Російські військові усе частіше здаються у полон. Добровільно. Пік відповідних звернень – більш як 3000 на місяць – зафіксували в українських спецслужбах. Спершу у березні, а потім і у квітні. Як працює єдиний у своєму роді кол-центр «Хочу жить», завдяки якому солдати РФ складають зброю? Та чи правда, що після закінчення війни декотрі з них зможуть не повертатися додому, а залишитися в Україні або поїхати у країни Євросоюзу? Ексклюзивний матеріал Радіо Свобода.
Скласти зброю російські військові можуть не лише на полі бою. А ще навіть до відправлення на фронт. Завдяки єдиному повідомленню у чат-боті чи дзвінку, пояснюють у кол-центрі «Хочу жить» ГУР МОУ.
«У нас немає варіантів – або воювати, або сісти (за ґрати – ред.). Ось і все. Я не хочу нікого вбивати, я не хочу нічого робити взагалі незаконного. Проти вас (проти українців – ред.). Тим паче, я неодноразово бував у Києві. У Гідропарку. Відпочивав, гуляв. У мене бабуся з Троєщини. Як мені взагалі як людині, як мені просто жити? Я не розумію», – йдеться на одній із плівок, які на запит Радіо Свобода надали співробітники кол-центру «Хочу жить» Головного управління розвідки Міноборони України.
Цей проєкт працює під грифом таємно, та кореспондентові Радіо Свобода вдалося поговорити із однією із тамтешніх операторок Оксаною. За умови, що медіа приховає її обличчя та голос.
Розповіла: з вересня разом із командою щодня приймала до сотні наступних звернень із РФ чи передової:
«Я не хочу ні сидіти (за ґратами – ред.), ні воювати, ні стріляти, і я просто не знаю: тут дуже багато розсудливих людей, які цінують своє життя. Їм це (військова служба – ред.) на**р не треба. Все, що зараз піде: четверта хвиля (мобілізації в РФ – ред.), п’ята, я не знаю, третя хвиля – підуть просто (на фронт – ред.), там духу немає – один мінний вистріл, все, звідти всі втечуть», – каже неназваний російський військовий.
З незалежних джерел підтвердити автентичність цих записів і розповідь співробітників проєкту неможливо.
Оксана каже: разом із колегами пройшла низку курсів, аби тримати «своє психічне здоров’я в нормальному стані». Аби не забути, що «розмовляє з ворогом».
Адже «якщо людина телефонує налякана, перше, що необхідно зробити – це її заспокоїти, а потім вже розмовляти». Відповідно, може виникати співчуття, можуть «замилюватися очі».
Певна кількість дзвінків – це цивільні люди, які розуміють, що їх мобілізують. Також телефонують родичі, знайомі, дружина, дівчина
Оксана
«Певна кількість дзвінків – це цивільні люди, які розуміють, що їх мобілізують. Також телефонують родичі, знайомі, дружина, дівчина, ще хтось. Чоловік зі свого номера боїться телефонувати.
Буває таке, що телефонує ніби одна людина, але ти чуєш, що на тлі тебе слухають інші. Запитують, чи це реальний проєкт взагалі? Запитують, чи ми не поширимо їхні дані? Номер телефону, адресу проживання. Тому що на певному етапі, коли вже ідуть кроки передачі військового РФ на територію, підконтрольну Україні, їм необхідно надавати персональну інформацію», – розповідає представниця кол-центру.
Безперервно на лінії співробітники проєкту «Хочу жить» проводять по 8 годин на добу. Їхнє завдання: зібрати дані та передати далі колегам зі спецслужб на передовій.
Особливо переймаються, за словами Оксани, військові РФ, чи не дізнаються про їхні наміри підняти білий прапор безпосередній командир, керівництво частини чи ФСБ:
Певна ще доля страху, шо ми передамо інформацію кудись у Росію
Оксана
«Певна ще доля страху, шо ми передамо інформацію кудись у Росію, що ось така там класна армія, а полковники здаються. Вони (військові РФ – ред.), як правило, взагалі звання не повідомляють. Навіть прізвище бояться повідомити. Аж потім вже, коли встановлюємо особу, дізнаємося, хто ким є.
Після передачі інформації в телеграм-боті планується процес зустрічі. За інструкціями, військовий, який виходить, повинен бути без зброї – руки підняті догори, або біла ганчірка».
Водночас лінія фронту нині – приблизно півтори тисячі кілометрів, тож, каже, виникали провокації від російських силовиків чи спецслужб:
Імітують здачу в полон
Петро Яценко
«Імітують здачу в полон. Начиняли вибухівкою якісь БТРи старі, ставили білий прапор. Їхали на наші позиції, нібито здаватися, а потім вибухали. Зараз це для нас не несподіванка, військові знають, як протидіяти таким моментам», – каже Петро Яценко, керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Саме це відомство врешті-решт стає фінальним етапом проєкту «Хочу жить», адже опікується обліком полонених. Найчастіше, каже, білий прапор піднімали такі з них:
Це переважно людина вже за 30, яка вже відбулася, в якої є родина, в якої є невеличкий бізнес. Не вірить загалом російській пропаганді і яка вміє думати своєю головою
Петро Яценко
«Це переважно людина вже за 30, яка вже відбулася, в якої є родина, в якої є невеличкий бізнес. Не вірить загалом російській пропаганді і яка переважно не те, щоби опозиційно налаштована, але яка вміє думати своєю головою. Якщо раніше у них (у Росії – ред.) можна було втекти за кордон, відкупитися, вже ФСБ починає закривати можливість для тих, хто не дуже багатий, купити довідку, купити відстрочку і якимось іншим корупційним чином уникнути призову», – додає Яценко.
Тим часом, зауважує, звернення до цього кол-центру «Хочу жить» все частішають з розмахом оголошеної президентом РФ Володимиром Путіним мобілізації до російської армії і з напливом новин про контрнаступ ЗСУ.
Бувають і такі:
« – Здрастуйте, я із Москви телефоную. У мене дружина, донька 9-річна. Я б хотів приїхати в Україну й піти в ось ці російські батальйони (підрозділи ЗСУ – ред.). Це взагалі можливо?
– Так, можливо.
– Отримати українське громадянство? Я кров’ю змию цю свою ганьбу. Це можливо?
– Так, є чат-бот легіону «Свобода Росії».
Як російські військові чи їхні родичі дізнаються про проєкт, якщо його ресурси заблоковані у них вдома «Роскомнаглядом»?
По-перше, сарафанне радіо. Приміром, в українській розвідці тим, хто їде додому після процедури обміну, роздають візитівки проєкту.
По-друге, працює агітація на передовій.
«Були смс-розсилки. Були агітаційні так звані снаряди, у кожному – півтори тисячі листівок. Вони вибухають над позиціями, і ці листівки на широку площу падають. Так само можна їх скидати з дронів», – пояснює Яценко.
Дрони ми також використовуємо, аби допомоги тим, хто здається
Петро Яценко
«Дрони ми також використовуємо, аби допомоги тим, хто здається, вийти в безпечну зону (на фронті – ред.). Зробили інструкцію. Все прописано, алгоритм – навіть якщо ви (військові РФ – ред.) бачите дрон, і в дрона може сідати акумулятор, і він полетів від вас – не панікуйте, стійте, чекайте, прилетить наступний», – пояснює Яценко.
Інформацію про звання полонених у Координаційному штабі не розкривають, але, кажуть, іноді російські військові готові здаватися цілими підрозділами.
« – Алло, єдиний центр прийому звернень для здачі у полон. Я вас слухаю.
– Здрастуйте, я у Херсонському управлінні (окупаційних військ – ред.) Мобілізували вже.
– Я прошу вас ще попередньо зайти у телеграм, знайти чат-бот «Хочу жить» і заповнити про себе інформацію там.
– Я не можу. У нас забрали телефони. «Дерев’яшки» тільки залишилися (кнопкові телефони – ред.). І дай Бог, пронесемо туди (на передову – ред.). Я просто не розумію, як буде: коли українці підуть, мені просто на коліна стати чи як? Чи що робити, як здаватися?
– Коли ви будете на передовій, телефонуйте одразу сюди до нас.
– Зрозумів, просто тут я не один, тут нас група уже. «На 10 років посадять!», – кажуть.
– Якщо ви здалися у полон добровільно, то вас оформлять як взятого у полон в бою. Усі ваші пільги, усі виплати залишаються з вами», – йдеться на ще одному записі, наданому Радіо Свобода.
Отримати до 10 років за ґратами російськи солдати побоюються не в Україні, а вдома. Адже Верховний суд РФ розтлумачив добровільну здачу в полон на війні як злочин.
Та чи ділять українські спецслужби російських військових на тих, хто склав зброю безпосередньо на полі бою, і тих, хто попередньо зателефонував чи написав, ще до відправлення на фронт?
Хто здався за проєктом «Хочу жить», мають додаткову можливість зв’язку з рідними і мають можливість отримати притулок
Петро Яценко
«Ми і до тих, і до тих ставимся гуманно, з дотриманням Женевських конвенцій, міжнародного гуманітарного права. Але ті, хто здався за проєктом «Хочу жить», мають додаткову можливість зв’язку з рідними і мають можливість отримати притулок або в Україні після закінчення війни, або в третіх країнах», – резюмує Петро Яценко.
І додає: найважче і у роботі Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, і у проєкті «Хочу жить» ГУР МОУ – зовсім не дзвінки чи повідомлення від жителів Москви чи Санкт-Петербурга, адже «вони всі, певний час жили, їх все влаштовувало (війна Росії проти України)», а звернення від жителів окупованих українських територій.
Це підтверджує і Оксана: «Був випадок, коли телефонував батько, і у нього син зі своєю сім'єю залишилися в Криму. Вони не змогли виїхати, тому що маленька дитина в родині. Цей чоловік похилого віку казав про те, що мобілізували сина (до російської армії – ред.). Дуже шкода було, він справді у безвиході був, плакав».
І хоча ця конкретна історія, за словами співробітниці проєкту «Хочу жить», завершилася «благополучно», це радше виняток, аніж правило.
Адже перед відправленням на фронт, говорять, командування підрозділів РФ відбирає у солдатів мобільні телефони. І мова не лише про жителів Криму, а й Луганської чи Донецької областей. Яких, за даними українських військових, влади і експертів, примусово мобілізують до російської армії вже не перший рік.
Нещодавно співробітник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Віталій Матвієнко заявив в ефірі програми «Свобода Ранок» (проєкт Радіо Свобода), що російські військові у березні у два рази частіше звертались щодо здачі у полон, ніж у грудні минулого року. За його словами, це пов’язано з очікуваним контрнаступом ЗСУ та значними втратами російських сил на фронті.
За його словами, протягом 7 місяців існування проєкту «Хочу жити», куди російські військові можуть звернутися для того, щоб здатися у полон, звернулося понад 15 тисяч російських військовослужбовців та їхніх родин. У полоні російські військовополонені отримують харчування, медичний огляд та можливість спілкування з рідними.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні 24 березня презентувала доповідь про поводження з військовополоненими і загальну ситуацію з правами людини в Україні. Презентуючи доповідь, голова місії Матильда Богнер, зокрема, висловила занепокоєння довільними стратами 25 російських і 15 українських військовополонених. За її словами, майже половина з 229 російських військовополонених, з якими розмовляли члени місії, заявляли про катування чи жорстоке поводження з ними.
Натомість Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що Україна дотримується Женевських конвенцій, міжнародного права щодо ставлення до військовополонених.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року найзапекліші бої російсько-української війни ідуть на Донбасі.
Управління верховного комісара ООН із прав людини підтвердило загибель 8 791 і поранення 14 815 цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Такими є дані організації від 24 лютого 2022 року до 1 травня 2023-го. В ООН наголошують, що реальне число загиблих є значно вищим.
