Мешканці Донеччини різних професій та віку сьогодні захищають Україну у складі Донецької окремої бригади Сил територіальної оборони, яка працює на Сході.
Фото: Донецька окрема бригада Сил територіальної оборони
Кожен вчинок цих людей ламає нав’язані пропагандою стереотипи про те, що у Донецький області недостатньо патріотів. Майже весь склад Донецької окремої бригади Сил територіальної оборони — це чоловіки та жінки зі східних областей України, які встали на захист свого регіону під час повномасштабного вторгнення росії до України, повідомляє «Вчасно».
Однією з рот Покровського батальйону керує колишній підприємець з позивним «Артист», який у мирний час був офіцером запасу.
«Плюс нашої бригади у тому, що вона складається не з мобілізованих, а з добровольців, які самі прийшли до лав ЗСУ, щоб захищати Батьківщину, — каже „Артист“. — Ми захищаємо свої дома, міста та родини. Боремося за достойне майбутнє своїх дітей. І це повинно бути основою життя кожного громадянина, у кого є жовто-блакитний стяг у паспорті».
Поряд з «Артистом» несуть службу шахтарі, держслужбовці, інші місцеві підприємці.
Понад 20 років підземного стажу у сержанта з позивним «Суєта», який раніше працював у шахтоуправлінні «Покровське». Війну чоловік зустрів під час чергових зборів у навчальному центрі «Десна». Звідти одразу потрапив до бойового підрозділу, який у перші дні вторгнення зупинив просування двох російських колон. Звісно, що про повернення до шахтарської справи вже не йшлося, так чоловік захищає країну та свій рідний регіон у складі 109 бригади.
«Досвід керування колективом, який я отримав під час роботи у шахті, став мені у пригоді в умовах війни, — каже „Суєта“. - Коли розумієш, як працювати з людьми, досягаєш більшої ефективності у виконанні бойових завдань. Свої підрозділ та бригаду ціную за взаємодопомогу та згуртованість».
На бойові завдання разом з «Артистом» та «Суєтою» виїжджають колишній місцевий підприємець «Михалич», який раніше займався ремонтами квартир, та колишній держслужбовець «Лексус» з ГУ Держпродспоживслужби Дніпропетровської області. «Михаличу» стали у пригоді підприємницькі навички з логістики та вміння жити у жвавому русі, «Лексусу» — аналітичні здібності, розсудливість, «холодний» розум.
Можливо, у мирному житті всі ці люди ніколи б не зустрілися, але під час війни вони стали однією родиною. Бойове хрещення рота отримала на південно-східному рубежі, у районі Мар'їнки.
«Веселий» був напрям, — згадує «Артист». - Бойове хрещення було під щільним артилерійським вогнем, але ми його витримали й виконали своє завдання. Всі хлопці справилися з ситуацією".
З того часу різних ситуацій у бійців було багато. Наприклад, нещодавно ворожий снаряд наскрізь пройшов повз стареньке авто одного з бійців — через капот увійшов і через багажник вийшов. Машину всю вивернуло, а бійця лише трохи зачепило, і він залишився живим.
Кілька днів тому підрозділ потрапив під черговий обстріл, який знищив бойовий бус роти, але головне — люди залишилися живі. Це легендарне авто роти, яке захисники купили власним коштом у морпіхів і в той же день відправили на лінію фронту. З того часу бус кілька місяців служив підрозділу, і кожного разу боєць «Михалич» його турботливо відновлював. Але останній обстріл списав бус, і захисники шукають йому заміну.
«Бог допомагає нам і Україні, по-іншому просто не може бути, — говорить „Лексус“. — Рятує також те, що хлопці підготовлені, знають, як себе вести у критичній ситуації, як надати першу допомогу іншому, плюс взаємодопомога працює».
Вони не звикли сидіти та чекати, вони звикли діяти. Тому побачивши одного разу, як іноземний інструктор, досвідчений морський піхотинець, тренує підрозділ іншої бригади, «Артист» запросив його до своєї роти. Так бійці отримали корисні знання, тактичні навички та досвід від людини, яка пройшла кілька війн.
«Крім тактики та інших знань, він навчав нас відчувати рідну землю: брав її у руки і казав — це ваша земля, і ви по праву за неї боретеся. Це було натхненне навчання», — згадує «Артист».
Кожен з цих сміливих чоловіків вірить у Перемогу України та кожного дня наближає її на східному кордоні. Адже у рідних містах їх чекають родини та справи, які вони хочуть продовжувати після війни, щоб зробити свою країну ще сильнішою.
