Інколи мешканці прифронтових Донеччини й Луганщини навідріз відмовлялися їхати будь-куди, знаючи, що під снарядами залишаться їхні тварини.
Фото з особистого архіву Ольги Данилової
Ольга Данилова — волонтерка краматорського ГО «Добрий рух», яку неможливо зустріти без телефону в руці або не під час розмови з тими, хто потребує допомоги. Постійні евакуації, розвіз гуманітарки та вирішення житлового питання евакуйованих ВПО лягають на плечі тендітної жінки, яка до жаху боїться собак — навіть коли сама їх підгодовує. І страх перед ними бех жартів порівнює з емоціями від прильоту бомби.
Журналістам «Вчасно» Ольга розповідає: інколи її евакуації - це суцільний виклик. Через те, що доводиться вмовляти людей врятувати своє життя, це подекуди дратує та викликає непорозуміння. Однак інколи відмова від евакуації показує, наскільки людина — Людина.
«Раніше люди часто виїжджали в евакуацію з тваринами. Інколи ми вивозили й по 6 котів, і забирали дворових собак, бо люди відмовлялися їхати без них. І коли забираєш 1−3 кішки й песика — то це нормально. А бувало, що ми приїхали домовлятися про евакуацію, а в будинку — 8 собак. І я стою з емоцією: „Опа“. Але нам пощастило, що це сталося в той період, коли можна було знайти якийсь будинок, в якому б людей із такою кількістю „хвостиків“ прийняли б. Пам’ятаю, спеціально для цієї родини ми знайшли такий будинок у селі, але в безпечній області - старий, з дерев’яною підлогою, дуже старими меблями, душем та туалетом надворі. Але єдине, що реально хвилювало людину — чи приймуть її там із собаками», — пригадує Ольга.
В розмові з журналістами волонтерка зізнається зі сміхом: собак боїться — страшенно. Особливо коли йде їх годувати — знає, що заклякатиме перед безпритульними чотирилапими.
«Я взагалі собак дуже боюсь. Особливо коли годую їх — я з цими сосисками заклякаю, собаки на мене біжать, бо їсти хочуть, і в мене всередині відчуття страху таке, як від бомби. А вивозити цих собак в евакуацію треба, і не в кожної є нашийник та намордник. Тому для мене евакуація з тваринами — це теж виклик до якогось моменту», — зізнається волонтерка.
Фото з особистого архіву Ольги Данилової
Люди обирали «сіру зону», але зі своїми котами й собаками — щоб їх не покидати напризволяще
Нерідко, коли волонтери «Доброго шляху» вмовляли людей евакуюватися, траплялися ті, хто навідріз відмовлявся. І для них причиною був навіть не страх нового життя — а усвідомлення, що для «нового життя» доведеться покинути й лишити у небезпеці своїх тварин. Наприклад, жінка з «сірої зони» Донеччини, Ірина, яка відмовлялася евакуюватися, бо в неї вісім котів було — троє кошенят і 5 дорослих.
«Пам'ятаю, я до неї приїхала вмовляти на евакуацію, а вона каже: «Хочеш, — одне кошенятко віддам, якщо ти його не покинеш і будеш любити?». А я розумію, що не люблю котів, і куди мені його на орендовану квартиру взагалі?.. Але це ж означає, що одним котом менше вивозити! І кажу: «так, беру». Домовляємось, що приїду її забирати, а Іра все одно відмовляється — каже, що не покине котів. Потім зізнається, що в неї є донька, просить передзвонити їй і сказати, що в мами «все добре, є що їсти, мама жива». А зв’язку ж у тій локації немає. Тому я беру номер, щоб це передати дівчині, телефоную й кажу: «Записуй повідомлення, в якому ти плачеш, просиш маму виїхати — і ми її вивеземо, вмовимо». А вона мене питає: «а коти?». Кажу: «І котів теж вивеземо».
Тоді ми за ніч знайшли переноски в достатній кількості по всьому Краматорську. Нам люди віддавали їх з різних районів міста, коли чули, для чого нам вони треба. І в результаті наступного дня ми їдемо евакуювати вже двох жінок — цю Іру та ще одну бабусю місцеву. І котів уже 12, а не 8, тому що й у бабусі є свої котики. А крім них ще й речі, й купа всього", — згадує Ольга.
Під час тієї евакуації Ользі таки віддали кошеня. Волонтерка зізнається: їхала з ним у машині й не розуміла. що робити далі. Але під час зупинки на блокпосту вирішила запитати у військових, чи не потрібна комусь кицька. Одразу ж підскочив хлопець, який розповів, що в нього вагітна дружина, яка мріє про висловухе кошенятко.
«Той хлопець забрав кицю просто з нашої машини з таким щастям — цілував її, обіймав, фотографувався з нами! Відразу зателефонував дружині, сказав, що має подарунок для неї…Це було класно», — пригадує Оля.
Майже так само волонтери прилаштували евакуйоване цуценя такси — під час ремонту авто на СТО воно дуже сподобалося військовим, які й забрали до себе малюка.