат знявся одразу в кількох фільмах, а найвідоміший із них — "Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шуріка".
Машина була гарною у всьому, окрім питання технологічності виробництва. Виготовлення склопластикових деталей дуже складно автоматизувати, ця технологія підходить саме для виробництва малих серій. Для виклеювання склопластикового кузова в Сєвєродонецьку виготовили матрицю - величезну форму в натуральний розмір машини. Вона являла собою шкаралупу, зняту з гіпсового макета, що повторює зовнішні поверхні мікроавтобусу.
Таким чином, виклейка кузова вироблялася зсередини матриці - клапті склотканини, просочені епоксидною смолою, укладалися вручну на її внутрішню поверхню, причому в кілька шарів. Після полімеризації смоли матриця розбиралася і знімалася, подібно до яєчної шкаралупи - і світові поставав черговий склопластиковий кузов. Його фарбували, вставляли шибки, комплектували обладнанням і ставили на раму з "волговськими" агрегатами.
У 1963 році Сєвєродонецьк відвідав Микита Хрущов. Поспілкувавшись із працівниками хімкомбінату, він вирішив, що завод знаходиться далеко від Першої прохідної і вирішив подарувати їм транспорт.
Пізніше хімкомбінат отримав два автопоїзди на основі ризьких мікроавтобусів RAF-980/979 Riga. У головній машині було чотири ряди сидінь, плюс у кожному вагончику по шість рядів. Загалом могли сісти 64 пасажири. Вагончики були без вікон та дверей, сидіння в ньому зробили пластмасові. У народі такий транспорт отримав назву "босоніжки".
1978 року Сєвєродонецьком проїхав перший тролейбус. Першим став маршрут №1 від вулиці Пивоварова до Автовокзалу. З 6:00 до 22:00 ним курсували п'ять машин. Після закінчення роботи вони вишиковувалися в ряд і їх по черзі евакуювали автомобілями КрАЗ у депо.
1 травня 1948 року з аеродрому міста, що відкрився, вперше злетів літак ЯК-12.
Першим Почесним громадянином Сєвєродонецька став Ілля Барський, який у 1934 році приїхав у селище Лісхімстрой та привіз рішення про будівництво азотно-тукового комбінату. Працював головним інженером, виконував обов'язки директора хімкомбінату, що будується. І хоча після Другої світової війни він вже не жив у Сєвєродонецьку, але постійно цікавився життям міста, сприяв його розвитку.
Портативна гра «Ну, погоди!» також створювалася у Сєвєродонецьку. Точніше було адаптовано формат від Nintendo
Наприкінці 80х-початку 90х цю гру вважали справжнім проривом. Випуск гри розпочався у 1984 році на Сєвєродонецькому приладобудівному заводі.
Згідно з поширеним міфом, при досягненні 1000 очок гра показувала мультфільм «Ну, погоди!». Але насправді, звичайно ж, ніякого мультфільму не було. Окрім Сєвєродонецька, гру виробляли на семи заводах. Її почали продавати в роздріб за ціною 25 рублів.
1991 року в місті вперше створено шість класів, у яких навчання проводилося лише українською мовою.
1999 року ТРК «СТВ» стала першою в Україні регіональною телерадіокомпанією, яка провела «пряму лінію» з Президентом країни, причому одночасно по телебаченню та радіо.
Згідно з правописом 1993 року назва міста — Сіверськодонецьк. Ця назва увійшла до енциклопедій та довідників радянських часів. Деякі сучасні українські друковані видання використовують також назву Сіверодонецьк. У той же час офіційною була назва Сєверодонецьк.
У 1995 році був затверджений герб міста, на якому написано Сєвєродонецьк. Після чого в місті почалося широке впровадження такого написання.
У 1990-х роках в місті відкрився Сєверодонецький технологічний інститут. У СПО «Азот» відкрилося нове виробництво азотної кислоти, а в СПО «Склопластик» — установка спалювання твердих відходів. Приступив до роботи університет музичної культури. У Сєвєродонецьку відкрилося представництво МАУП, створено багатопрофільний ліцей, колегіум Києво-Могилянської академії, гуманітарно-естетичну гімназію, представництво ЕКОМЕН.
Сєвєродонецький міський театр драми було створено 1993 року за рішенням міськради. У період 1995—2008 років, що став часом становлення і піднесення театру як осередку культури та мистецтва міста і області, театром керував випускник Київського театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого і Харківського інституту мистецтв Олег Александров. У 2014 театр припинив існування.
З 2014 року в місто переїхав та почав базуватися у Сєвєродонецьку Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр. Першою прем'єрою після евакуації у Сєвєродонецьк стала вистава «Наша кухня» за п'єсою Асі Котляр, режисер — Григорій Богомаз-Бабій, який переїхав у Сєвєродонецьк з Дніпропетровська.
Облаштування відомого не тільки в місті найкращого двора розпочалось на початку 2000х років. У цьому дворі були спортивні майданчики, каруселі, альтанка, каплиця, пісочниця і забавні фігурки з дерева і металу,
У 2000-х роках Сєвєродонецьк посідає друге місце на Луганщині з розвитку малого підприємництва. Побудовано новий Палац тенісу. Розпочато реконструкцію «Сєвєродонецької ТЕЦ», і переведення її з рангу газової ТЕЦ в ранг газово-вугільних ТЕЦ. Веде активну роботу компанія-розробник відеоігор «Best Way».
У 2012 місцевими активістами був відновлений сквер Гоголя. З 2012 по 2017 рік проводилась акція "Посади родинне дерево", саме тому сквер був одним з найзеленіших куточків міста.
У 2014 році народний депутат Ляшко повалив пам'ятник Леніну.
У місті нараховується 51 вулиця, 8 провулків, 1 шосе, 4 проспекти і 3 площі. Під час декомунізації в Сєвєродонецьку було перейменовано 2 вулиці, 1 проспект і площа: вулиця Леніна (тепер Дружби народів), вулиця Октябрська (тепер Юності), проспект Радянський (тепер Центральний) та Радянська площа (тепер площа Миру). Найдовшою у місті є вулиця Богдана Ліщини (5280 метрів), а найкоротшою — Московська (180 метрів). Єдиним шосе у місті є шосе Будівельників.
У 2014 році Сєвєродонецьк на кілька місяців опинився в окупації – тоді місто вдалося врятувати – у липні бійці ЗСУ, Національної гвардії та добробатів у ході блискавичної спецоперації звільнили місто від росіян та їх проксі.
У 2019 підприємець Михайло Івонін почав створювати в Сєвєродонецьку сквер для відпочинку містян, відомий як Івонін-парк. Вiн влаштував акцію "Сквер за один день", до якої долучилися багато небайдужих северодончан. За той день було висаджено близько 280 рослин.
Повномасштабна війна повернулася 24 лютого 2022 року. Усю весну та червень тривали жорстокі бої за Сєвєродонецьк, місто перетворилося на руїни, стало порожнечею та свідком злочинів окупантів.
Протягом довгих років Сєвєродонецьк був містом, привабливим для життя, роботи та навчання. Він був одним із найуспішніших міст Луганської області. І навіть зараз, коли місто перебуває в окупації, сєвєродончани майже кожен день освідчуються йому в коханні у соцмеражах.
Фото з відкритих джерел
