5 березня 2014 року відбувся один з найбільших проукраїнських мітингів у Донецьку. Тисячі донеччан вийшли, щоб сказати: “Донецьк – це Україна”. Сьогодні, у День громадянського спротиву Донбасу російській окупації, Східний Варіант зібрав історії людей, які тоді вийшли на вулицю для демонстрації української позиції
Жителі Донецька згадують, перші дестабілізаційні процеси у місті розпочались наприкінці лютого 2014-го року. Тодішня міліція дивно поводилась, ніби готуючись до чогось. На вулицях з’являлись люди з нетиповою зовнішністю та дивним акцентом. Вони займали чергу в обмінниках – бажали обміняти рублі на гривні. Містом їздили автобуси та автомобілі з ростовськими чи астраханськими номерами. Донеччани розуміли, на це треба реагувати.
Східний Варіант поспілкувався з учасниками тодішніх подій та дізнався, як все відбувалося.
“Кремль розпочав операцію з відділення південно-східної частини України з 1 березня 2014 року”
Громадський активіст Дмитро Ткаченко – учасник Революції гідності. Після Майдану повернувся до Донецька та почав спостерігати, що у місті розпочинається те саме, що було у Криму.
“Кремль розпочав операцію з відділення південно-східної частини України з 1 березня 2014 року як реакцію на Майдан. Почалось все російськими мітингами та захопленням адміністративних будівель. Та український Донбас дав відповідь. Відповіддю був масовий спротив, і не тільки у Донецьку, а ще й у Маріуполі, Краматорську та інших містах”, – розповідає Дмитро Ткаченко.
Цю ж думку підтверджує інший учасник Майдану та житель Донецька Олександр Соболь. Він розповідає, про те, що у Донецьку розпочинається “переворот”, говорило декілька ознак.
“Ми спілкувались тоді з представниками МВС, і вже було видно, що більша частина чекає росію. МВС “активничали”, була ініціатива зібрати щось по типу територіальної оборони, які повинні були відстоювати український Донбас. Але коли ми подали документи, вони усі потрапили до рук проросійських активістів. Ми тоді були ще трохи наївні. Вони потім ходити по адресах та шукали нас. Мою квартиру, наприклад, спалили”, – згадує Олександр події того часу.
Олександр Соболь після Майдану та мітингів у Донецьку брав участь в АТО до літа 2015 року. Після повномасштабного вторгнення знову встав на захист своєї держави. Фото: зі сторінки Олександра у Facebook
Місцева жителька Тетяна Дурнєва у 2014 році займалась розвитком Донецька. Саме за її ініціативи у місті були побудовані велосипедні доріжки.
Тоді дівчина пересувалася містом на велосипеді. Вона бачила, як на вулицях міста все більше стає незнайомих людей дивної зовнішності.
Тетяна Дурнєва (крайня праворуч) під час мітингів 4-го березня. Фото: сторінка Тетяни у Facebook
“Я багато їздила на велосипеді. Я знаю, як виглядає місто, де менше людей, а де більше. І я помітила, що у нас якісь нетипові й неприродні для Донецька збори чоловіків дивного одягу і зовнішності. Вони просто тинялися у центрі міста, питали “Де можна обміняти валюту”. Я бачила, як у моє місто заїхали чужі люди – росіяни”, – розповідає Тетяна Дурнєва.
Мітинг у Донецьку 1 березня 2014 року. Фото: Андрій Бутко
З початку березня у Донецьку почались проросійські мітинги. За словами очевидців, для підтримки кремля сотні автобусів везли невідомих людей з території росії.
“Я здивувався, скільки прапорів росії я побачив 1 березня. Я був вражений. Ну звідки у Донецьку тоді були ці прапори? Ну може до десяти прапорів були у маргіналів, які називали себе “донецькою республікою”. І 1 березня – сотні російських прапорів і натовп незнайомих людей. Вони виглядали по іншому, говорили по іншому, дивно одягнуті. Усі розуміли, що вони не з Донецька”, – пригадує Дмитро Ткаченко.
Вийшли на вулицю, щоб показати громадянський спротив
Перший масовий мітинг у Донецьку стався 4 березня.
“4 березня стався спонтанний мітинг. Його організували Діана Берг та Оля Кострова. Декілька тисяч людей зібрались, все було мирно та без ексцесів. Це було поруч з обласною адміністрацією”, – розповідає Дмитро Ткаченко.
Дмитро Ткаченко під час мітингів у Донецьку. Фото: Ігор Козловський у Facebook
Жителі міста розвіювали українські стяги, викрикували гасла “Донецьк – це Україна”, “Схід і захід разом”, “Україна – єдина”, “Україна – понад усе!”.
Наступного дня, 5 березня, зібралось ще більше людей. За різними оцінками, у центрі Донецька тоді було близько десяти тисяч донеччан. Тоді це здивувало Олександра Соболя.
Фото: Сергій Ваганов у Facebook
“До цього у Донецьку проходив Євромайдан, і він не зібрав багато народу. Треба розуміти, що Донецьк – це не Київ. Тут було складно зібрати на вулицях людей. Але 5 березня ми побачили, що все ж таки можна”, – розповідає Олександр Соболь.
У цей день десять років тому у Донецьку мітингувальники розвернули величезний прапор України, співали гімн та народні пісні, викрикували єднальні гасла.
Фото: Сергій Ваганов у Facebook
Олександр Соболь пригадує, вже тоді поруч з мітингувальниками створювався інший натовп – незнайомих людей з дивним акцентом.
“Була видна різниця між тими, хто тримав український та російський прапор. З нами виходила інтелігенція міста – викладачі, студенти, підприємці. Серед тих же були наркомани, колишні в’язні. Цікаво те, що ці чоловічки тоді навіть не знали один одного. Вони спочатку билися між собою, а потім дізнавались, що вони усі з росії”, – пригадує події того часу Олександр Соболь.
Мітинги у Донецьку. Фото: Сергій Ваганов у Facebook
У спину мітингувальникам кричали: “бендеровцы”, “предатели”, “позор Донбаcса”. Але донеччани продовжували показувати свої настрої на підтримку єдності України. Тоді усе довкола здавалось невизначеним. Не було зрозуміло, хто керує державою, хто керує Донецьком, хто є другом, а хто ворогом. Та мирні люди продовжували показувати, що Донецьк – це українське місто, яке хоче європейського та вільного майбутнього у складі України.
Тетяна Дурнєва з самого початку долучилась до проукраїнських мітингів. Жінка розповідає, велосипедом діставалась центру міста з прапором України на своїх плечах.
Тетяна Дурнєва під час мітингу у Донецьку. Фото: сторінка Тетяни у Facebook
“У нас було декілька центрів підготовки. Ми повідомляли міську раду про проведення заходів, запрошували людей, випускали газету “Говорить Донецьк”, вона друкувалась тиражем 100 тисяч екземплярів на тиждень. Там ми пояснювали, що відбувається, бо люди були наче в інформаційному вакуумі”, – пригадує Тетяна Дурнєва.
Розвіювання українського прапора під час мітингу у Донецьку. Фото Тетяни Дурнєвої
Еміне Джапарова, перша заступниця Міністра інформаційної політики у 2018 році, зазначила, що “Мітинг 5-го березня 2014 року став фактично останнім мирним заходом у Донецьку”. І це дійсно було так. Через кілька днів, 13 березня, на мітингах під час сутичок від ножового поранення загине громадський активіст Дмитро Чернявський. Чим далі йшло – тим небезпечніше ставало виходити на вулиці з українськими прапорами. З’являлось більше невідомих людей, які нападали на проукраїнських активістів.
Мітинги у Донецьку. Фото: Сергій Ваганов у Facebook
З 17-го квітня розпочинаються суттєві сутички між проукраїнськими активістами та невідомими силовиками. 28 квітня відбулися напади на “Автомайдан”, а пізніше на мирну ходу напали люди в балаклавах з бітами, газовими балонами та ножами. Так відбувся останній проукраїнський мітинг у Донецьку у 2014 році.
Ці події говорять нам, що війна почалась не у 2022 році. Вона почалась весною 2014 року, коли за допомогою проросійських сил відбулось захоплення обласних адміністрацій у Донецьку, Луганську та Криму. Та ще тоді українці тримали громадянський опір. Вони виходили на вулиці з національними стягами, співали гімн України, вигукували патріотичні гасла. Саме тоді українці вперше показали, де є Україна, де росія, і в чому між нами різниця.
Тоді мітингувальники не могли уявити, що нас чекатиме через 8 років. Та сьогодні українці мужньо дають відсіч для власної свободи, незалежності, та для деокупації захоплених ще у 2014 році міст. У тому числі й Донецька.
Віримо, Україна рухається до перемоги з кожним днем й зовсім скоро над Донецьком знову майорітиме український прапор!
