В історії нашого міста є чимало трагічних сторінок, серед яких можна назвати варварське знищення центральної частини міста військами НКВС у вересні 1941 року.
На думку багатьох істориків, саме роки ІІ світової війни та нацистської окупації завдали найбільше непоправних втрат українській культурній спадщині.
Як свідчать історики, саме у Києві радянська армія вперше використала тактику «випаленої землі», зруйнувавши у вересні 1941 року історичний центр міста: головну вулицю Хрещатик та прилеглі до неї квартали.
24 вересня, у річницю перших вибухів на Хрещатику, «Вечірній Київ» згадує найбільш яскраві архітектурні пам’ятки старої забудови цієї вулиці, незнайомої сучасним поколінням киян.
Стара забудова вулиці Хрещатик у 1900-х роках. Фото з відкритих джерел
На думку краєзнавців, попри те, що довоєнна забудова вулиці була досить неоднорідною, на старому Хрещатику знаходилося чимало яскравих будівель, що складали окрасу старого Києва.
На жаль, зараз ці унікальної краси історичні пам’ятки залишилися лише на старовинних фотографіях.
ДІМ ОБОРОНИ (КОЛИШНІЙ ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК ДМИТРА АГРЄНЄВА -СЛАВЯНСЬКОГО)
Будівництво: 1891-1897 роки, перебудова у 1930-х
Адреса: вулиця Хрещатик 1/2
Початок Хрещатика та Будинок Агренєва Слов’янського на старовинній листівці. Фото з відкритих джерел
Великий чотириповерховий будинок на розі вулиць Хрещатика та Олександрівської (нині — вулиця Михайла Грушевського) був збудований за проєктом київського архітектора Миколи Казанського, на замовлення відомого тогочасного російського співака та диригента Дмитра Агренєва-Славянського.
Будинок Агрєнєва-Слов’янського після завершення будівництва у 1891 році. Фото з відкритих джерел
На думку дослідників архітектури, для свого часу це була грандіозна споруда для нашого міста. Г-подібна у плані будівля в стилі а ля рюс щедро декорувалася дрібними цегляними орнаментами, завершуючись цибулинними бочками.
Музикант мав на споруду грандіозні плани, плануючи облаштувати в ній потужний культурний та освітній центр пісенної творчості слов’янських народів. Окрім того, в ній мали розміститися дві концертні зали на 5000 та 500 місць, а також музична школа, книгарня, бібліотека, міні-готель для музикантів-гастролерів та крамниці.
Так виглядала Європейська (Царська) площа на початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
Проте, планам митця не судилося збутися, через істотне погіршення його фінансового становища. Тож, незадовго до завершення будівництва, через банкрутство власика ця грандіозна будівля відходить до київського купця Боруха Рабіновича. Згодом він переплановує цей розкішний будинок під прибутковий, розділивши приміщення великих концертних зал на менші.
До революції 1917 року в будинку містилися ресторани, клуби та різні товариства. За радянської влади тут певний час працювали клуб «Радпрацівник» і губкомітет Спілки робітничої молоді.
Площа ІІІ Інтреаціонала (нині — Європейська) наприкінці 1930-х. Фото з відкритих джерел
Нова сторінка історії цієї будівлі відбулася у середині 1930-х, коли її реконструювали спершу за проєктом видатного київського зодчого Павла Альошина, а згодом перебудували за проєктом іншого зодчого — Олександра Лінецького.
Таким чином, з вичурного будинку заможного купця, споруда перетворилася на важливий стратегічний об’єкт, який мав назву Будинок оборони імені радянського діяча Михайла Фрунзе.
За описом дослідників архітектури, після реконструкції будівля набуває аскетичних та монументальних форм радянської архітектури 1930-х.
«Тиньковані фасади були позбавлені дрібного декору, вкриті рустом, виділені розкріповками. Головним акцентом композиції стала наріжна частина будинку, що прикрашалася ліпленням у вигляді радянської геральдики, скульптурами біля входу, завершуючись масивною та круглою в плані вежею», — пише у книзі «Втрачені пам’ятки Києва» відомий дослідник Кирило Третяк.
Робітники розбирають руїни Будинку Оборони наприкінці 1940-х років. Фото з відкритих джерел
Будівля вважалася цікавим взірцем довоєнної архітектури Києва, проте у 1943 році під час боїв за Київ, вона була спалена та згодом розібрана після завершення війни, вніслідок концепції розширення головної вулиці міста.
Зараз на місці колишнього Будику Оборони знаходиться готель «Дніпро».
МІСЬКА БІРЖА
Будівництво: 1883-1886 роки
Адреса: Хрещатик, 13
Будівля Біржі — тривалий час вважалася окрасою рогу вулиць Хрещатика та Інститутської. Фото з відкритих джерел
Монументальна споруда у стилі пізнього неоренесансу тривалий час вважалася окрасою рогу вулиць Хрещатика та Інститутської. Її автором став видатний київський архітектор німецького походження Георгій Шлейфер, який подарував нашому місту не один архітектурний шедевр.
Будівля міської Біржі відносилася до раннього періоду творчості зодчого, адже на момент початку будівництва йому виповнилося лише 28 років.
Георгій Шлейфер подарував Києву не один архітектурний шедевр. Коллаж: Бібліотека на Вишгородській, 29
За свідченням крєзнавців, київська Біржа була важливим центром не лише ділового, але й культурного життя міста. У залі будівлі часто відбувалися художні виставки, зокрема, щорічні експозиції Товариства пересувних виставок.
До речі, в цьому приміщенні у грудні 1908 р. проходила II Міжнародна фотовиставка, на якій високу нагороду отримала сестра архітектора, Анна Шлейфер, власниця рентгенкабінету. Її відзначили за власні знімки, виконані за допомогою Х променів.
Ріг вулиць Хрещатика та Інститутської. Фото: Photohistory.kiev.ua
На першому поверсі орендували приміщення численні крамниці і магазини, а на другому розміщувалася зала біржових зібрань. Третій поверх споруди був відданий під канцелярію, архів та інші службові приміщення.
У 1920-1930-х роках у будинку розміщувався Трест легкої промисловості, а згодом — клуб інженерів і техніків Києва та Київська міськрада.
У вересні 1941 року будівля згоріла внаслідок пожежі 1941 року, але після війни також була розібрана для розширення непарної частини вулиці Хрещатик.
КОНДИТЕРСЬКА «СЕМАДЕНІ» та РАДІОТЕАТР
Будівництво: 1875-1877 роки, перебудований у 1930-х
Адреса: Хрещатик, 15 навпроти Думської площі (Майдан Незалежності)
Культова кондитерська «Семадені» на Хрещатику. Фото з відкритих джерел
Однією з принад старого, дореволюційного Києва вважалася кондитерська швейцарця Бернарда Семадені, яка знаходилася на Хрещатику, навпроти Міської думи.
Це був триповерховий будинок, збудований за проєктом Віктора Сичугова та Олександра-Петра-Адріана Шілє в еклектичному стилі з поєднанням неоренесансу та мавританських рис.
Будівля Радіотеатру нездовго до перебудови у 1937 році. Фото: Державний архів Києва
Ще з моменту відкриття, кондитерська стала улюбленим місцем зустрічей київської ділової еліти. У «Семадені» за філіжанкою кави можна було обговорити не лише питання бізнесу чи особисті проблеми, але й останні тогочасні новини, оскільки заклад виписував багато провідних європейських газет і видань. Також до закладу часто заходили любителі більярду, щоб зіграти декілька партій.
Культова кондитерська славилася серед киян і своїми авторськими смаколиками, пропонуючи найкращу в місті каву, шоколад із альпійського молока, марсельські фрукти, американські ананаси, паризькі бонбоньєрки (коробочки із солодощами) та інші ласощі.
Також кондитерська продавала легендарну карамель «Кетті-бос», що використовувалася, як ліки від кашлю.
Кондитерська «Семадені» проіснувала до початку радянської періоду, а сама будівля не змінювала свого вигляду до середини 1930-х.
У 1929 році в приміщенні колишньої кондитерської був відкритий Радіотеатр. У передвоєнні роки через нього пройшли сотні, тисячі виконавців — митці зі світовими іменами й початківці, солісти й хорові та музичні колективи.
Радіотеатр на світлинах кінця 1930-х. Фото з відкритих джерел
Після перенесення столиці з Харкова до Києва, будівлю реконструювали за проєктом відомого архітектора Миколи Шехоніна. Тоді ж цегляний «мавританський» стиль змінився стриманим класицизмом, а вікна замість «застарілих» лучкових перемичок отримали прямокутні обриси.
У бічних псевдо ризалітах з’явилися класицистичні напівкруглі ніші з скульптурами на повен зріст чоловіка й жінки, що символізували тогочасне радянське мистецтво. Будинок завершувався парапетом з аттиком і балюстрадою.
Будівля була втрачена під час пожежі у вересні 1941 року. Зараз на її місці знаходиться підземний перехід та вхід до станції метро «Майдан Незалежності»
МІСЬКА ДУМА
Міська Думала на листівці кінця ХІХ століття. Фото з відкритих джерел
Будівництво: 1874-1876 роки
Адреса: Хрещатик, 20
Історія цієї пам’ятки розпочалася у 1834 році, коли за рішенням царського уряду Київ був позбавлений Магдебурзького права, а нова система міського самоврядування стала підпорядковуватися Міській Думі.
Вона знаходилася на місці сучасного Майдану Незалежності.
Автором проєкту будівлі став видатний київський архітектор Олександр-Адріан Шілє. Ця розкішна С-подібна споруда розташовувалася головним фасадом з відступом від червоної лінії забудови Хрещатика. Центральна частина будівлі виділялася у триповерховий об’єм з двома еркерами, що завершувався годинниковою вежею зі скульптурою Архистратига Михаїла на шпилі.
У 1890-х на Хрещатику з’явився трамвай. Фото з відкритих джерел
Будівля міської Думи відігравала надзвичайно важливу роль у формуванні історичної забудови головної вулиці Києва. Вважається, що вона мала форму підкови, хоча деякі сучасні дослідники стверджують, що ця форма більше, нагадує тризуб.
У царські часи, в ній розташовувалися міська дума та управа, окремі приміщення орендували різні крамниці та магазини.
З 1876-1880 у приміщенні розміщувалася Київська школа малювання Миколи Мурашка, а також один з перших у Європі та тривалий час єдиний у російській імперії, пункт нічних лікарських чергувань.
Як орган влади дума проіснувала до приходу більшовиків до влади у 1919 році. Тоді цю споруду зайняли різні адміністративні установи, а фігуру архистратига Михаїла замінила червона зірка. З того часу і до 1941 року в ній розміщувалися обком та міськком КП (б) У.
Обгоріла будівля Думи та руїни Хрещатика на фото 1940-х років. Фото з відкритих джерел
До початку німецько-радянської війни, будівлю планували надбудувати ще одним поверхом, що істотно спотворило б її гармонійні пропорції, проте це не найгірше, що чекало її попереду.
Пам’ятку спалили радянські підпільники у листопаді 1941 року, внаслідок чого було пошкоджено останній поверх.
Зруйнована будівля Думи та Хрещатик на німецькій аерозйомці. Фото з відкритих джерел
Як видно зі старих фотографій, при бажанні пам’ятку можна було б відбудувати, проте у 1944 році, будівлю розібрали для створення єдиного радянського архітектурного ансамблю Хрещатика та Майдану Незалежності, який ми бачимо сьогодні.
На думку багатьох дослідників забудови міста, втрата цієї споруди є однією з найболючіших для історії нашого міста.
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК КАРЛА ПАСТЕЛЯ
Вулиця Миколаївська (Архітектора Городецького) та «Київський Париж». Фото з відкритих джерел
Будівництво: 1895-1897 роки
Адреса: Хрещатик, 19
Споруджений на розі вулиць Хрещатика на Миколаївської (Архітектора Городецького) за проєктом Георгія Шлейфера на замовлення бельгійського підданого та домовласника Карла Пастеля. Окрім цієї будівлі, йому також належали будівлі №8 та 27 на Хрещатику.
Хрещатик та квартал забудови між Інститутською та Миколаївською (Архітектора Городецького)
Чотирьохповерхова будівля вважалася однією з найпишніше декорованих у місті. Її фасади щедро оздоблювалися декором у дусі бароко-рококо.
«Стіни першого поверху оздоблювалися рустом під природній камінь та мали великі отвори для вітрин магазинів. Центральний та бічний фасади акцентувалися чотириколонними портиками іонічного ордеру з розірваними фронтонами. Вікна обрамлялися лиштвами та сандриками з ліпним декором у вигляді гірлянд та рокайлів. Споруду увінчували ажурні цибулиноподібні вежі, аттики та кована огорожа», — описує втрачену пам’ятку Кирило Третяк.
На першому поверсі цієї будівлі знаходилася найвідоміша в Києва тютюнова крамниця фабрики Соломона Когена. Варто згадати, що цей успішний підприємець, як і переважна більшість заможних людей Києва, активно займався благодійністю.
Однією з найвідоміших його ініціатив — будівництво караїмської Кенаси на Ярославовому валу. (Молитовний дім караїмів, який нині є Будинком Актора є однією з найкрасивіших та найоригінальніших будівель старого Києва - прим. «Вечірній Київ» ).
Прибутковий будинок Карла Пастеля був також пошкоджений внаслідок пожежі у вересні 1941 року та був розібраний.
Наріжний кам’яний триповерховий будинок, разом з № 19, вважалися окрасою старого Києва, формуючи архітектурне обличчя місцевості, відомої, як «Київський Париж».
БУДІВЛЯ ВІДДІЛЕННЯ ОБ’ЄДНАНОГО ПРОМИСЛОВОГО БАНКУ
Будівництво: 1896-1898 роки
Адреса: Хрещатик, 21
Будівля Банку. Фото з відкритих джерел
Автором будівлі банку став також архітектор Георгій Шлейфер. Розкішний будинок, у стилі київського неоренесансу з елементами бароко, належав відділенню Об’єднаного південноросійського промислового банку. Його засновником та головним акціонером був відомий підприємець Лазар Поляков.
У радянські часи на першому поверсі розміщувалася картинна галерея, де у 1930-ті проходило чимало виставок та мистецьких подій.
Вулиця Миколаївська (Архітектора Городецького) на листівці початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел
Наріжні будинки №19 та №21, які фланкували вхід до Миколаївської вулиці служили одним із найяскравіших архітектурних акцентів історичної забудови Хрещатика.
Обидві будівлі, де розпочинався «Київський Париж», були знесені для розширення непарної частини вулиці Хрещатик у середині 1940-х років.
БУДІВЛЯ СТРАХОВОГО ТОВАРИСТВА ТА КОНДИТЕРСЬКА «ЖОРЖ»
Будівництво: кінець ХІХ століття, надбудова у 1902-1903 роках
Адреса: Хрещатик, 28
Ріг вулиць Хрещатика і Прорізної. Фото з відкритих джерел
Будівля вважалася однією з наймонументальніших споруд Хрещатика, яку кияни часто називали Будинком Лицаря завдяки наріжному еркеру, що завершувався вежею зі шпилем, нагадуючи романтичні європейські замки.
Споруджена на розі Хрещатика і Прорізної вулиці, шляхом надбудови двоповерхової будівлі. Її проєкт створив видатний київський зодчий Владислав Городецький.
На першому поверсі діяла культова кондитерська «Жорж», заснована пруським підприємцем Жоржем Дортенманом ще у 1872 році.
У 1886 році власник закладу запрошує для оформлення інтер’єрів Михайла Врубеля, який у той час приїхав до Києва для роботи у Володимирському соборі. Тож, заклад вважався не лише елітарною кондитерською, але й був своєрідним витвором мистецтва.
Окрім солодощів, родзинкою закладу були спеціальні бомбон’єрки (коробочки для цукерок), які можна було створити за індивідуальним дизайном та побажаннями замовників. Їх часто замовляли, як подарунки під час різних урочистостей та церемоній.
Після смерті першого власника, його кондитерській бізнес перейшов до французів- Марти Берто та Луї Вірта.
За радянський часів у будівлі діяв магазин «Дитячий світ». На початку німецької окупації Києва, в ній розмістилася німецька комендатура.
24 вересня 1941 року о 16.00 годині будівля злетіла в повітря внаслідок вибуху першої радіокерованої бомби, ставши початком масштабного знищення вулиці Хрещатик та прилеглих вулиць Києва.
МАЛИЙ ПАСАЖ
Будівництво: 1868-1871 роки
Адреса: Хрещатик, 34
Малий Пасаж у 1920-х. Фото з відкритих джерел
Малий або Старий Пасаж на Хрещатику був збудований за проєктом Георгія Весмана.
На думку дослідників київської архітектури, будівля була одним з найбільш яскравих прикладів «київського ренесансу» з типовим набором алебастрових прикрас у вигляді гірлянд та ліпних вставок.
Будівля складалася з двох однакових триповерхових крил, що утворювали глибокий і вузький курдонер. У глибині садиби крила сполучались двоповерховим переходом. Фасади по Хрещатику завершувалися аттиками з горищними напівциркульними вікнами.
У Пасажі Весмана на Хрещатику знаходилися різні установи, крамниці, готель і навіть кінотеатр. Фото з відкритих джерел
Свого часу малий Пасаж став центром ділової активності міста: тут була і нотаріальна контора Сергія Шенфельда, і аптека Адольфа Марцинчика, і квітковий магазин Григор`єва і навіть готель. Окрім легендарного кінотеатру Шанцера, у приміщеннях Малого пасажу знаходилися відомі магазини, крамниці, а також ресторан та кав’ярня, а також інші місця, де можна було гарно провести дозвілля.
Руїни Малого Пасажу у 1940-х. Фото з відкритих джерел
Києвознавці стверджують, що саме Малий Пасаж можна сміливо вважати попередником сучасних Торгово-розважальних центрів.
Будівля була істотно зруйнована у вересні 1941 року. Нині на її місці північне крило будівлі КМДА.
УНІВЕРМАГ ЛЮДМЕРА
Будівництво: кінець ХІХ століття — 1904 рік
Адреса: Хрещатик 31/2
Універмаг Людмера на Лютеранській у 1930-ті.Фото з відкритих джерел
На початку ХХ століття, одним з найпопулярніших магазинів на Хрещатику була крамниця торгового дому «Карл Людмер та сини», що знаходився на розі вулиць Хрещатика та Лютеранської.
Знаменитий магазин відкрився 7 червня 1904 року.
Універмаг Людмера. Фото з відкритих джерел
Тогочасна міська газета «Київська пошта» писала про цю відому крамницю, порівнюючи її кращими на той час європейськими магазинам одягу:
«Не знати, що таке фірма „Торговий дім Людмер та сини“ — це гріх». Щоб купити «закордонне пальто», «закордонне плаття» — немає необхідності їхати до Парижа, Лондона, Відня чи Берліна. У «Людмера» є всі новинки Парижа, Лондона, Відня та Берліна. Але це не все. Сама фірма починає виготовляти такі чудові за фасоном та якістю тканини сукні, що їх важко відрізнити від виробів іноземного виробництва. «Пальто від Людмера», «костюм від Людмера», «сукня від Людмера» — це те ж, що і «закордонне».
Універмаг Людмера у вересні 1941 року. Фото з відкритих джерел
Магазин Людмера мав три відділи: суконь, мануфактурних товарів та хутряних виробів. Кожен із відділів очолював один із братів — власників фірми (Карл Людмер до 1900 року вже виїхав за кордон — до Відня).
Кожен відділ мав штат службовців, які мали знайомити клієнтів із наявним товаром, уважно вивчаючи попит.
За спогадами тогочасної київської хроніки, у крамниці ретельно стежили за власною репутацією та прекрасним ставленням до найвибагливіших клієнтів.
«Жодна вимога не залишалася незадоволеною. Тут було все до дрібниць. Дуже ретельно стежили за якістю. При цьому купуючи великі партії товарів, фірма продавала одяг набагато дешевше, ніж інші київські фірми», — згадували знаменитий магазин тогочасні кияни.
Руїни універмагу Людмера на фотографіях часів війни. Фото з відкритих джерел
У 1905 році на виставці в Брюсселі фірма «Карл Людмер і сини» отримала Grand Prix. Того ж року на виставці в Парижі фірма удостоєна золотої медалі за чоловічий та жіночий одяг.
Магазин займав два перших поверхи, решта приміщень були житловими.
У радянський час будівлю реконструювали під універмаг СоРабКоп, внаслідок чого будівля одержала великі вікна по всьому фасаду, а більшість декору було прибрано.
У вересні 1941 року будівля вигоріла вщент внаслідок пожежі, а згодом її залишки розібрали.
ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК ФРАНЦА ДЕ МЕЗЕРА
Будівництво: 1872-1874 роки
Адреса: Хрещатик, 41
Будинок Франца де Мезера, де знаходилося його знамените фотоательє. Фото з відкритих джерел
У другій половині ХІХ століття забудова Києва була досить провінційною, складаючись переважно з одно- і двоповерхових приватних будинків та садиб, збудованих за зразковими (типовими) проєктами.
Ситуація почала докорінно змінюватися, коли у 1870 році фотограф Франц де Мезер вирішив збудувати на Хрещатику найрозкішніший прибутковий будинок, де планував розмістити своє фотоательє.
Будівництвом керувала італійська фірма Себастьяна Куртоло та Домініко Перінні.
Фотоательє Франца де Мезера мало неабияку популярність серед киян. Фотоколаж: Спадок
Будинок де Мезера мав 4 поверхи з боку вулиці і 5 з боку двору. Розкішний фасад був оздоблений елементами ренесансу та бароко.
Спершу будинок дуже виділявся серед тогочасної забудови Хрещатика та мав славу «першого хмарочоса». Однак, коли наприкінці ХІХ століття, будівельна лихоманка перетворила Хрещатик на одну з найкращих вулиць міста, прибутковий будинок де Мезера вже не настільки виділявся.
Також Франц де Мезер відомий своїми портретами киян та міськими пейзажами.
За спогадами сучасників, знаний фотограф дуже любив Київ, тож знімав досить багато та скрупульозно. Знімав і взимку, і влітку. Ходив з асистентом, який носив величезну камеру та касети до неї. Фотограф підіймався на київські пагорби, надихаючись мальовничими краєвидами Дніпра.
Будівля стала першої 4 поверховою на Хрещатику та здавалася справжнім хмарочосом. Фото з відкритих джерел
На жаль, популярність не врятувала відомого фотографа від банкрутства, тому невдовзі його нерухомість продали з торгів. Пізніше будинок належав купцю Миколі Лучинському, а потім бізнесмену Михайлу Дегтерьову, після смерті якого будівля перейшла у власність міста.
Будинок давав гарний прибуток власникам, окрім здачі квартир, перший поверх орендували магазини, кав’ярня, бібліотека і майстерні.
У радянський час будинок залишався житловим, а на першому поверсі розміщувалися магазини.
Під час пожежі 1941 року будівля дуже постраждала, однак стіни вистояли. Залишки кам’яниці знесли у 1944 році, а поряд звели сучасний житловий десятиповерховий будинок №27.
ГОТЕЛЬ «НАЦІОНАЛЬ»
Будівництво: 1873-1876 роки
Адреса: Хрещатик, 47
Готель «Національ». Фото з відкритих джерел
Однією з найоригінальніших споруд старого Хрещатика був готель «Національ», який замикав вулицю, виходивши другим фасадом на Бессарабську площу.
Збудований за проєктом видатного архітектора Володимира Ніколаєва на замовлення купця Марра.
Перший поверх будівлі орендували магазини, а два горішні займав готель «Національ», першим власником якого був підприємець Шульц.
Хоча готель постійно змінював власників і назву, називаючись то «Національним», то «Великим національним», то просто «Націоналем», це не заважало його репутації одного з найкращих у місті. З 1906 року у приміщенні готелю діяв кінотеатр «Електробіограф».
Завершення вулиці Хрещатик та готель «Національ» на старовинній листівці. Фото з відкритих джерел
У вересні 1941 року будівля готелю «Національ» була істотно також пошкоджена внаслідок пожежі, а після війни її розібрали для розширення вулиці.
Вже у 1950-х на цьому місці було збудовано житловий будинок, де працював відомий стереокінотеатр «Орбіта» (Хрещатик 29/1)
Прим.- усі адреси будівель у статті вказані за старою нумерацією, яка існувала після 1940- років.
