Я виходив з Лиману останнім і заходив першим... Фото/Відео

Джерело:  vchasnoua.com  /  18:08, 10 Жовтня 2023

Керівник місцевої поліції про окупацію, зрадників і людей, які зустрічали ЗСУ

Зі ста правоохоронців, які працювали в Лиманській громаді під керівництвом начальника поліції, полковника Ігора Угнівенка, лише троє перейшли на бік ворога. Основна більшість місцевих поліцейських продовжують свою роботу у Лимані та селах поряд.

На початку повномасштабного вторгнення у місті Лимані Донецької області працювало 18 правоохоронців. Частину поліцейських начальник поліції Лиманської громади Ігор Угнівенко вивів, проте частину лишив із собою в місті. Сам вирішив лишатися в Лимані - і кожного дня на шикуванні він дивився в очі колегам і чесно казав: «Ця війна — не така, яка тривала з 2014 року. Це війна на смерть», розповідає правоохоронець в інтерв'ю журналістам «Вчасно».

«Є ідейні колаборанти, завербовані ще до повномасштабного вторгнення. А є ті, які спокусилися на гроші - невеликі, до речі»

ІА «Вчасно»: На початку повномасштабного вторгнення люди самостійно виїжджали з прифронтових територій, які регулярно обстрілювала росія, але на місцях все одно лишалися ті, хто тягнув до останнього. Вони не були «ждунами руського міра», але не хотіли покидати рідний дім. Яка ситуація була в Лимані у цьому аспекті?

— За період з вторгнення до окупації Лиману (тобто з 22 лютого до 23 травня 2022 року) поліція допомогла евакуюватися близько 7 тисячам лиманців — і з міста, і з сіл. Інколи траплялися такі «пікові» евакуації, що за добу ми вивозили від 130 до 300 людей. Загалом з громади виїхали близько 60% людей — і самостійно, й з нашою допомогою. І коли ми з місцевою адміністрацією підняли інформацію про населення, то виходило, що з усіх 42 тисяч людей, які жили у громаді, 36−37% - це пенсіонери. Тобто лишилися здебільшого ті люди, які не захотіли покидати свої будинки, в яких провели все життя.

— Але ж лишалися ті, хто чекав на рашистів із 2014 року? Ці люди були в громаді, коли ЗСУ вигнали окупантів?

— Випадок з життя: у прифронтовому селі Торське жила сім'я — мати, батько, син із невісткою й діти. Вони лишались тут в окупації. Коли прийшла та влада — матір (найстарша жінка в родині) сказала: «Так, хлопці, йдемо отримувати гуманітарну допомогу, записуємо відео на підтримку — все, що скажуть». Вони це зробили, записали відео «росія, вперед», їм за це ще й дали 20 тисяч рублів («фінансової компенсації»). А коли наші хлопці поверталися — за день-два ці прихильники росії зрозуміли, що зробили, й син своїй матері каже: «С*ка, родину продал за 20 тысяч рублей». От вони й виїхали з окупантами, коли ми заходили.

МАТУШКА, ДРУЖИНА ЛИМАНСЬКОГО МОСКОВСЬКОГО СВЯЩЕННИКА ОТЦЯ СЕРГІЯ, СПЕКЛА ОРКАМ КАРАВАЙ. ЗУСТРІЧАЛА ЇХ ІЗ ХЛІБОМ І СІЛЛЮ, БЕЗ ЖАРТІВ І ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ. ЦЯ РОДИНА ТАКОЖ ВИЇХАЛА З ЛИМАНУ РАЗОМ З ОРКАМИ

— Які зараз настрої у Лимані?

— Бувають від пенсіонерів якісь коментарі - неоднозначні або й проросійські. Звісно, зараз вони так активно й прямо не кажуть про свої «інші» погляди, але можуть це розповісти при спілкуванні один з одним. Колаборанти у нас лишаються. Над цим питанням працює й СБУ, й ми співпрацюємо з ними. За останній рік близько семи людей, які коригували удар ворога, були спіймані. Наприклад, з останніх — молодий хлопець 25−26 років, який працював на залізниці. Перед ним — пенсіонер, який працював в українській воєнній держструктурі, жив у Лимані. Його орки завербували ще до 2022 року. Наші спецслужби спрацювали у його випадку дуже добре. Що ними рухало?.. Точно невідомо. Знаю, що пенсіонер був ідейним — йому навіть не платили, але він допомагав ворогам. А молодший спокусився на гроші, хоча й невеликі.

Місто Лиман знаходилося 4 місяці під російською окупацією у 2022 році

Полковник, керівник поліції Лиманської громади Ігор Угнівенко

Лиманська гімназія, зруйнована окупантами

Після звільнення Лиману у місті було багато написів з радянськими наративами

«Зі ста моїх підлеглих на той бік перейшли лише троє»

ІА «Вчасно»: На окупованих територіях часто можна почути, як українські держслужбовці обирали між Україною й росією бік ворога. Хтось бачив там більше можливостей, хтось просто з 2014 року чекав на окупантів. Яка ситуація зі зрадниками серед правоохоронців Лиманщини?

— Я пропрацював цю тему зі своїм особовим складом, і в результаті зі ста моїх підлеглих на той бік перейшли лише троє, тобто 3% від усіх. Ці колишні колеги просто лишилися в Лимані, коли сюди зайшли ворожі війська. І втекли з ними разом — коли ЗСУ вигнали їх з міста. Наскільки знаю, на рідну Луганщину. Двоє дільничих поліцейських, кожному — до 40 років, а третій — молодий патрульний.

Якось вони передзвонили й просили привезти продукти своїм батькам, які лишилися тут, чи якось допомогти їм інакше. І чесно казали — шкодують, що не послухали мене, свого командира, і перейшли на бік окупантів.

— У тих трьох експоліцейських, які перейшли на бік росії, є можливість повернутися назад, на підконтрольну Україні територію, й працювати тут надалі?

— Немає. Їм усім заочно вручили підозру й навіть є вже рішення суду про термін ув’язнення — 15 років для кожного.

— А ті поліцейські, які лишалися з вами до останнього дня в Лимані - були такі, які казали, що не готові ризикувати своїм життям і нести тут службу надалі?

— Таких не було. Ми тут були ротаціями: зі мною лишалися 15 людей на тиждень, попередні 15 їдуть на ротацію, й так постійно змінювались. Я лишався на місці.

Мої хлопці могли б сказати: «У мене сім'я, діти — я не хочу ризикувати життям». Але такого ніхто не сказав. Кожен зробив свій вибір, і кожен знав: ми отримуємо зарплатню з податків людей, які зараз на нас розраховують. Вони в біді, і ми були потрібні людям. Тому в нас навіть не було думки, щоб спрацювати якось по-іншому. І тим паче там, попереду — військові. Ми всі розуміли, що не маємо права відступити, і повинні бути допоміжні зі свого боку.

Від чистого серця: мої хлопці - розумнички. Я щиро гордий і вдячний їм за те, як і що вони робили.

Правоохоронці Лиману, які не зрадили Уккраїні

Правоохоронці Лиману, які не зрадили Уккраїні

«Ми заходили у занедбане місто. Кричуща картина…»

— Коли Збройні сили України повернулися у Лиман — ви заходили в місто разом із ними, одним із перших. Яким побачили місто?

— Ми ще коли виходили з Лиману 23 травня — місто вже не було схоже на те, яке ми знали. Воно було зруйноване через щоденні прильоти — не було ні світла, ні газу. І ми так дивилися з хлопцями, що всі прильоти — з боку, звідки кацапи наступали, а не з якогось випадкового чи тим паче нашого. Летіли міни й арта — все, що було у них. А коли ми заходили в місто — воно було таке саме потрощене, як і тоді, коли ми виходили (насправді наші хлопці, ЗСУ, заходили дуже лояльно — вони намагалися не руйнувати ніякі будівлі Лиману чи сіл більше, ніж їх потрощили орки). І що ми помітили — ми заходили у занедбане місто. А коли ми заходили — це був жовтень, зелені не було. Лише голі дерева й розбиті будинки серед бур’янів. Кричуща картина…

ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ У ЛИМАНІ БУЛИ ТАК ЗВАНІ «СУБОТНІКИ». ОКУПАНТИ КЛИКАЛИ НА ПРИБИРАННЯ МІСТА Й СІЛ, ЛЮДИ НІБИТО ЗБИРАЛИСЯ… АЛЕ КОЛИ МИ ПРИЇХАЛИ — Я НЕ ПОБАЧИВ, ЩОБ ВОНИ ЯКИЙСЬ ЛАД НАВЕЛИ

— Сьогодні Лиман виглядає інакше?

— У порівнянні з тим, що було, коли ми зайшли — зараз Лиман у дуже хорошому стані. Ми, комунальники, місцева влада зробили все можливе: щоденний вивіз сміття і прибирання, косіння трави, відновлення комунікацій по місту — це дало реальний результат, який можна побачити.

ІА «Вчасно»: Не новина, що орки буквально гидили у тих же приміщеннях, в яких жили. Не виключенням були ні храми чи церкви, ні адміністративні будівлі, які вони використовували як свої штаби чи інші будівлі для керівництва. Що було з тодішнім відділком поліції?

— У нашому приміщенні орки зробили щось типу свого штабу. Коли ми зайшли в Лиман — ще тиждень вичищали після них сміття. Бо вони де їли — там і спали, і в туалет ходили. Все в одному місці.

А поруч з нашим відділом був меблевий магазин. І всі меблі, які там були — дивани, шафи — вони позабирали й порозставляли у нашому відділі. Близько 15−16 диванів натягали, щонайменше один стояв у кожному кабінеті. Орки шикували взагалі.

— А коли поліція повернулася на Лиманщину — яке головне завдання було?

— Найперше — це створити умови, щоб мої хлопці могли нести тут службу. Тобто з простого — це знайти житло тим, хто його втратив, або кому немає де ночувати під час служби у місті чи громаді. І таке ж важливе завдання — організувати роботу слідчо-оперативної групи для налагодження комунікації з місцевими. Щоб вони могли прийти в поліцію й розповісти, що їх турбує чи з чим їм потрібно допомогти.

Будинок, в якому жили кілька родин лиманських правоохоронцв

Місцевий відділ поліції окупанти зруйнували в ніч з 30 на 31 грудня 2022

Все, що залишилося від приміщення Лиманської поліції

Під час окупації рашисти вкрали дивани у місцевому магазині та облаштували спальні місця у відділу поліції

«Люди „велись“ на слова росіян, що їх розстрілюватимуть „нацисти“ за те, що вони пережили окупацію»

ІА «Вчасно»: А як люди реагували на повернення поліції в Лиман? Адже це означає, що тут уже офіційно — українська влада, її представники.

— Більшість були задоволені, що ми повернулися. Але, звісно, був і є відсоток тих, хто невдоволений, бо хотів тут росію. Але з такими у нас коротка розмова: валіза — вокзал — росія.

— Але одна з головних пропаганд, яку на окупованих територіях поширюють росіяни — це що українців за співпрацю з орками ЗСУ чи не розстрілюватимуть на місці. «Обіцяють», що військові всіх заздалегідь вважають зрадниками й ставитимуться відповідно й до пенсіонерів, і до молоді - навіть до тих, хто не співпрацював з окупантами, але не виїхав з захопленої території. Ви зустрічалися з переляком місцевих через такі розповіді росіян?

— Таке 100% було. Я знаю не один випадок, коли сім'ї виїжджали з Лиману в інше місто нашої країни, але через інші держави (тобто виїжджали через росію, робили гак Європою й заїжджали назад в Україну). Зауважу, до цих родин питань взагалі не було — звичайні люди, які просто пережили окупацію в Лимані чи громаді. І вони розповідали, що коли орки до них зайшли — відразу сказали: «Все, йдуть нацисти, вам гайки. Ви з нами спілкувалися — вас розстріляють». І чомусь люди велись на це. Можливо, вважали, що їх сприйматимуть як зрадників, бо вони лишились в окупації, а не виїхали. Тому вони збирали речі й виїжджали.

Хоча зауважу, що близько 80% тих, хто виїхав із Лиманщини під час окупації - вони справді були викриті чи запідозрені у чомусь (у роботі на ту владу, чи у вчиненні злочинів). Але решта виїжджали через страх — або бойових дій, або погроз, які чули з боку росіян.

КОЛИ МИ ПОВЕРНУЛИСЯ В ЛИМАН — ЛЮДИ ПІДХОДИЛИ Й ПРОСИЛИ ХЛІБА Й ВОДИ. КАЗАЛИ, ЩО БІЛЬШЕ ЇМ НІЧОГО НЕ ТРЕБА. І ЗАРАЗ МИ ПРОДОВЖУЄМО МАЙЖЕ ЩОДЕННО ЗАВОЗИТИ ХЛІБ У СЕЛА ПОБЛИЗУ ЛИМАНУ — ЛЮДИ ПРОСТО ПРОСЯТЬ ХЛІБА

ІА «Вчасно»: На сьогодні ви вже майже рік як повернулися в Лиман і громаду. Які правопорушення фіксуєте найчастіше?

— Найчастіше — це крадіжки й фіксація пошкоджень і крадіжок майна, які відбувалися ще в період окупації. Ми й досі продовжуємо фіксувати ці випадки й знаходити вкрадене майно місцевих. Наприклад, у нас був випадок, коли ми знайшли півтора КамАЗи майна в одному з сіл у будинку місцевого (який виїхав звідси разом з окупантами). З’ясувалося, що людей обкрадали кацапи спільно з трьома місцевими колаборантами, і звозили у будинок цього чоловіка, щоб потім забрати. Щоб ви розуміли, вони тягли все, навіть садові інструменти. На сьогодні ми встановили, хто був причетний до цих крадіжок, заочно повідомили їм про підозру й направили до суду ці провадження.

«У громаді 39 населених пунктів. І немає жодного, яке б вціліло після орків. Навіть якщо це місце було на відстані від „сірої“ зони»

— Розмінування — це дуже боляча тема для України. Після шквальних обстрілів росіян Лиман і вся громада була нашпигована мінами й нерозірваними снарядами. А як показали десятки років після Другої світової, інколи боєприпаси знаходять і через пів століття навіть на городах. На вашу думку, скільки років знадобиться для повного розмінування Лиманської громади?

— Це питання справді болюче через тривалість цього процесу. Зараз є потреба розміновувати ліс, щоб забезпечити місцевих деревиною на зимове опалення, і я знаю, що в нашій громаді працюють сім груп ДСНС із розмінування. Але їх не вистачає. У перші місяці разом із саперами ДСНС працювали наші піротехніки. Вони насамперед оглядали всі комунальні підприємства, познаходили на них і пелюстки, й розтяжки. Дуже багато розтяжок познаходили у лісі й поблизу кацапських блокпостів. І розтяжки були не однострунні, а у формі зірки — по 5−6 струн. І що найгірше у цих випадках — що міни, до яких вони були під'єднані, вискакували на півтора метра над землею й потім розривалися. Тобто зона ураження дуже велика. Зараз у лісах і полях лишається дуже багато пелюсток, противотанкових мін. Фермери через це не можуть заїхати в поля й зібрати вражай або щось зробити на землі - бо велика ймовірність, що на якомусь снаряді вони підірвуться.

— Зрозуміло, що зараз сапери намагаються у максимальні терміни провести гуманітарне розмінування, від якого залежить життєдіяльність усієї громади. Але як щодо будинків, в які були потрапляння? Вони всі розміновані?

— Будинки розміновували по заявках. Якщо люди зверталися — на об'єкт приходили вибухотехніки й розміновували цю територію чи будинок. Але якщо ніхто не звертався — ми не маємо права заходити без звернення власника будинку чи квартири.

— Тобто на сьогодні в Лимані й громаді можуть бути будинки, в яких досі лежать нерозірвані снаряди?

— Теоретично — так.

— А яка доля знайдених російських снарядів, які вони лишали, коли тікали звідси?

— Ми їх відразу ж передавали нашим військовим. Той самий 152-й калібр, який у дефіциті, вони забирали з руками й ногами. Зараз у мене навіть черга на них, уже не знаю, кому першому по черзі їх віддавати.

«Ми вірні Україні та її народу»

— Лиман зараз — дуже ризикове місто. Але на вулицях значна кількість дітей і молоді, які лишаються. Почався навчальний рік — отже, вони тут і здобувають освіту, хоч і дистанційно. Наскільки цих дітей багато?

— Цих дітей не критично багато. Найчастіша причина, чому вони тут — бо їхні батьки (зокрема, матері) працюють в адміністрації. У ній потрібно працювати, надавати допомогу місцевим. А дітей вони не можуть лишити десь, а самі приїхати сюди. Тому виходить, що діти тут через працюючих батьків. Загалом дітей у нашій громаді близько 300.

До того ж я частково розумію тих людей, які повертаються у громаду жити. Не всі люди знайшли себе в евакуації, а тут у них може лишитися житло. Яке не яке, але в ньому можна жити безкоштовно. Вони мають на це право, головне — щоб вони були дорослі.

Полковник поліції Ігор Угнівенко

Цей прапор України правоохорнці Лиману врятували зі зруйнованого відділу пооліції

Вгору