11 травня 2014 року проросійські сепаратисти провели так звані «референдуми» в тимчасово захоплених містах Донеччини та Луганщини за проголошення незалежності маріонеточних республік «днр» та «лнр». Ці «референдуми» були нелегальними, їхні результати невизнанні Україною та всіма розвинутими країнами світу.
Так звані «референдуми» стали лише інструментом підкріплення міфу про «волевиявлення народу Донбасу», який нібито хотів відокремитися від України. Його роль полягає в створенні необхідної картинки для зовнішньої та внутрішньої російської аудиторії. Докладніше про це Східний Варіант поспілкувався з політологом Олегом Саакяном.
Імітоване голосування
Весною 2014 року бойовики за підтримки російських кураторів розпочали реалізацію сценарію з окупації територій України. У лютому-березні, скориставшися моментом політичної кризи в Україні, росія окупувала Республіку Крим, а також спонсорувала проведення проросійських мітингів на сході та півдні України. У містах Донеччини та Луганщини це призвело до зайняття будівель міської, обласної влади та правоохоронних органів терористичними угрупуваннями.
Бюлетень так званої «днр». Джерело: Вікіпедія
12 квітня проросійські бойовики зайшли в Слов’янськ, Краматорськ, Лиман, Дружківку, Бахмут. Наступного дня була захоплена будівля міськради в Маріуполі. Були присутні терористичні угрупування й у Донецьку. Подібна ситуація відбувалася в Луганській області. Ці території бойовики проголосили «донецькою народною республікою» та «луганською народною республікою», запланувавши проведення референдуму на підтримку їхньої незалежності. Датою було обрано 11 травня.
Агітаційний борд. Джерело: Вікіпедія
Референдум був проведений всупереч Конституції України з численними порушеннями. Під час голосування на ділянках не було незалежних спостерігачів, зокрема від міжнародних організацій ОБСЄ та Ради Європи. Щоби проголосувати 11 травня, не потрібно було показувати паспорт громадянина України, а дехто міг голосувати декілька разів. На референдумах могли використовувати застарілі списки виборців 2004 року, порушувався принцип особистого голосування — людина могла проголосувати за себе, за родичів та навіть сусідів.
Центральна виборча комісія України не мала відношення до організації та проведення голосування. Відповідно бюлетені готувалися та друкувалися в неофіційному місці. Водночас виникає питання, хто дав гроші на організацію голосування та друк бюлетенів.
У бюлетенях було одне питання на російській та українській мовах: «Чи підтримуєте ви акт про державну самостійність донецької народної республіки/луганської народної республіки?». Пропонувалося обрати відповідь: «Так» або «Ні».
Так званий референдум був лише інструментом підкріплення міфу про «волевиявлення народу Донбасу», каже політолог Олег Саакян:
«Є необхідні атрибути, які важливі, щоб сказати, що це не росія окупувала території, а нібито хтось там щось захотів. Для цього цей «хтось» має з’явитися, має бути придумана назва, має знайтися обличчя. Вони вигадали так званий «народ Донбасу», якого ніколи не існувало. І відповідно зімітували так званий референдум, у якому не було ні голосування, ні реального референдуму, ні реальних альтернатив. І далі вони створили політичні суб’єкти а-ля республіки.
Нікому не зрозуміло, чому їх дві, а не одна, якщо це один народ Донбасу. А куди поділася Новоросія, про яку говорили? Але це все немає жодного сенсу. Це потрібно було, щоби показати на внутрішню та зовнішню арену, що от росія бореться, допомагає цим суб’єктам, які принижуються Україною».
Намальовані результати
За результатами так званого «референдуму», за проголошення «днр» було 89,07 % голосів, проти — 10,19 %. За проголошення «лнр» було 96 % бюлетенів, проти — 3,8 %. Звичайно, що ці результати є абсолютно недійсними та неправдивими. Немає жодного підтвердження, що подібні результати мали хоч якесь підґрунтя для існування.
Кількість виборчих ділянок у той день на територіях Донеччини та Луганщини була недостатньою, щоб зафіксувати високі явки, про які звітували сепаратисти. Український журналіст і політолог Кирило Сазонов порахував, що, наприклад, у Донецьку для голосування кожного виборця було лише 8 секунд.
Бойовики російських гібридних сил у Донецьку, 25 травня 2014 року. Фото російських змі
Відсутність масового сепаратистського руху в східних регіонах підтверджує й Олег Саакян, який до 2014 року проживав у Донецьку. Він каже, що проросійські чи прорадянські лозунги висловлювали маргінальні групи, які ходили під прапорами СРСР або організації «Донецька республіка». Але це були малопомітні рухи без масовості.
«Усе це дійсно не спиралося на міжнародне право. Жодної передумови для самовизначення на окупованій частині Донеччини та Луганщини не існувало. Ні культурної, ні політичної, ні історичної, ні мовної. Не було сепаратизму, як такого. Усе, що проводила російська федерація, це окупація, замаскована під сепаратизм. Щоб щось називалося референдумом, мають бути дотримані процедури. У цьому випадку жодних процедур не було дотримано, починаючи від організаційних, закінчуючи проголошенням результатів», — резюмує Олег Саакян.
