Євген Шевальов лишається загадковим персонажем в історії нашого міста. Краєзнавці розкажуть вам детективну історію про те, як «Одеський Шиндлер» у 1941-1944 роках переховував євреїв в очолюваній ним психіатричній лікарні. Психіатри доповнять, що Шевальов - видатний психопатолог, знаний у науковому світі. А ще він філософ та знавець мистецтва, але про це знають хіба працівники архівів. Тепер спадщина Євгена Шевальова викладена у вільний доступ.
Це – заслуга проєкту «Родина Шевальових» та його засновниці Вероніки Лук’янової. Про свою роботу і про те, чому це важливо, ініціаторка проєкту розповіла кореспонденту Української Служби Інформації.
Вероніка Лук’янова
Що представляє собою проєкт «Родина Шевальових»? Розкажіть про свою роботу над ним?
Зараз на сайті опубліковано 150 матеріалів, що стосуються Євгена Шевальова, його синів Андрія (теж Праведника народів світу) та Володимира, дружини Євгенії. Всі вони були вченими і дуже цікавими людьми, лишили по собі листи, вірші та мемуари.
Вперше у відкритому доступі з’явилися 22 наукові статті і 5 філософських праць Євгена Шевальова. Ще кілька робіт готується до публікації. Є і буде багато цікавого з історії психіатрії в Одесі.
Сайт наповнюється поступово. Зараз наша основна задача – це реконструкція подій 1941-1944 років, коли Євгену Шевальову вдалося врятувати від розстрілу щонайменше дві сотні пацієнтів різних національностей. У Києві, Вінниці, Херсоні та інших містах пацієнтів психіатричних стаціонарів було знищено, в Одесі – ні.
Євген Шевальов
Особливо цікаво, як психіатрична лікарня під керівництвом Євгена Шевальова стала прихистком для щонайменше 20 здорових людей єврейської національності, які таким чином також уникли розстрілу. Це і працівники лікарні, і сторонні люди. Фіктивні хворі змушені були увесь час імітувати відповідну симптоматику.
На даний момент документально підтверджено порятунок семи осіб. Саме за це Євгена та Андрія Шевальових визнано Праведниками світу. Нам вдалося розшукати ще 6 «підозрілих» справ. Думаю, це ще не все.
Робота з документами дозволяє заперечити численні «байки», якими обросла історія порятунку людей в лікарні Євгена Шевальова. Наприклад, багато з врятованих пацієнтів-євреїв так і лишалися у лікарні на своїх справжніх іменах. Також виявилося, що коли німецькі солдати все ж зібрали персонал та хворих лікарні для розстрілу, Шевальова не було на роботі. То була неділя, 9 квітня 1944 року. Розстріл так і не відбувся, бо німців налякала звістка про наближення партизанів.
Євген Шевальов з колегою по кафедрі психіатрії, близько 1930 року
Про Євгена Шевальова нечасто згадують… Як взагалі народилася ідея такого проєкту?
Першим мені розповів про Євгена Шевальова мій науковий керівник Михайло Пустовойт, коли я була студенткою-психологом. Це мало стати темою моєї наукової роботи, тож я працювала в архіві, в музеї психіатричної лікарні, у Науковій бібліотеці, познайомилася з Володимиром Мамчичем, якому Андрій Шевальов лишив частину родинного архіву. Я зробила кілька тисяч фотографій статей Шевальова, історій хвороб за 1939-1944 роки, різних документів.
Життєві обставини склалися так, що я не змогла продовжувати це дослідження. Проте я відчувала обов’язок перед людьми, які мені допомагали. І також мені самій хотілося якось зберегти пам’ять про Євгена Шевальова – у тому ж музеї психлікарні цінні документи зберігалися у незадовільних умовах. Тому я задумалася про сайт. В роботі мені допомогли друзі. Пройшло 6 років і тепер, нарешті, нам є що показати. Далі буде.
Євген Шевальов з дружиною Євгенією, 1920-і роки
Що спонукало Шевальова, його родину і колег, ризикуючи собою, рятувати чужих для себе людей?
Про це розповів Андрій Шевальов у своєму інтерв’ю Фонду Спілберга. Євген Шевальов, його дружина і син вважали, що як лікарі і громадяни вони просто не можуть вчинити інакше. Тобто вони не бачили в цьому героїзму, а тільки важкий обов’язок.
Це був не перший випадок самопожертви Шевальових. Будучи старостою курсу, Євген Шевальов організував студентів для порятунку і захисту постраждалих від страшного єврейського погрому, який стався в Одесі 18-21 жовтня 1905 року. У 1914 році він не зміг потрапити до армії через перенесений раніше туберкульоз, однак влаштувався на роботу у Ново-Знаменську психіатричну лікарню, куди відправляли на лікування солдат із фронту.
Його дружина, Євгенія Никодимівна, у 1919 році відкрила притулок “Жизнь” для 100 дітей з вадами розвитку. Та коли Одесу зайняла Добровольча армія, ця установа лишилася без фінансування. Тоді Шевальови вирішили продати родинну дачу на Французькому бульварі (нині будинок №20) і на виручені гроші годували вихованців.
Це були мужні люди, які любили і підтримували один одного. Водночас, вони не могли інакше. Свою місію Шевальов переживав дуже болісно. Він втратив віру у людство, потерпав від хронічної втоми і часто хворів, а через два роки після звільнення Одеси помер від Pemphigus, важкого аутоімунного захворювання.
Що особливо вразило під час роботи над проєктом?
Вразили історії людей, які протягом двох років симулювали психічні розлади, щоб залишитися живими.
Наприклад, колишній швейцар лікарні Михайло Гершензон імітував важку депресію із безсонням, апатією, плаксивістю. Бувало, що більшу частину дня він сидів з опущеною головою.
22-річного Вольфа Тендлера привів у лікарню Андрій Шевальов: той саме йшов із матір’ю у єврейське гетто на Слобідці. Євген Шевальов розпочав історію хвороби «заднім числом». Для цього він підробив дані про поведінку пацієнта протягом попередніх двох місяців.
Тендлер скоїв кілька спроб самогубства, затягуючись простирадлом. Він ні з ким не спілкувався, окрім Шевальова. Їв окремо від інших, під столом, часто відмовлявся від їжі і дуже схуд. Такою була ціна життя.
Конспірація була обов’язковою, адже серед лікарів були доносчики, а неподалік розміщувалася будівля Сігуранци. Деталі знали тільки найбільш довірені люди – доктор Клавдія Пулко, з якою Шевальов працював вже 20 років, а також медсестри Гуланова і Мартинова.
Євген Шевальов з колегами, кінець 1930-х років
Чому в нас є, наприклад, Паркетний провулок, а вулиці Шевальова немає? Чи вшановується пам’ять про нього?
Можливо, тому, що паркет потрібен усім, а психіатрія – тільки просунутим.
Взагалі з місцем на карті Одеси не пощастило не лише Євгену Шевальову. У нас лишається велика прогалина із медиками, вченими, винахідниками. Навіть якщо це люди зі світовим ім’ям, такі як Володимир Хавкін чи Яків Бардах. Звичайно, мені б хотілося, щоб в Одесі з’явилася вулиця Шевальова або хоча б була встановлена меморіальна дошка на фасаді його будинку (вул. Гоголя, 9).
Пам’ять про Євгена Шевальова живе серед істориків, психіатрів та психотерапевтів. Конференції фахівців з вивчення спадщини Євгена Шевальова відбувалися у 1978-1983 та 1999-2002 роках. Зараз, коли частина його наукових статей та філософських роздумів з’явилася у відкритому доступі, я сподіваюся на нову хвилю інтересу до постаті Євгена Олександровича.
Євген Шевальов з дружиною, кінець 1930-х років
Що у планах на майбутнє?
Будемо працювати над сайтом, досліджувати документи і реконструювати історію порятунку пацієнтів Одеської психіатричної лікарні. Хочеться зробити і видати ґрунтовне дослідження. Хочеться, щоб до 150-річчя Євгена Шевальова була проведена конференція на його честь. Але найбільша мрія – щоб пам’ять про цю людину сприяла підйому психіатрії в Одесі. Сьогодні ця галузь переживає кризу. Це неприпустимо для суспільства, яке пройшло такі випробування.
