Добровольці Костянтинівки Донецької області у перші ж години повномасштабного вторгнення почали рити окопи й влаштовувати блокпости, готуючись до оборони рідного міста.
Костянтинівка — особливе місто на Донеччині. Для багатьох воно здається занадто депресивним: всі промислові підприємства давно зупинені, їх величезні споруди стоять порожніми похмурими брилами, які руйнує час. З роботою для місцевих дуже важко. Звісно, серед населення тут було багато страждаючих за радянським союзом. Місцева влада завжди складалася з «регіоналів». Але саме тут сформувався потужний добровольчий патріотичний рух, який сьогодні під обстрілами російських ракет готовий тримати оборону за кожний метр Костянтинівки — це добровольче об'єднання «Східне братство».
З перших годин вторгнення у 2022 році, вже о п’ятій ранку, на базі організації зібралися десятки чоловіків — відбивати своє місто з тим, що було у них в руках. У більшості ніколи не було зброї - лише лопати та небажання бути «расією», яку ніколи не чекали у Костянтинівці.
У розмові з журналістами «Вчасно» Андрій Балан, голова «Східного братерства», пояснює: організація створювалася до початку повномасштабної війни, у 2021 році. І хоч тоді у її складі переважно були ветерани АТО й ООС — ніхто не очікував, що зустрічати танки окупантів доведеться уже за пів року.
«Коли почалося вторгнення — ми почали збирати людей, щоб робити укріплення по місту. До нас прийшло близько сотні добровольців (з них 20 зараз воюють). Хоча на початку я думав, що прийде значно менше місцевих. До речі, більшість з тих, які прийшли, до 5 ранку 24 лютого були „нейтральні“ відносно росії. Але той ранок усе змінив. Люди побачили всю правду, очі відкрились», — пригадує Андрій Балан.
Андрій Балан, голова ГО «Східне братерство»
Добровольці ГО «Східне братерство»
Добровольці ГО «Східне братерство»
Андрій Балан о 2014 року був командиром відділення пожежної частини у Донецьку. Коли почалася окупація міста, а до влади прийшли бойовики «днр», без вагань чоловік обрав Україну. Виїхав у Костянтинівку. Зізнається: до 2022 року він був впевнений, що з часом АТО/ООС «визріє» до серйозніших боїв. Однак що це станеться у лютому 2022 — навіть не уявляв.
Добровольці, які приходили у братерство з початку повномасштабного вторгнення, подекуди дивували своєю відмінністю навіть Андрія Балана. Серед сотні людей, окрім ветеранів, були люди, зовсім не були пов’язані зі службою. І навіть дівчата й жінки, що були далекі від війни професією чи світоглядом, з перших днів на базі.
«Люди приходили не за кошти, не за якісь нагороди тощо — це були звичайні люди, патріоти свого міста, які не хотіли, щоб тут була росія. Приходили й бухгалтери, і юристи з трактористами, й медики, й навіть бізнесмени й вчителі», — зауважує донеччанин.
На сьогодні найстаршому добровольцю братерства — дяді Саші - 74 роки. Крім того, є й бойовий «Ковбой» — чоловік під 60 років, який ще за часів АТО пройшов службу в «Айдарі», й «Домовий» — 60-річний Василь. Андрій Балан сміється: це — імпровізований загін «стариганів», які ще можуть дати фору молодим. Водночас Насті, їхній медикині — 21 рік. Вона — наймолодша з формування.
Пан Василь «Домовой» — один зі найстраших добровольців
Анастасія — наймолодша серед добровольців
«Я закінчувала третій курс медичного коледжу, коли почалася повномасштабна війна. На роботу мене не взяли, бо не було досвіду, і я вирішила: краще піду сюди допомагати, нудно не буде. Все одно я нікуди не хотіла їхати звідси. Я ж тут народилася. Це моє місто, яке я дуже люблю, воно мені подобається. Тому що б не було — я буду тут. Звісно, багато знайомих мене не зрозуміли: „Чого ти тут сидиш, тут же так страшно!“, „Не дай боже ще вб'є!“… Але вб'є - то вб'є. Значить, так треба було», — пригадує дівчина у розмові з журналістами «Вчасно».
Настя за майже два роки уже встигла врятувати життя та здоров’я побратимам по братерству — і навіть Андрію Балану, якого поранило рік тому — 17 вересня — під час обстрілу Костянтинівки. Дівчина зізнається: звикнути до того, що хтось поранений і потребує твоєї допомоги, так і не вдалося. Проте з практикою прийшла й впевненість у своїх вміннях.
«Андрій разом із військовим поверталися на базу — вирішували, де їм потрібна допомога з окопами. Обстріл їх застав неподалік від бази — уламкові поранення отримали обидва. Тоді в командира прилетіло чотири уламки, два з яких вдалося витягнути. А військовий отримав складніші поранення — уламок ледь не дістав серце, був поранений у голову… Але він також живий. Тоді я бігла й у процесі згадувала все, чого мене навчали — але згадала все», — пригадує дівчина.
Андрій Балан після отриманого поранення
«Хлопці викладалися до останнього — ночували, замерзали… Вони тут пахали»: як добровольці готувалися відбивати Костянтинівку голіруч
За два роки повномасштабки, за словами очільника братерства, найважчий період для Костянтинівки — це початок повномасштабного вторгнення. Хоча на сьогодні місто перебуває за менш ніж 20 кілометрів до «сірої» зони. А у звітах Нацполіції та місцевої влади місто фігурує фактично щодня — оскільки обстрілюють Костянтинівку зі ствольної артилерії. Щотижня на місто «припадає» щонайменше по кілька поранених. Регулярно у місяць гинуть кілька місцевих.
Андрій Балан пояснює: такий розвиток подій вони розглядали ще на початку вторгнення — очікували, що позиції росіян будуть або на межі міста, або і в самій Костянтинівці. І готові були відбивати місто фактично з голими руками — у морози й проти танків.
«Ми чекали, що Костянтинівку росіяни будуть захоплювати. Через це завжди був заправлений один мікроавтобус, щоб у випадку критичної ситуації ми могли дуже швидко вивезти жінок і дітей з міста. Тоді ж були ще проблеми з паливом, і люди приносили свої останні запаси — хто йшов із каністрою, хто — з пластиковою пляшкою. Були навіть такі бабусі», — сміється Андрій Балан.
На той момент, коли вторгнення лише розпочалося й росіяне «поперли» з усіх напрямків, у Костянтинівці було мало військових. Зважаючи на це та переважаючі сили росіян, добровольці «Східного братерства» зрозуміли: відбивати місто їм доведеться на рівні з військовими Збройних сил. Попри те, що вони не мали зброї. Тож «каламбуром» довелося вчитися й стріляти, й надавати медичну допомогу. Паралельно ж — і будувати укріплення та рити окопи.
Андрій Балан, голова ГО «Східне братерство»
«Ми відразу поділили місто на сектори, почали працювати в кожному окремо — ставити блокпости, робити укріпрайони. Дівчата займалися медициною та харчуванням, потім — волонтеркою та гуманітаркою. Одну зі шкіл, де дівчата організували столову, росіяни розбомбили. Там ніяких військових не було — тільки дівчата й цивільні, які завдяки нашим кухарям під час війни почали харчуватися краще, ніж до вторгнення», — зауважують у братерстві.
Наталя Коротач, кухарка дитсадочка, готує у «Східному братерстві» для добровольців та евакуйованих донеччан. Каже, що для них щоранку готує щось смачне — на перше, друге та десерт. Якщо ж людей привозять зовсім рано й нічого зі страв ще не готово — на цей випадок має печиво та солодощі. Однак зауважує: коли добровольці з братерства привозять людей з-під обстрілів — ті готові випити лише чашку чаю. У шоковому стані вони не обирають, що хочуть їсти, а що — ні.
«Спершу ми у школі годували людей і хлопців, а тепер — годуємо тут переселенців. Вони всі згодні на усе, що є - але в нас завжди є щось смачненьке», — з посмішкою каже Наталя.
Гуманітарна допомога евакуйованим з-під обстрілів людям — це один з активних напрямків «Східного братерства»: нагодувати, зігрити, дати можливість відпочити після евакуації. Після пережитих жахів війни тут люди отримують піклування та підтримку. Це братерству вдається за підтримки різних гуманітарних організацій та інших волонтерів, з якими працюють разом на допомогу населенню.
Пані Наталя — кухарка центру незламності «Східного братерства»
Безкоштовні обіди для місцевих та евакуйованих людей
Доброволиці ГО «Східне братерство»
Андій Балан, медикіня Анастасія та волонтерка Ольга Данилова
«Біля всіх наших блокпостів і окопів були закопані коктейлі Молотова — на випадок, якщо зброя не допоможе»
Попри ризик бути завжди під прицілом росіян робота з укріплення Костянтинівки на початку 2022 року не припинялася. Чоловіки на вулиці варили протитанкові їжаки, дівчата робили коктейлі Молотова. Добровольці навіть жартують: цей процес з часом перетворився на масове виробництво адресної вибухівки у пляшках. Андрій Балан додає: в ті місяці хлопці й дівчата з братерства викладалися для міста до останнього.
Риття окопів та укріплення блокпостів тривали цілодобово — навіть уночі, під звуки вибухів і літаючі над головою ракети. «На початку усі окопи, укріплення тощо треба було копати вручну. Тоді ж ще були морози, доводилося руками насипати в мішок мерзлий пісок. Усе — без відпочинку, коли морози аж тріщали, а вітер здував. Хлопці грілися тільки гарячими обідами й чаями, які готували дівчата. І працювати було важко, бо ми приходили на місце, коли світало, і поверталися додому тільки коли була темінь. Без вихідних, без відпочинку — бо на фоні окупанти захоплювали один за одним населені пункти. Тому ми намагалися встигнути зробити укріплення до того, як вони дійдуть до Костянтинівки», — згадують добровольці.
У цей же період формуванню довелося ловити й перших колаборантів, яких доставляли в поліцію. Ті фотографували блокпости й укріплення, які рили добровольці. Під час розмови вони пригадують: здебільшого цими колаборантами були молоді чоловіки — до 30 років. І їхня мотивація «здавати» Костянтинівку — невідома: братерство це не цікавило.
Тоді ж з’явилася й місцева військова аналітика: ветерани АТО/ООС моніторили новини й аналітику, як рухаються окупанти, будували вірогідні плани росіян — і по всіх напрямах заздалегідь створювали тактику відбою наступу.
«- Ми розробляли план дій, як будемо відбивати Костянтинівку, аналізували, з якого боку кацапи можуть зайти, як нам краще там все облаштувати, щоб точно їх втримати.
— Ви планували відбити місто цією сотнею людей з коктейлями і їжаками?
— Ну, так. А що робить?"
«Восени ми не знали, де окупанти прорвуться і звідки наступатимуть — чи з Донецька, чи з Лиману, чи з Попасної, тому ми працювали по всіх напрямках. Бувало, що й військові заздалегідь передбачали, де треба швидше робити блокпост чи рити окопи — і ми відразу туди кидали більше сил. Ми бачили, що кацапи чітко йшли дорогою й майже зовсім не рухалися полями, але намагалися йти постійно вздовж залізничних колій. Знали, що для розвідки вони заходили в населені пункти малими групами. Тому в нас на всіх позиціях цілодобово чергували люди, поруч були закопані коктейлі Молотова (щоб відразу почати оборону, якщо ті кілька одиниць зброї, які в нас були, з якоїсь причини не допоможуть)», — пригадують у «Східному братерстві».
Пізніше у добровольчого формування з’явилася перша подарована фермером спецтехніка — трактор, аби чоловіки швидше копали окопи для військових. Пізніше долучилася й військова адміністрація, яка також почала допомагати технікою.
Станом на зараз більшість окопів копається технікою, а не руками (як це було майже рік поспіль). І виритих укріплень уже десятки — й на авдіївському напрямі, й поблизу Бахмута, Часового Яру тощо.
«Один із бліндажів у напрямку Дружківки хлопці не копали трактором, а довбали — бо там природній камінь, який доводилося кірками розбивати, вибивати вручну. Трактор там навіть не міг нічого зробити. Тому на нашому досвіді уже є створений бліндаж із природного каменю», — посміхаючись, пригадує Андрій Балан, керівник «Східного братерства».
«У нас був курйозний випадок влітку, коли треба було на полі замаскувати газову станцію. А поле зелене, маскувальних сіток мало — вони не накриють всю площу. Тому ми беремо зелену фарбу, йдемо на поле й перефарбовуємо у зелений газову станцію. А потім пшеничка підросла, пожовтіла — а станція така ж зелена! Довелося знову бігти за фарбою й перемальовувати», — пригадує Андрій Балан.
За час допомоги війську — з 24 лютого 2022 року — хлопці, які копають окопи на лінії зіткнення, уже неодноразово потрапляли під обстріл.
«Кацап коли бачить якусь техніку — і вона стає для нього ціллю. А зараз хлопці допомагають військовим на відстані 7 км від кацапів — це ж не відстань, до них долітає майже все! Було таке, що під час прильоту зламалося колесо у трактора й ми його ремонтували просто там. І в багнюці годинами лежали, бо потрапили під обстріл біля Часового Яру. Але ніхто з хлопців не відмовлявся їхати туди, де небезпечніше, навіть після пережитого — бо люди розуміють, для чого ми це робимо. Вони просто патріоти своєї країни», — пояснює керівник братерства.
Андрій Балан, голова ГО «Східне братерство»
У Костянтинівці, за словами добровольців братерства, люди уже звикли до життя в режимі війни. Вони переформатували його настільки, що навіть уві сні не прокидаються, коли чують вибухи — бо підсвідомо знають, наскільки це близько й небезпечно. Андрій Балан додає: як би важко інколи не було — але всі готові жити у такому «режимі» до Перемоги.
«Я мрію про проукраїнську, більш патріотичну Костянтинівку. Те, що відбувається зараз, має стати уроком для „нейтральних“ або проросійських людей», — зізнається донеччанин.
Так щоденна відчайдушна боротьба добровольців «Східного братерства», звичайних мешканців невеличкого міста Костянтинівка на Донеччині, руйнує всі наративи російської пропаганди про те, що на Сході України люди нібито прихильні до рф та чекають її у своїх містах.
